Як почистити «авгієві стайні»?

Віталій Касько — один із небагатьох, хто зміг сказати «ні» нинішній системі Генпрокуратури. Тому не дивно, що вона його відторгла, хоча для нормальної країни це нонсенс. Сьогодні, незважаючи на те, що Віталій звільнився з органів ГПУ, туди він все одно ходить як на роботу. Тільки не працювати. А на допити. Саме такою є реакція представників нинішньої прокуратури на тих, хто вирішив зробити виклик існуючим правилам у цій структурі, намагаючись її реформувати. І це все — після Євромайдану...

Нещодавно «День», коли тривала епопея з призначенням нового Кабміну, запропонував власних кандидатів в уряд «Національної збірної», а також можливих очільників Генпрокуратури, адже ця посада також є вакантною. На останню посаду ми висунули таких кандидатів, як Віктор Шишкін, Олександр Єльяшкевич та Віталій Касько. Єврокомісар з питань розширення та європейської політики сусідства Йоганесс Ган вже заявив, що новий генпрокурор України повинен мати юридичну освіту. Про згадані проблеми і актуальні питання говоримо із колишнім заступником генпрокурора Віталієм КАСЬКОМ:

«ВИКЛИКИ ДО ГПУ ПРОДОВЖУВАТИМУТЬСЯ. МЕНІ ВІДОМО ПРО ІСНУВАННЯ ЩЕ ЧОТИРЬОХ КРИМІНАЛЬНИХ ВПРОВАДЖЕНЬ»

— Останнім часом ви часто відвідуєте Генпрокуратуру, причому не як співробітник, бо звільнилися, а з’являєтеся тути на допити. Можете коротко розповісти, в чому суть? 

— Перший раз мене викликали до ГПУ у справі, яка стосується моєї квартири й яку Шокін арештував. Другий — у справі щодо перешкоджання розслідуванню злочинів проти майданівців. Третя ж справа стосується начебто зловживання службовим становищем представниками Мін’юсту під час здійснення процесуальної інтервенції у справі «Янукович проти ЄС». В останньому разі навіть за назвою мені складно уявити, яке відношення я маю до цього впровадження. Так само як і щодо перших двох справ.

Але це не все. Думаю, виклики до ГПУ триватимуть. Мені відомо про існування ще як мінімум чотирьох кримінальних впроваджень. Наприклад, йдеться про справу, яка стосується екс-міністра охорони навколишнього природного середовища Злочевського, потім є якась справа щодо перешкоджання розслідуванню «справи Курченка», також вони хочуть повернути проти нас справу, яка стосується «діамантових прокурорів». Тобто це не ті впровадження, які виникли сьогодні. Наприклад, справа щодо злочинів на Євромайдані розслідується давно, але допитати мене в її рамках — це ноу-хау, яке придумали після мого звільнення.

Все це — цілеспрямована кампанія, щоб постійно тримати мене в напрузі й демонструвати навіть не мені, а іншим прокурорам, що буде з ними, якщо наважаться піти проти системи.

— Днями якраз була заява в.о. генпрокурора Юрія Севрука про те, що в Генпрокуратурі зникла частина документів щодо отримання прокурорами відомства службових квартир. Про що це може свідчити?

— З цього приводу в соцмережах люди просто сміються, бо виходить, що єдині документи, які залишилися, — це мої, а решта чомусь зникла. Але найцікавіше, що питаннями матеріально-технічного забезпечення ГПУ займається ніхто інший, як в.о. генпрокурора Севрук. Тобто у нього під носом чомусь зникли матеріали щодо службових квартир... Насправді, це може свідчити про те, що в цих документах йдеться про зловживання службовим становищем. Оскільки там, можливо, задіяні близькі до нинішнього керівництва ГПУ люди, їм вигідніше приховати ці факти і розповісти, що вони зникли. Хоча не факт, бо вони могли самі їх знищити.  

«ГЕНПРОКУРАТУРА Й ДОСІ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЗАСОБОМ ВПЛИВУ НА ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ»

— Ви неодноразово відкрито заявляли про те, що генпрокурор Віктор Шокін вимагав від вас виконання інструкцій заступника голови парламентської фракції БПП Ігоря Кононенка. Чи може це якимось чином бути пов’язане з вашими допитами в ГПУ? 

— Я цього не виключаю, адже ми дійсно наступили на п’яти Кононенку й компанії. Коли до мене звернувся Шокін, я одразу заявив йому, що не буду діяти за цими інструкціями.

— До речі, з приводу Кононенка свого часу відповідні заяви робили екс-керівник Наливайченко, колишній міністр економіки Абромавічус. І все це в умовах постмайданної України.

