Як протистояти «плану Б» Кремля?

Росіяни продовжують накручувати і розвивати вигаданий фейк власного виробництва про «українських диверсантів» в Криму. 15 серпня кремлівські ЗМІ знову розповсюдили новину, що нібито російські правоохоронці «затримали ще двох осіб, які підозрюються в підготовці диверсій в Криму, і таким чином число затриманих збільшилася до 9 осіб». Повідомляється, що двоє нових «диверсантів» є жителями Криму, які недавно отримали російське громадянство. У відповідь українське Міноборони, як і раніше, спростовує російські провокації, наголошуючи, що громадяни України, яких затримали в Криму і яких підозрюють в проведенні диверсій, не служать і не служили в нашій розвідці.

В продовження агресивної політики щодо України російська влада розвиває наступ і на дипломатичному напрямку. Учора міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров після зустрічі з головою МЗС Німеччини Франком-Вальтером Штайнмайєром заявив, що Росія свої зобов’язання щодо Мінська-2 виконує, а от Україна «хоче переграти домовленості». «Я виступаю за те, щоб зараз зосередитися на поверненні всієї ситуації в усіх її аспектах — і в аспектах безпеки, і в аспектах політичного врегулювання — до послідовності і суті Мінських домовленостей», — зазначив глава МЗС окупанта. А перед цим з барського плеча Лавров заявив, що начебто «РФ не зацікавлена в розриві дипломатичних відносин з Україною».

Якщо припустити конкурс зі знання теорії і практики діяльності гітлерівської Німеччини, то нинішня російська влада, зокрема Лавров, однозначно б зайняли перше місце. «Наскільки на практиці готові до конструктивну РФ і підконтрольні їй так звані «Л/ДНР» — найкраще продемонструвати припиненням вогню і звільненням заручників», — написала у себе у ФБ віце-спікер Верховної Ради, представник України в підгрупі з гуманітарних питань Тристоронньої контактної групи Ірина Геращенко.

Тим часом нинішній очільник німецького МЗС Штайнмайєр на спільній прес-конференції з Лавровим у Єкатеринбурзі заявив, що в уряду Німеччини немає незалежної інформації про нібито підготовку Україною «терактів» у Криму, а лише дані, представлені ФСБ. Також він закликав Україну і Росію виконувати Мінські домовленості та не допустити ескалації конфлікту на тлі ситуації в Криму.

Враховуючи те, що Путін своєю мішенню вважає єдність Заходу, дана заява Штайнмайєра йому лише в допомогу. Адже постійні заклики в тому числі до Україні, яка вже два з половиною роки потерпає від російської агресії, не допустити ескалації конфлікту, ще більше розв’язують руки Кремлю. Російська влада все більше відчуває безкарність і можливість обманювати весь світ, продовжуючи скоювати злочини. Правда, слабка позиція нинішньої влади в Україні, яка зберігає всі старі правила у внутрішній політиці і займає невизначену позицію на міжнародній арені (наприклад, «АТО» замість війни), дає привід зовнішнім гравцям використовувати нашу країну як інструмент у геополітичному протистоянні.

«ЗАХІД БОЇТЬСЯ КОНФЛІКТУ З РОСІЄЮ — ЦЕ ЧУДОВО РОЗУМІЄ ПУТІН, ТОМУ БЛЕФУЄ, І ЦЕ ПРИНОСИТЬ ЙОМУ ПОЛІТИЧНІ ДИВІДЕНДИ»

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, конфліктолог, професор Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка:

— На мою думку, російська провокація мала кілька цілей для внутрішнього споживача — і вони були досягнуті. Не випадково провокація відбулася у Криму, а не в зоні бойових дій, оскільки була спрямована на жителів півострова для виправдання воєнно-поліцейського репресивного режиму. Оскільки у Криму є певне незадоволення цінами, умовами, репресіями. Шлях боротьби із незадоволенням — посилення репресій і їх виправдання якимсь «зовнішнім» чинником. Відтак Кремль надіслав меседж кримчанам, що «основний агресор — це Україна», «терористична загроза існує» і т.д.

Інша мета — підтримання мілітаристської, антизахідної та антиукраїнської істерії в російській суспільній думці. Насуваються вибори до російської Держдуми, рейтинг «Единой России» скаче, відповідно, його треба підтримати із допомогою таких інформаційно-пропагандистських заходів. Тож це оживило мілітаристський угар в російському суспільстві, що слугуватиме рейтингу влади.

Дана провокація мала й зовнішньополітичні цілі. Коли Путін відмовився від широкомасштабної воєнної кампанії, був запроваджений «план Б» — забезпечення «контрольованого хаосу» в Україні за допомогою Мінських угод. Він передбачав зміну Конституції, фактичну легітимізацію «ЛНР-ДНР», надання їм «конфедераційного статусу» зі збереженням окупаційних військ. Але поки ця стратегія теж пробуксовує. Відтак Путін постає перед тим, що робити далі, оскільки кінцева мета війни проти України не досягнута — наша держава продовжує існувати, її керівництво не повалено. Дана провокація несла мету створити привід для вторгнення, насамперед на Херсонщині, аби створити «зону безпеки», як в 1939 році Сталін робив із Фінляндією. Провокації були дуже схожі, оскільки радянський диктатор виправдовував вторгнення тим, що «Фінляндія створює небезпеку для Ленінграду». В результаті Зимової війни Фінляндія була змушена віддати СРСР частину територій і відсунути свій кордон за Виборг. Думаю, подібний сценарій розроблявся у Кремлі, аби розширити можливості півострову забезпечувати себе і покроково анексувати територію України. Цей сценарій не спрацював.

