Як правильно використати «поворотний пункт»?

Чому «низова» влада сподівається, що європейські стандарти можна обійти? Який стратегічний вибір зробив український і європейський капітал? У чому полягає інтрига поствільнюського періоду? Як українська політична еліта і експертне середовище проявляють свою інфантильність в питаннях євроінтеграції? Відповіді на ці та інші актуальні питання в інтерв’ю «Дня» з доктором політичних наук, завідувачем відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень Максимом РОЗУМНИМ:

— З наближенням дати Вільнюського саміту депутати із провладної та опозиційної фракцій у перший сесійний тиждень зуміли врешті об’єднатися під прапором євроспрямованості країни і почали спільними зусиллями голосувати за пакет документів, необхідних для підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС. Як ви вважаєте, чи продовжиться така практика конкуруючих політичних сил надалі?

— Якщо говорити про внутрішньополітичний аспект нашої євроінтеграції, то й справді, бачимо сьогодні узгоджене голосування у Верховній Раді за відповідні законопроекти. Є суголосні політичні заяви як представників влади, так і опозиціонерів щодо питань, які становлять спільний, національний інтерес. Тобто феномен того, що євроінтеграція якраз становить спільну платформу для влади та опозиції, зараз почав себе проявляти повною мірою. Втім, я вважаю такий консенсус конкуруючих політичних сил відверто ситуативним і таким, який може передбачати різні варіанти розгортання подій. Зрозуміло, що в подальшій перспективі (скажімо, через рік-два після можливого підписання Угоди) ставлення до самого документа з боку суспільства може змінитися, й так само цілком вірогідною виглядає зміна нинішніх позицій влади та опозиції щодо цього документа. За таких умов і внутрішньополітична ситуація в країні може виглядати зовсім по-іншому, аніж такою, якою вона є зараз.

«УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА І ЕКСПЕРТНЕ СЕРЕДОВИЩЕ СТАВЛЯТЬСЯ ДО ЄВРОПРОЦЕСУ НАДТО ВЖЕ ПО-ДИТЯЧОМУ»

— Уже зараз є декілька досить контроверсійних законодавчих актів, навколо голосування за які немає згоди навіть на рівні опозиційних фракцій. Зокрема, йдеться про так званий законопроект стосовно протидії дискримінації... Як ви думаєте, чи буде він та деякі інші суперечливі проекти законів ухвалені до саміту у Вільнюсі?

— Я думаю, що насправді ця законодавча рамка не є настільки жорсткою. Ми знаємо, якими гострими були дебати навколо інших питань і вимог Євросоюзу, але й тут вдалося згладити гострі кути, десь поступитися, від чогось відмовитися, щось схвалити... Тим більше, що категоричність Євросоюзу, як ми бачимо, не є безповоротною. Одного разу нам кажуть, що конкретний закон необхідно ухвалити, а другого — риторика Європи значно пом’якшується. Насправді, мені здається, що принципове рішення щодо підписання Угоди про асоціацію з Україною вже прийнято, і воно є консенсусом як політичних, так і, можливо, навіть більш впливових у зазначеному контексті, економічних еліт. Тому що насправді основною частиною того документа, який ми всі очікуємо підписати наприкінці листопада, є все-таки його економічна складова. Адже зона вільної торгівлі — то є стратегічний вибір великого капіталу не лише української сторони, а й європейської. Звідси випливає, що відігравати назад цю ситуацію ніхто не буде, якщо, звісно, для цього не знайдеться занадто гострих приводів і занадто незручних ситуацій.

«Звісно, ті закони, які пройшли, зокрема через Венеціанську комісію, є непоганими і навряд чи завдадуть великої шкоди Україні, але питання полягає в тому, щоб ця Угода про асоціацію стала початком справді серйозного процесу європейської інтеграції, а не точкою відліку для взаємних розчарувань і жалкувань про те, що ми погарячкували. Для того ж, щоб процес інтеграції все-таки розпочався, треба використати момент підписання Угоди про асоціацію з ЄС не лише для виконання формальних угод, але й на рівні громадянського суспільства та громадської думки»

А дебати щодо неприйняття чи відстрочення конфліктних законопроектів, як на мене, не стануть суттєвою перешкодою, бо, насправді, у самій Європі з питань, приміром, недискримінації точаться не менш запеклі суперечки.