— Це свідчить про те, що наші державні інституції, зокрема Генпрокуратура, які повинні відповідати європейським стандартам і критеріям, насправді такими не є. Люди, які виходили на Майдан, хотіли чесної прокуратури — вільної від політичних впливів, але на практиці ми отримали ГПУ, яка функціонувала ще до Майдану.

— Причому і другого, і першого.

— Нічого не змінилося. Генпрокуратура і досі залишається засобом впливу на політичні процеси в Україні. В жодній європейській країні такого немає. Там Генпрокуратура є не просто незалежною структурою, там в самій системі прокуратури співробітники є незалежними від свого керівництва. У нас же все навпаки. Якщо прокурор нижчої ланки тільки спробує не виконати вказівку свого керівника, його чекає покарання і переслідування. Цю людину просто викинуть із системи. І доки не буде зламана ця ієрархічна схема, в кожного президента залишатиметься спокуса використати «інструмент ГПУ». Доказом стану ситуації в ГПУ є рівень довіри до цієї структури — сьогодні він на рівні 8%. Якщо і далі прокуратура діятиме таким чином, вона просто буде знищена, адже ніде немає стільки мітингів, як біля ГПУ.

«ГПУ — ЦЕ МОНСТР ІЗ ВЕЛИЧЕЗНИМИ РЕСУРСАМИ, ЗДОБУТИМИ В ТОМУ ЧИСЛІ КОРУПЦІЙНИМ ШЛЯХОМ»

— Після Євромайдану Генпрокуратура дійсно отримала певний «свіжий подих», коли туди потрапили люди не з системи. Проте втриматися вам там так і не дали. Яким є світоглядне протистояння в ГПУ?

— Найпростіший приклад — це сам Шокін, який має не просто вчорашні погляди, а позавчорашні. Це людина, яка працювала за КПК ще 1960 року, яка знала, що таке загальний нагляд і яка могла прийти до кожного бізнесмена з будь-якими вимогами. Такою була і є вся його команда. Це з одного боку. А з іншого — були люди, які прагнули щось змінити в системі прокуратури — Касько, Сакварелідзе... Коли стало зрозумілим, що це протистояння світоглядів, Шокін почав шукати підтримки, зокрема з боку «викормишів Пшонки». І вони зразу стали на його бік, тому що в них такий самий світоглядний підхід.  

— Напевно, ці люди і такі підходи сягають не лише часів Пшонки, а мають більш глибоке коріння?

— Світоглядно — так. Але ці люди, які сьогодні фактично керують Генпрокуратурою, виховувалися саме в «підрозділі Пшонки». Той же Севрук за часів Пшонки був прокурором Подільського району м. Києва, а просто так,  як ми знаємо, на такі посади не призначали. Тобто сьогодні ми маємо абсолютно стару радянську систему прокуратури, яка хоче зберегти себе в такому вигляд, не розуміючи, що вона давно вже не відповідає очікуванням суспільства.

— Виходить, що сьогодні вас хочуть судити за квартиру — люди, які самі живуть у замках?

— І мають статки за кордоном... Генпрокуратура — це монстр з величезними ресурсами, здобутими в тому числі корупційним шляхом, які вона використовує зокрема для власних медіаатак або піару. Це фактично держава в державі, яка, маючи гроші, захищає себе. Це вже не кажучи про те, що з державного бюджету кожного року виділяються великі кошти на утримання такої корупційної структури. Показово, що кількість прокурорів на душу населення не зменшується, а збільшується. Коли я повертався в ГПУ в 2007 р. начальником міжнародно-правового управління — в системі працювало 11 тис. прокурорів, причому тоді прокуратура мала функцію загального нагляду. Коли ж я повернувся до ГПУ після Євромайдану в 2014 р. заступником генпрокурора — прокурорів вже було 16 тис., і загального нагляду вже не було. Іноді начальства в прокуратурі буває більше ніж робітників — є такі відділи, де є начальник відділу, два заступники і два прокурори, тобто троє керують двома. В ГПУ працює більше ніж 1200 людей. В будь-якій європейський країні третя інстанція прокуратури не дуже численна, бо основна робота робиться «на землі», тобто в місцевій прокуратурі, трохи в апеляційній, а Генеральна — залучена мінімально.

«РОБИТЬСЯ ВСЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ВІДВЕСТИ ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВИННИХ У СПРАВІ «ДІАМАНТОВИХ ПРОКУРОРІВ»

— Чи залишилися сьогодні в системі Генпрокуратури люди, які б протистояли системі?