За допомогою цієї провокації Кремль намагався також дискредитувати Україну, звалити на неї проблеми, пов’язані із реалізацією Мінських угод, і показати, що фактично наша держава не виконує свої зобов’язання. Тим самим він також домагався реакції підтримки із Заходу, скасування санкцій і скасування переговорчих форматів, але цього також не сталося. Тож Кремль зробив «холостий постріл».

Хоча наступні місяці, особливо осінь, коли розпочнеться передвиборча кампанія в країнах Західної Європи, а у США вона доходитиме до фінішу, є дуже вигідними для нової хвилі агресивних дій РФ. Але, судячи із засідання російського Радбезу, вони поки не прийняли рішення щодо якогось конкретного сценарію. Що ж стосується російських військових навчань «Кавказ-2016», які розпочнуться саме у вересні у Південному федеральному окрузі, то цей округ де-факто є воюючим. 1-й і 2-й армійські корпуси російських військ, розгорнуті на Донбасі і скомпоновані із сепаратистами, які фактично є військовослужбовцями ЗС РФ. Але цей округ треба тримати «підігрітим» до широкомасштабних бойових дій.

Те, що на фоні цього міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмайєр говорить про бажання «зближення з Росією», вкотре нагадує нам, що він є представником «крила Шредера», який утримується на гроші «Газпрому». Штайнмайєр з самого початку захищав російські інтереси і інтереси великого німецького бізнесу, пов’язаного із російським, особливо газовим і енергетичним. Цей сегмент німецької економіки несе величезні втрати, оскільки він мав величезні пільги від Росії і величезні надприбутки. Окрім того, вони вважають, що це внутрішній конфлікт в Україні, і РФ не має до цього відношення. Війна на Донбасі — їм як кістка в горлі, тому що німецький і російський бізнес втрачає і вони б хотіли замирити цю проблему. На цьому тлі Штайнмайєр складає велику конкуренцію Ангелі Меркель, яка втрачає позиції, пов’язані з бізнесом і яка намагається утримувати солідарність ЄС щодо антиросійських санкцій.

КРАСНОГОРІВКА, ДОНЕЦЬКА ОБЛ. З 14 НА 15 СЕРПНЯ РОСІЙСЬКІ ОКУПАЦІЙНІ ВІЙСЬКА 64 РАЗИ ВІДКРИВАЛИ ВОГОНЬ, З НИХ 59 ПО ПІДРОЗДІЛАХ СИЛ АТО. ЗОКРЕМА, 23 ОБСТРІЛИ ЗАФІКСОВАНО НА ДОНЕЦЬКОМУ, 28 — НА МАРІУПОЛЬСЬКОМУ ТА 8 — НА ЛУГАНСЬКОМУ НАПРЯМКАХ, ПРЕС-СЛУЖБА МОУ / ФОТО РЕЙТЕР

Сьогоднішні санкції Заходу проти Росії — це максимум, на який він здатен, оскільки німецький, французький, італійський та інший бізнес категорично проти їх продовження, тому про нові санкції мови взагалі не може бути. Окрім того, більше всього Захід боїться конфлікту з Росією — це чудово розуміє Путін, тому блефує, і це приносить йому політичні дивіденди. Західний світ не готовий до війни, як не були готові до війни з Гітлером Європа та США.

Проти України грає й те, що на Заході розчаровані в українській владі, оскільки його стратегія була розрахована якщо не на військову, то на економічну допомогу нашій державі, допомогу у реформах, аби зміцнити її зсередини всупереч стратегії Кремля. Але реформ, спрямованих на зміцнення демократичної системи ми не бачимо — навпаки докладаються зусилля, аби зберегти клептократичний режим. Це бачать на Заході, розчаровуються і не вірять постмайданній владі. Звідси — затримання безвізового режиму, траншу МВФ і т.д. Серед європейського політикуму та дипломатії постає питання: навіщо підтримувати владу, за якої корупція лише зростає?

Ще одна причина — ми задекларували конфлікт на Донбасі як «внутрішній», не ввівши воєнного стану, назвавши війну з Росією «АТО» і не розірвавши з нею дипломатичних відносин. В міжнародному праві РФ ніде не зазначена як воююча сторона, а виступає «миротворцем» і «посередником». Відповідно, ми не можемо спиратися на міжнародну нормативно-правову базу як жертви агресії.

«НЕЗНАННЯ І КОРОТКА ПАМ’ЯТЬ ПОРОДЖУЮТЬ ВЕЛИКІ ПРОБЛЕМИ»

Євген МАРЧУК, представник України в робочій групі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи (facebook.com):

— «Багато знань — багато печалі», — сказав мудрець. Від себе додам: «Незнання і коротка пам’ять породжують великі проблеми».

