Як бути?..

Наступ коронавірусу не скасовує російську агресію та окупацію наших територій на сході та півдні України. Активність в рамках мінського процесу хоч і вимушено спала, «дамоклів меч» цих домовленостей все одно буде нависати над нашою державою, поки небезпека не буде відведена, а краще — остаточно вирішена. Задача для України надскладна, тому що, з одного боку, за допомогою Мінських домовленостей 2014-2015 рр. тодішній владі вдалося зупинити наступ російських військ на сході України і взяти вкрай важливу паузу для посилення армії та сил безпеки. Плюс не треба забувати, що наші міжнародні партнери фактично прив’язали економічні санкції проти Росії до «Мінська». З іншого боку, в цій небезпечній для України ситуації, яку Москва старанно і агресивно створювала, Кремлю вдалося загнати Київ (фактично за згодою західних партнерів) в дипломатичну пастку з подальшим програшем, про що ми одразу написали після підписання «Мінська-2» («День», №34 від 27 лютого 2015 р.)?

З того часу пройшло п’ять років, але кардинально у реалізації домовленостей мало що змінилося, відбулися лише часткові, проте важливі, зрушення, такі як обмін полоненими, відведення тяжкого озброєння, а також сил і засобів на трьох ділянках вздовж лінії розмежування. Були і інша тактична результативність, але це тема окремої статті. Суть у тому, що Росія і підконтрольні їй «ДНР» і «ЛНР» постійно порушують 1-й пункт Мінських домовленостей, обстрілюючи українські позиції, вимагаючи, при цьому, виконання наступних пунктів «комплексу заходів» від України.    

Об’єктивно чинній владі Мінські домовленості дісталися у спадок, тому вона фактично змушені рухатися у завданому коридорі з обмеженими можливостями для маневрів. Оскільки Москва відмовляється говорити про якийсь новий формат переговорів, а тим більше про нові домовленості, українська сторона виступила із ініціативою модернізувати чинний договір. Але в рамках цієї ініціативи Києву спочатку підсунули так звану «формулу Штайнмайра», який передбачає «особливий режим місцевого самоврядування» для окупованих Росією ОРДЛО одразу після проведення там місцевих виборів за українським законодавством, але на тимчасовій основі, а після визнання виборів ОБСЄ законними — на постійній основі. Також українська влада має отримати контроль над українсько-російським кордоном, який сьогодні вона не контролює. 

Останні ж домовленості в рамках Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на Донбасі від 11 березня, на якому були присутні керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак і заступник керівника Адміністрації президента РФ Дмитро Козак, передбачають створення Консультативної ради в складі політичної підгрупи ТКГ після консультацій з представниками ОБСЄ, Франції і Німеччини щодо виконання домовленостей, досягнутих під час саміту в нормандському форматі. Це рішення критично сприйняли в Україні. Єрмака звинуватили у тому, що він погодився на створення спільного майданчика, який урівнює українську державу та російських маріонеток, а країну-окупанта переводить у статус спостерігача, на рівні ФРН, Франції та ОБСЄ, чого, власне, Москва давно домагалася. 

Реагуючи на критику керівник ОП заявив: «Ідея створення такої ради далі розглядатиметься після консультацій із нашими партнерами з Франції, Німеччини та ОБСЄ. Ці консультації досі продовжуються. В Мінських домовленостях є підписи представників «ДНР» і «ЛНР», і прописані умови, згідно з якими Україна має узгодити деякі законодавчі акти з представниками територій. ... Вони не є учасниками ТКГ, і при нашій каденції ніколи ними не стануть» (ukrinform.ua). В свою чергу, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба наголосив, що «протокол ТКГ про наміри створити Консультативну раду є не міжнародно-правовим документом, а робочим документом переговорного формату Тристоронньої контактної групи, тому щодо протоколу немає предмету для юридичної оцінки й відкликання підписів (з відповідною електронною петицією до Президента звернулася громадськість. — Ред.)».