— Незважаючи на те, що опозиція в ГПУ знищується, такі люди там залишаються, але не з тими повноваженнями, які мали ми. Залишилися фактично рядові прокурори, яких в душі все це обурює, однак відкрито вони не готові протистояти системі, особливо коли бачать на моєму прикладі, чим це може закінчитися.

— Чи намагалися вас залучити до «свого» кола в Генпрокуратурі?

— Ті напрямки діяльності, які мені доручалися в ГПУ, як це вважається в «їхніх» колах, були неприбутковими. Наприклад, мені доручали міжнародне співробітництво — це робота наполовину прокурорська, наполовину дипломатична. Також мені доручали напрямок, пов’язаний із пенітенціарною системою, але коли ми почали наводити там порядок — затримали начальника колонії, який побив ув’язненого, у мене одразу забрали цей напрямок і передали іншому заступникові (там ця справа нічим не закінчилася). Займався я і ювенальною юстицією, тобто злочинами, які скоюють неповнолітні... Мені доручали напрямки, де я б не міг впливати на загальний процес. Однак їх помилкою, як вони вважають, стало те, що нам доручили роботу Генеральної інспекції, яка боролася із прокурорами-хабарниками. І тут у них почалися проблеми, тому що одразу друга справа Генеральної інспекції стосувалася «діамантових прокурорів», коли вперше в історії України були затримані прокурори вищого рівня.

— Що відбувається в цій справі зараз?

— Фактично робиться все для того, щоб відвести від відповідальності винних в цій справі. Більш того, вони намагаються це зробити звинувативши нас в тому, що, мовляв, ми неповноцінно і неправильно все підготували. 

— У тому й велика проблема, що ті структури, які мають боротися з корупцією, самі займаються подібними речами. Де ж шукати опори для протистояння цій системі? 

— Із системою можна боротися. Навіть ми — два заступника генпрокурора, зуміли порушити і провести розслідування з приводу «діамантових прокурорів» (були й інші впровадження). Це справа, потягнувши за яку можна вивести на поверхню багато проблем в Генпрокуратурі — корупцію до, під час і після цього скандалу. Лише на її прикладі можна було довести, що відбувається в ГПУ.

«ДІЯЛЬНІСТЬ ГПУ ЩОДО МЕЛЬНИЧЕНКА І «СПРАВИ ГОНГАДЗЕ —ПОДОЛЬСЬКОГО» — ОЗНАЧАЄ ПЕРЕВЕРНУТИ ВСЕ З НІГ НА ГОЛОВУ»

— Ще одна відома справа, яка піднімає глибші пласти проблем в ГПУ і в цілому по країні, — це «справа Гонгадзе —Подольського».

— Дуже символічна справа, яка протягом багатьох років показує, що з собою представляє Генеральна прокуратура. На її прикладі, ми бачимо, що ще в 2000 р. генпрокурор і його заступники розповідали байки, що Гонгадзе живий, що його десь там бачили... Вже тоді вони демонстрували чітку залежність від президента Кучми, і робили те, що їм казали в Адміністрації Президента. І ця потворна ситуація триває досі — після Євромайдану, де люди віддавали свої життя, щоб її змінити. Це дуже небезпечно для країни знаходитися в такій системі координат. Давайте пригадаємо, що коли Шокін вступав на посаду генпрокурора, то він казав, що для нього ця справа — справа честі, що вона обов’язково буде розкрита... І що було зроблено ним більше ніж за рік? Нуль. Нічого, крім того, що вони фактично закріпили вирок Пукачу, тим самим, відрізавши можливість притягнення до відповідальності замовників злочину. Як на мене, вони лише завершили брудну роботу Генпрокуратури в цій справі.

— Не так давно заступник генпрокурора Юрій Столярчук заявив, що Генпрокуратурою найближчим часом буде вирішене питання з підозрою екс-майору УДО Миколі Мельниченку: «В його діях ми бачимо ознаки кримінального правопорушення, стаття 109 Кримінального кодексу «державний переворот», і бачимо ознаки кримінального правопорушення, стаття 111 «державна зрада».

— Тут просто слів немає. Я не є прихильником Мельниченка, але якщо вже його звинувачувати в державному перевороті, тоді... Мене в даному разі не цікавить — які якості має ця людина і якими мотивами вона керувалася, найголовніше, що вона виявила мужність, записала й оприлюднила весь той бруд, який відбувався в першому кабінеті країни. А те, що сьогодні ГПУ робить стосовно Мельниченка і взагалі з приводу «справи Гонгадзе — Подольського» — це означає перевертати все з ніг на голову. Це шизофренія, коли не притягуються до відповідальності замовники вбивства Гонгадзе, а переслідується Мельниченко. Більш того, ті люди, які фактично формували нинішню систему в країні, зокрема в прокуратурі, і які стоять за «справою Гонгадзе — Подольського», насправді і досі перебувають при владі. Це просто якийсь сюр.