Проте, чесно кажучи, в цій ситуації мене турбує зовсім інше — наша дещо інфантильна позиція, яка полягає в тому, що українська політична еліта й експертне середовище ставляться до цього процесу надто вже по-дитячому. Мовляв, ми приймемо все, що ви скажете, лише дайте цукерку, ухваліть позитивне рішення. Насправді ж, фахового аналізу і прораховування наслідків ухвалення тих чи інших законів я, наприклад, поки не побачив. Навпаки, ми весь час чуємо заяви: тож ухвалімо необхідні законопроекти, а вже потім будемо розбиратися. Така ситуація, з одного боку, свідчить про політичний інфантилізм як влади, так і опозиції, а з іншого — відображає нашу правову культуру. Ні для кого не секрет, що і політики, і населення розуміють: багато законів, які ухвалює парламент, дуже часто не виконуються. Тобто десь на підсвідомому рівні кожен знає, що коли закони нам «не підійдуть», то ми їх елементарно не імплементуватимемо. Звісно, така настанова існує, про неї не слід забувати, але водночас слід усвідомлювати, що вона насправді свідчить про нашу неєвропейськість, хоч би як парадоксально це прозвучало в цій ситуації. Це якраз свідчить про те, що ми насправді поки не готові жити за європейськими стандартами і правилами.

З іншого боку, можливо, Угода про асоціацію з ЄС стане ще одним кроком до євроінтеграції держави та впровадження європейських стандартів в українських реаліях. Утім, це найоптимістичніший варіант, реалізації якого всі очікують. Утім, що там буде насправді — покаже тільки час.

«У «НИЗОВОЇ» ВЛАДИ Є СПОДІВАННЯ, ЩО ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ТАКИ ВДАСТЬСЯ ОБІЙТИ...»

— Тобто, на вашу думку, інфантильність політичної верхівки країни може призвести до того, що не всі ухвалені закони будуть запроваджені на практиці?

— Звичайно, тут кожен закон треба розглядати окремо, але, приміром, реформа прокуратури випливає з об’єктивних потреб і є, на сьогоднішній момент, не просто вимогою європейських інституцій, а необхідністю української практики. Однак реформу прокуратури необхідно здійснювати в комплексі з реформою всієї правоохоронної системи держави, а також у комплексі зі, скажімо, реформою територіальної організації влади. Тому що коли ми говоримо про те, що державні адміністрації в рамках реформи територіальної організації влади змінюють свої функції й наглядова функція стає серед них основною (мається на увазі нагляд за дотриманням прав і свобод людини, дотримання вітчизняного законодавства, зокрема в діяльності органів місцевого самоврядування), то ми повинні розуміти як при цьому, скажімо, державні адміністрації будуть взаємодіяти з місцевими підрозділами МВС і яким чином вони збираються розмежовувати свої повноваження. Це лише деякі аспекти великого комплексу проблем, які наштовхують на думку, що на сьогоднішній день, звісно, можна прийняти якийсь закон, якого вимагає Євросоюз, але це не звільняє нас від необхідності самим розібратися в тому, яку систему ми будуємо, і, можливо, такий поспіх завдасть значної шкоди інтересам загальнодержавної справи. Оскільки ми приймаємо рішення, які потім доведеться переглядати чи узгоджувати з якимись іншими питаннями, законопроектами і т. ін. Але це один варіант.

Звичайно, ті закони, які пройшли, зокрема через Венеціанську комісію, є непоганими і навряд чи завдадуть великої шкоди Україні, але питання полягає в тому, щоб Угода про асоціацію стала початком справді серйозного процесу європейської інтеграції, а не точкою відліку для взаємних розчарувань і жалкувань про те, що ми погарячкували. Та для того, щоб процес інтеграції все-таки розпочався, треба використати цей поворотний пункт моменту підписання Угоди про асоціацію з ЄС не лише для виконання формальних угод, а й на рівні громадянського суспільства та громадської думки. Це, як на мене, сьогодні є набагато важливішим, аніж виконання формальних вимог Євросоюзу.

— А влада усвідомлює необхідність цих змін?