Пізніше з’явилася реакція і міністрів закордонних справа Німеччини та Франції. У спільній заяві Гайко Маас і Жан-Ів ле Дріан висловили стурбованість обмеженнями, які проросійські бойовики наклали на спостерігачів ОБСЄ і представників гуманітарних місій 21 березня. «Спостерігачі повинні мати безпечний, захищений і безперешкодний доступ по всій Україні. Спалах пандемії коронавірусу не повинен бути приводом для перешкоджання свободі пересування СММ і виконання її мандата», — йдеться в заві (faz.net). У відповідь російське МЗС очікувано звинуватило Україну в тому, що нібито Київ відмовився від «домовленостей» з представниками підтримуваних РФ бойовиків «не без підказки ззовні». Словом, традиційна «шарманка» росіян...

З усього видно, що чинна українська влада, знаходячись перед серйозним викликом, намагається зрушити з місця вирішення ситуації на Донбасі, але наступає на «міни» у вигляді «формули Штайнмайєра» та створення Консультативної ради, які Москва нав’язує Києву. «Легалізація окремих районів Луганської та Донецької областей відбувається через Російську Федерацію, яка про це постійно говорить, — коментує «Дню» колишній представник України в політичній підгрупі ТКГ Ольга Айвазовська. — Тобто створення Консультативної ради є визнанням стороною конфлікту представників окремих районів Луганської і Донецької областей з елементами внутрішнього конфлікту».

Ще один момент, на який звертають увагу експерти — статус представників України. «Чи є якісь повноваження у Андрія Єрмака підписувати подібні документи в мінському процесі? Немає. З точки зору міжнародного права і протоколу глава Офісу Президента не може мати права представляти державу на такому рівні. Це може здійснювати або президент, або прем’єр-міністр, або міністр закордонних справ. З нашого боку, треба розуміти, що коли Кучма ставить свій підпис під відповідними угодами в мінському процесі, то він нарікає себе на дуже неприємне спілкування зі слідчими», — вважає колишній представник президента України в Автономній Республіці Крим Борис Бабін.  

Зауважимо, що якраз днями відомий конституціоналіст Віктор Шишкін, перший генеральний прокурор України (1991—1993 рр.), суддя Конституційного суду (2006—2015     рр.), повідомив у facebook, що «надіслав до ДБР, виконувачу обов’язків Голови цієї установи Соколову О. В. у порядку статті 214 КПК України заяву про вчинення Кучмою Л. Д. злочину, передбаченого статтею 353 КК України (самовільне присвоєння владних повноважень або звання службовою особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь)» (https://www.facebook.com/vi.shyshkin/posts/1117841628554961). За словами Віктора Шишкіна йдеться про дії, які «пов’язані із підписанням ним у Мінську впродовж 2014-2020 років зрадницьких документів у Тристоронній контактній групи щодо війни РФ проти України». Відповідну заяву автор розмістив у себе на сторінці в соцмережі (https://www.facebook.com/ vi.shyshkin/posts/1118293118509812).

Тим часом, всередині України політичні конкуренти з лав опозиції, користуючись ситуацією з домовленостями в Мінську, звинувачують владу у всіх гріхах, часто не задумуючись над тим (складається таке враження), якаю буде спадщина після?..

Отже, останні події лише підтверджують наскільки складною є ситуація для України. Вона потребує серйозної і глибокої експертної оцінки для того, щоб зрозуміти — як бути в рамках мінського процесу? Не тільки в контексті політичної конкуренції, а й країні в цілому?

В цьому номері ми пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з політичним експертом Олегом Постернаком, в якому він, зокрема, відповідає і на поставлене нами вище запитання, даючи свою оцінку і бачення ситуації. Зауважимо, що це думка автора, з якою ми не в усьому погоджуємося. Запрошуємо до обговорення.