«МЕХАНІЗМ ПРОКУРОРСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ ВЖЕ ЗАПУЩЕНИЙ, АЛЕ В АБСОЛЮТНО ВИКРИВЛЕНІЙ ФОРМІ»

— Як в такій ситуації почистити нарешті ці «авгієві стайні»? Ви не раз казали, що це потрібно робити через прокурорське самоврядування.

— Такий механізм прокурорського самоврядування вже запущений, але в абсолютно викривленій формі. Потім європейцям скажуть: дивіться, ми зробили реформу, але це лише формальність. Весь цей процес є штучним, тому що він керований і наперед визначений — таке собі самоврядування під контролем, бо всюди їх залежні люди. 

З одного боку, новий генпрокурор мав би все це поламати, а з другого — я би не хотів, щоб новий генпрокурор використовував саму ідеї самоврядування. Новий генпрокурор має для початку почистити прокурорів — обрати туди нових людей, потім відмовитися від спокуси і далі одноосібно керувати прокуратурою, а далі — дати можливість новим прокурорам обрати собі самоврядування.

— Чи є така можливість сьогодні, адже посада генпрокурора якраз вакантна? Називаються різні прізвища — Юрій Луценко, Павло Жебрівський, хтось із нинішніх заступників в ГПУ...

— Питання не в прізвищах, а в принципах. Людина, яка має прийти, повинна викликати довіру в суспільстві та юридичному середовищі. Основний критерій — незалежність. Ця людина має сказати «ні» президенту, урядовцям, депутатам... Це дуже складне завдання. І я не впевнений, що на сьогодні є політична воля, щоб така людина з’явилася на посаді очільника ГПУ.

— Як вам пропозиція — обирати генпрокурора за конкурсом? Здається, ми вже проходили цю історію. Як ви оцінюєте діяльність нових структур — Національного антикорупційного бюро, спеціалізованої антикорупційної прокуратури?

— Сам факт конкурсу не може змінити ситуацію, якщо немає бажання реформувати щось кардинально. Нам не потрібна видимість конкурсу, тому що тоді ми отримуємо контрольований результат, що власне у нас і відбулося в НАБУ і антикорупційній прокуратурі. Від цих структур я очікував певного результату навесні, але його немає. Зловити суддю на хабарі в 500 доларів може і ГПУ, і СБУ. Країні потрібні знакові кримінальні впровадження незалежно від статусу і посад, щоб всі відчули рівність перед законом. Цього поки немає, хоча сподівання, зокрема, і західних партнерів, були величезними.

«Я ГОТОВИЙ СТАТИ ГЕНПРОКУРОРОМ»

— Який тоді вихід?

— Якщо не через черговий Майдан, що дуже небезпечно, тоді єдиний цивілізований вихід — це вибори. У нас все-таки парламентсько-президентська республіка, а не навпаки, тому основні повноваження і відповідальність на себе має взяти Верховна Рада. Якщо нинішня коаліція і парламент неготові це зробити — поки ми спостерігаємо абсолютний реванш системи, значить потрібно йти на вибори. Але тут ключовий момент — потрібно реформувати виборче законодавство, інакше нічого не зміниться.

— Чи бачите ви себе в політиці, наприклад, в тому ж парламенті, чи ви готові працювати тільки в системі прокуратури?   

— Для мене головне, щоб до влади приходили нормальні люди, які дбатимуть про країну, а не про себе. Поки я не бачу такої політичної сили, яка була б готова не на словах, а на ділі проводити зміни. Відповідно, мені складно розглядати себе в цій системі координат.

— Ви розглядаєте себе в якості генпрокурора?

— В нинішній ситуації я поки собі не уявляю, як з моїми поглядами я можу стати генпрокурором. Одразу виникне конфлікт, тому що політична верхівка захоче і далі використовувати прокуратуру в своїх цілях, а для мене це неприпустимо. Чи готові вони відступити і дати прокуратурі працювати незалежно — я не впевнений, бо одна з причин кримінальних справ проти мене — це страх, що громадянське суспільство може запропонувати реального кандидата на посаду генерального прокурора. Тому їхня мета — унеможливити відповідний крок. Але, зі свого боку, я готовий обійняти найвищу посаду в ГПУ. В будь-якому разі, зараз я продовжує боротьбу і розглядаю різні сценарії розвитку подій, навіть якщо у них «поїде дах» і вони захочуть мене посадити. Я правий, тому нікуди не збираюся тікати зі своєї країни.