Яка відстань від бюджету до народу?
БРАКУЄ ПРАВДИВОСТІ ТА КУЛЬТУРИ. І ФІНАНСОВОЇ, І БЮДЖЕТНОЇ
Порівнюю нинішній проект бюджету з бюджетами минулих років. Висновок один: урядам бракує щирості та фінансової, зокрема, бюджетної культури. В усі роки дефіцитність держфінансів приховувалася: розгляди проектів бюджетів у Верховній Раді — під фанфари, а матеріали звітів про виконання, як останні три роки, — до Генпрокуратури…
Майже 10 років для всієї громадськості, для депутатів, складалися такі собі «бюджетики» з певними, нібито збалансованими доходами і витратами... Були і «профіцитні». Однак реальна культура фінансів у державі, точніше, цілковита її відсутність, зводила найкращі наміри нанівець і не могла не виявитися у провалах і самого бюджету, і зриві курсу гривні, і в зростанні державного боргу, і в невиплатах зарплат та в падінні доходів населення...
Поза бюджетними відносинами — шалені борги, що, врешті-решт, лягали на державу: і неплатежі Росії, і борги вугільникам, і збитки в сільському господарстві та житлово-комунальній сфері. Наслідок цього — необдумане друкування грошей Національним банком для потреб державної скарбниці…
Чергові «фанфарні» акорди: «бездефіцитність», «зростання соціальних асигнувань»… Насправді ж — неподаткові доходи бюджету (приватизація, продаж військового майна, дивіденди на капітал, передача в оренду землі тощо) плануються в 17 млрд. грн. (!), або 30% (!!!) вiд усього бюджету! Не інакше, як спроба «закрити» дефіцит коштів додатковими ресурсами…
Про яку бюджетну культуру може йти мова, коли центральний бюджет передає фінансування освіти, медицини, культури на місцевий рівень, але зменшує частку місцевих бюджетів, збільшуючи частку центрального?
Поки що змушений констатувати: бюджет, прийнятий у першому читанні, для економіки України некорисний, а в багатьох своїх складових і шкідливий. Шкода, що на рівні економістів це з’ясувалося вже після першого читання...
АНТИСОЦІАЛЬНА «СОЦІАЛЬНА ЗОРІЄНТОВАНІСТЬ»
«Соціально спрямований бюджет»...
Розберімося у визначеннях... «Соціальна зорієнтованість» визначається не кількістю грошей, які «роздаються» на певні соціальні потреби, а цінами, що супроводжують економічну ситуацію. Коли ціни зростають, а всі державні фінансові механізми сприяють цьому зростанню, то в найгіршому становищі опиняються найнезахищеніші — ті, котрі мають лише грошові доходи постійного характеру, — студенти, пенсіонери, військовослужбовці, котрі не мають інших додаткових засобів до існування.
Тож «соціальну зорієнтованість», яка супроводжується зростанням цін, по суті, треба визнати антисоціальною...
СВОЇ БОРГИ ДЕРЖАВА ПОВЕРТАЄ ЛИШЕ ЧАСТКОВО
Уряд декларує цілковите погашення заборгованостей з виплати пенсій і підвищення пенсій... Однак люди розуміють, який це крок — економічний, соціальний, політичний чи популістський.
У принципі, економічно правильно — спочатку погасити борги, а потім уже досягати зростання... Начебто логічно, але...
Погашати борги можна з різних джерел: за рахунок зростання виробництва, що дасть збільшення надходжень до Пенсійного фонду та державного бюджету; за рахунок одержання позичок; за рахунок надходжень від приватизації. Але в будь-якому разі незмінними мають залишатися ціни порівняно із цінами, коли брався цей борг. Гривня 1997— 1999 років, 1,8—1,9 до долара, нині втричі дешевша... У нас же відбулося повернення боргів пенсіонерам за рахунок недоплати їм же цього року, коли пенсії не відповідають цінам.
Уряд міг індексувати заробітну плату бюджетній сфері та пенсії вже із середини року, оскільки вже тоді був профіцит бюджету і Пенсійного фонду. Те, що недоплачено цього року через зростання цін і знецінення заробітних плат, пенсій та стипендій, — і буде використано для майбутнього повернення боргів.