Осінь 2003 року. До виборів до Державної думи Росії залишається півтора-два місяці. Президент Росії Володимир Путін у Південно-Східній Азії на саміті. Президент України Леонід Кучма вирушає у давно запланований і дуже важливий візит до Бразилії та низки інших країн Латинської Америки у супроводі міністрів оборони і закордонних справ. Саме в цей час Росія починає небезпечну авантюру навколо острова Тузла в Керченській протоці. З обох боків до протоки підтягуються регулярні війська. Насилу Україні вдалося не допустити гарячого розвитку цієї авантюри. «Единая Россия» отримала нищівну перемогу на виборах до Держдуми.

Кінець літа 2016 року. До виборів до Держдуми Росії залишається місяць (18 вересня). Ясна річ, вибори будуть проведені і в незаконно анексованому Криму, де, як відомо, «Грошей немає, але ви тримайтеся». Одним словом, перспективи щодо виборів дуже непередбачувані. Тобто потрібен ворог, який загрожує Криму, від якого президент Путін, звичайно ж, рішучо захистить та ще й проучить цього ворога належним чином.

Президент України Порошенко П.А. 3—7 серпня здійснює важливі державні візити до Малайзії та Індонезії. Як потім з’ясується, в цей же час 6, 7 і 8 серпня саме цей — такий бажаний — ворог намагається з боєм прорватися на територію Криму, щоб організувати там безліч диверсій і порушити мирне життя кримчан. Щоправда, не зовсім зрозуміло, чому цей ворог робить це такими мізерними силами на найбільш мілітаризованій ділянці кримського перешийка, адже набагато простіше в обхід. Та й чому після першої невдачі, коли він себе повністю демаскував, одразу ж робить ще дві спроби прориву, завчасно розуміючи, що він буде захоплений або знищений. Він же проривається в тил ворога на найнебезпечнішому для себе напрямі. Він же не проривається додому будь-що. Ну, загалом ворог уже є, і ворог підступний. Для виборів — те що треба.

Але ось проблемка. Шухеру в Криму наробили, люди стрілянину чули, КПП перекривали... Щось же треба говорити. А з Ердоганом зустріч про дружбу буде лише 9 серпня. Треба ж Ердогану першому про це сказати, не з преси ж новий друг про це повинен дізнатись. Про військовий переворот у своїй країні від кого він дізнався? Загалом, офіційна заява про спробу диверсійного прориву ДРГ київської «хунти» з’являється аж 10 серпня. Ну, і команди всім відомствам викрити і «так не залишити» — роздані. У цілому вибори «Единой России» в Криму до Держдуми планується завершити успішно. Ворог не пройде. Ну, а щодо «нормандського формату» теж головне сказано. Які ж переговори з терористами? А «забезпечення» 25-річчя Незалежності України      — це за окремим планом.

«ОСТАННІ ПОДІЇ ПРИЗВЕДУТЬ ДО ЗАГОСТРЕННЯ ВІДНОСИН МІЖ РОСІЄЮ ТА УКРАЇНОЮ»

Роман ДОБРОХОТОВ, шеф-редактор російського The Insider:

— Відповісти на запитання — для чого розкручувалась інформація про «українську ДРГ» в Криму, простіше, ніж на запитання — чим це було насправді. Про це можна судити за тим, якою миттєвою була реакція Путіна, адже буває рідко, коли він одразу реагує на якісь події. Російський президент переніс зустріч у «нормандському форматі», адже було зрозуміло, що переговори заходять у глухий кут, і він дав зрозуміти, що не хоче їх продовжувати. Але сам по собі цей мотив не дає відповіді на те, чим були ці події на кордоні з Кримом, адже роздути скандал можна було з реального інциденту або самим сфабрикувати скандал.

Що ж до самого епізоду з «ДРГ», то, як з’ясовується, зйомки затримання відбувалися на два тижні раніше, ніж нам про це оголосили в ЗМІ. Очевидно, те, що нам показували як зйомки затримання, не мало стосунку до людей, яких пізніше представили як головних «диверсантів». Дивно й те, що один із затриманих — путініст, який давно не жив в Україні, а в соцмережах поширював заяви проти США і за Путіна. Чому цю людину було обрано як «хлопчика для побиття»? Чи був він заарештований, чи ж грає якусь роль і насправді співпрацює з російськими спецслужбами? Якщо серед затриманих були російські громадяни, чому вони не могли просто проїхати до Криму, а не нелегально перетинати кордон?

Результат цієї історії очевидний: це призведе до загострення відносин між Росією та Україною і відкладе будь-які домовленості. Хоча й зараз вони забуксували, оскільки Москва не готова виконувати Мінські угоди, адже це означає повернення Україні контролю над кордоном, виведення військових підрозділів і проведення нормальних виборів   — по суті, це означає «здати» весь схід. Судячи з усього, Путін до цього поки що не готовий, хоча економічна ситуація в країні дуже складна.