— Треба розуміти, що влада є величезним механізмом володарювання. Вона складається з середніх, вищих, нижчих ланок, у яких кожен має свій інтерес і власне розуміння ситуації. Ця влада як сукупність людей, які приймають рішення на різних рівнях, є набагато інертнішою, ніж та публічна політична влада, яка сьогодні декларує свою готовність стати повноцінною частиною Європи. Тобто влада на місцях зараз перебуває в стані очікування й віддає перевагу сьогочасним інтересам, а можливість ситуації хаосу та невизначеності призводить до того, що всі більш-менш складні ідеологічні, стратегічні мотивації відходять на задній план. Це свідчить про те, що влада низового рівня сьогодні набагато більше стурбована власним добробутом, розподілом ресурсів, їхнім контролем, і вона, я вважаю, поки не визначилася, треба їй іти в Європу чи ні. Скоріше за все, інстинктивно вона розуміє, що ЄС їй не потрібен, адже тоді їхній спосіб життя і метод контролю за ресурсами буде поставлений під загрозу. Але разом із тим у цієї низової влади є сподівання, що європейські стандарти таки вдасться обійти, а європейську інтеграцію зробити таким собі симулякром. Саме тому на даний момент інтрига Угоди про асоціацію полягає в тому, чи зможе її підписання стати реальним поворотом до запровадження нових норм функціонування влади в українському суспільстві й чи стане це початком зміни обличчя української влади в широкому сенсі цього слова, не кажучи вже про верхівку влади, яка на публічному рівні вже давно говорить про свою зовнішньополітичну визначеність.

«НАШ КАПІТАЛ СТАЄ РІВНОПРАВНИМ У СВІТОВІЙ І ЄВРОПЕЙСЬКІЙ СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН»

— Наскільки реальними є такі трансформації?

— Я думаю, що вони є цілком вірогідними, але не з причини підписання Угоди про асоціацію, а, скоріше, з причин економічних. Нині європейська асоціація стала можливою значною мірою завдяки тому, що змінилася структура внутрішньонаціонального капіталу, змінився характер економічних відносин, ділових, адміністративно-економічних і таке інше. Тобто ці відносини і ця структура капіталу вже вийшли зі стану дикого накопичення ресурсів і майже біологічної боротьби за власне домінування та прагнуть переходу до більш складних форм. Тому в українській євроінтеграції перш за все зацікавлений вітчизняний капітал, адже він більше не може жити, розвиватися у тих інституційних і культурних рамках, які існували до цього часу, тому це не тільки політична, адміністративна складова нашого суспільства.

У той же час, оскільки наша влада в Україні сьогодні перебуває в дуже тісному зв’язку з владою економічною, то зрозуміло, що остання і є основним рушієм нашої євроінтеграції в тому вигляді, який нам запропонував Євросоюз. Тобто треба розуміти, що таке євроінтеграція зразка угоди, пропонованої на кінець листопада. Це інтеграція, внаслідок якої наш бізнес інтегрується у світову економічну систему більш повно і майже остаточно. Тобто він уже не боятиметься, що його десь не приймуть, що його залишать, недооцінять (його активи будуть достатньо визнані у світі). Таким чином, наш капітал стає рівноправним у світовій, і європейській зокрема, системі економічних відносин. Інших значно суттєвих наслідків ця угода не дає, оскільки все решта — декларація про наміри, і українцям треба бути готовим до цієї об’єктивної реальності.

Однак євроінтеграція українського крупного капіталу не є якоюсь егоїстичною справою лише самих олігархів. Вона матиме суттєві, можливо, навіть більш суттєві, наслідки для життя в Україні, ніж якісь політичні декларації та рішення. Адже під цю зміну статусу, структури, культури українського крупного капіталу будуть здійснюватися структурні реформи, у тому числі в питаннях організації влади та запровадження європейських стандартів, про які ми говорили. Очевидно, це вплине також на питання ідеології, ідентичності й, я сподіваюся, вже убезпечить нас від якихось деструктивних явищ, експериментів у політичній, ідеологічній сферах. Тобто Україна стане більш прогнозованою, стабільною і, очевидно, в ній буде більше порядку, тому що європейська інтеграція ресурсно забезпеченого впливового капіталу вимагатиме цієї стабільності, дотримання правил, вищого рівня культури, як суспільства, так і політики, і бізнесової діяльності.

Закінчення інтерв’ю читайте в наступному номері.