Як створити свою Силіконову Долину?

Зліт індустрії dot.com, може, й припинився на якийсь момент, але це не зупиняє уряди різних країн в їхньому бажанні розвинути власні індустрії високих технологій. Справді, багато країн заздрять Силіконовій Долині поблизу Сан-Франциско, світовому центру комп’ютерного, програмного й інтернетівського бізнесу. Інвестиції Майкрософта в Кембрідж в Англії і 200 мільйонів доларів, подаровані Білом Гейтсом цьому древньому університетові на стипендії для студентів технологічного відділення зі всього світу, допомогли Кембріджеві стати могутнім центром технологічних інновацій. Міста й університети по всьому світу тепер хочуть зайняти своє місце в цьому процесі.

Справді, по всій Європі й Азії країни або вже почали, або вирішили почати давати державні субсидії на розвиток своїх власних хай-теківських груп. Однак, маючи досвід спостереження за Силіконовою Долиною впродовж багатьох років мого перебування в інституті Гувера Станфордського університету, я впевнений, що для розвитку динамічних промислових груп потрібне гнучке економічне оточення, а не державна промислова програма.

Силіконова Долина розпочалася в 1950-х роках зі скромного плану Фредеріка Термана, далекоглядного декана Станфордської інженерної школи, який запропонував створити Промисловий парк на невикористаній землі Станфорду. Кілька компаній прийняли цю пропозицію, але коли я вперше відвідав Станфорд у 1960-х роках, ця територія була ще сонною і невиразною.

Проект розпочав свій розвиток у 1970-х роках зі створенням персонального комп’ютера Apple, і відтоді він почав свій стрімкий злет — за рахунок створення Інтернету і величезного попиту на програмне забезпечення. Зараз у Силіконовій Долині працює один мільйон чоловік, у 40% з яких є принаймні ступінь бакалавра, а більше ніж третина з них народилися не в США. Їх приваблює хороша робота з прекрасними можливостями і ранній доступ до новітніх розробок у сфері високих технологій.

Силіконова Долина завантажена компаніями-новачками і колишніми новачками, такими як Intel і Cisco Systems, які дуже швидко стали дуже великими компаніями. Венчурні капіталісти інвестували понад 6 мільярдів доларів у нові чи юні компанії Долини в 1999 році. Найпрестижнішими особами в цій Долині вважають тих, хто може похвалитися, що вони працюють у компанії- «новачкові».

Факультети і випускники сильних наукових та інженерних відділень двох університетів, які знаходяться поблизу, Станфордського і Каліфорнійського в Берклі, відіграють роль лідерів у формуванні нових компаній. Хоча хороші університети й потрібні для розвитку цих промислових груп, та цього не досить. Інші регіони з сильними науковими й інженерними університетами, як- от Університет Іллінойсу в Урбані, не можуть похвалитися великою кількістю хай- теківських компаній.

Що б не змушувало Силіконову Долину розростатися, її переваги в залученні якісного трудового і венчурного капіталу множилися із розростанням регіону. Величезне джерело інженерів, вчених і фахівців програмного забезпечення доступне як для нових, так і для старих компаній. Талановиті фахівці наповнюють регіон не тільки через щедрі можливості і гідну зарплату, а й оскільки вони знають, що вони зможуть знайти іншу роботу, якщо їхній роботодавець зазнає невдачі. Хоча зміна роботи і є звичайною справою в Долині, рівень безробіття дуже невисокий.

Нововведення та інші нові розробки дуже швидко розповсюджуються в Силіконовій Долині, частково через працівників, які змінюють робочі місця. Як сказав Альфред Маршал, великий британський економіст кінця дев’ятнадцятого століття, коли компанії схожих індустрій розташовані поруч одна з одною, «секрети торгівлі перестають бути секретами, вони немовби розповсюджуються повітрям». У цій ситуації важко зберігати секрети, однак у компанії мають і ранній доступ до інновацій своїх сусідів.

Гнучкість трудового ринку Силіконової Долини вказує на те, що країни, які бажають розвинути свої хай-теківські групи, повинні забезпечити можливість легко наймати і звільняти працівників, а не встановлювати обов’язкові значні вихідні допомоги чи законодавчі обмеження на кількість робочих годин. У компаній з’являється більше спонук наймати додаткових працівників при формуванні або розширенні, якщо вони зможуть легко скоротити робочі місця у разі ослаблення попиту.

У США відносно мало перешкод формуванню нових компаній, вкладенню приватного капіталу і виходу на рівень відкритої акціонерної компанії. Тут також дозволено наймати ключових працівників на потенційно цінні частки акцій, що дозволяє зекономити на кишенькових витратах. Хоча деякі країни й почали знижувати обмеження, які ускладнюють формування і фінансування нових компаній, більшість, проте, ще має пройти довгий шлях до усвідомлення цінності підприємницької активності.

Так, наприклад, зниження штучних перешкод на шляху до стрижня компаній сильно відрізняється від щедрої програми субсидій, розпочатої нещодавно в Німеччині і деяких інших країнах, які відчайдушно потребують більш динамічної економіки. Субсидії призводять до створення «безпечних» нових компаній, які переважно є відповідними запитам бюрократів, а не ринку. Неймовірну спонтанність, набуту Долиною, не можна відтворити бюрократичною підтримкою.

Очевидно, що Силіконова Долина зростала з часом і практично без допомоги держави. Справді, найбільша спроба допомоги де факто завдала регіонові шкоди. Угода між США і Японією 1986 року, що встановила антидемпінгові обмеження на імпорт напівпровідників із Японії, загальмувала перехід Силіконової Долини на програмне забезпечення та інші цінні додаткові продукти і послуги. Не видається ймовірним, що промислові програми, спрямовані на сектор високих технологій в інших країнах, будуть ефективнішими, ніж ця акція США, яка провалилася.

Де розташовуються промислові групи — це, певна річ, питання талану і випадку. Однак історія Силіконової Долини показує, що сильні університети, гнучкий трудовий і фінансовий ринок та обмежена кількість перешкод на шляху до підприємництва є ключовими умовами розвитку високотехнологічних виробництв.