Такий підхід нічого не змінить в становищі людей, тому вони і залишаться незадоволеними.
УСІ МИ КОЛИСЬ БУДЕМО ПЕНСІОНЕРАМИ...
Тиск Президента спрацював: уряд ухвалив рішення про підняття пенсій із 1 грудня... Але тільки на 12—13%!
По-перше, ресурси для підвищення сформувалися значно раніше; по- друге, приріст доходів Пенсійного фонду (сьогодні вони перевищують щомісячні видатки на 300 млн. грн.) дозволяє підняти їх іще на стільки ж. Уряд планує з 1 грудня щомісячно додатково надавати на це лише по 100 млн. грн. і лише у квітні (!) збільшити розмір пенсій загалом на 24%.
Хіба це збігається з тими цінами, що зросли?..
Витрати пенсіонерів: реально це — продукти харчування та оплата комунальних послуг? Ціни на продукти харчування в Україні за 10 місяців 2000 року зросли на 35%, а на побутові послуги — ще більше. Тож підвищення пенсій на 24% явно недостатнє. (До речі, найменше підвищення цін цього року — на одяг, побутові товари довгострокового вжитку: тільки на 5—7%. Утім, пенсіонери їх майже не купують...)
Уряду треба було прорахувати необхідність підняття рівня забезпечення пенсіонерів відповідно до їхніх витрат: ціни для них зросли на 35—38%. Якби підняття компенсувало це зростання, можна було б вести мову про соціальний захист. Особливо щодо найнезабезпеченiших: що взагалі значить «мінімальна пенсія 25 грн.», яку збираються «підняти» до 34 грн?..
Необхідно знову повернутись до розрахунків Пенсійного фонду, його планування на наступний рік, щоб збільшити видатки саме на пенсії, а не на інші непенсійні видатки Пенсійного фонду — зарплату персоналу, ремонт, купівлю обладнання, транспорту і ще на щось, що вони там можуть придумати...
Пенсійний фонд, маючи сьогодні надлишок коштів, надає їх у кредит на кілька місяців Міністерству фінансів (!). З погляду суто чиновницького, ніби тут усе в порядку, гроші не втрачають своєї вартості. Однак бюджет Пенсійного фонду повинен мати повний баланс дохідної і видаткової частин. І не витрачатися на кредити іншим установам, хоч би якими вони «поважними» були. Лише на видатки населенню, яке інших джерел доходів не має.
ІНФЛЯЦІЯ, РІДНЕНЬКА...
На 2001 рік планується інфляція на рівні 18%... Для України це дуже багато. Це не лише не дасть змоги підняти реальні доходи, заробітні плати (а цього року протягом 10 місяців за умови зростання загальної продуктивності, реальні зарплати так і не зростають!), але й унеможливить зосередження ресурсів економіки у відповідних виробництвах. Проте, виходячи із грошової політики Кабміну та Нацбанку цього року, прогноз підвищення цін занижений, нещирий. Нас чекає ситуація не ліпша, нiж цього року.
УСПІХИ І ПРОВАЛИ 2000 РОКУ — РЕЗУЛЬТАТ ДІЯЛЬНОСТІ ПОПЕРЕДНІХ УРЯДІВ, АБО ХТО «ПІДШТОВХУЄ» ЦІНИ?
Готовий сперечатися з будь-ким: і досягнення нинішнього року, пов’язані зі зростанням виробництва, і провали, пов’язані зі зниженням купівельної спроможності гривні та недостатністю капіталу, — результат діяльності попередніх урядовців та об’єктивних обставин попередніх років. У нас приблизно 6-місячний інтервал між прийняттям рішень, приміром щодо випуску в обіг грошей, їх спрямуванням на ті чи інші цілі, і — зростанням цін, якщо такий випуск грошей не спричиняє продуктивне їх витрачання, а йде на «проїдання».
Знецінення і провал гривні 1999 року, емісія грошей (минулого року грошову масу в Україні штучно було збільшено на 40%, — за таких обставин ціни, хоч як їх стримуй, не можуть не зрости мінімум на 30%), — тож сьогодні ми й маємо інфляцію, з одного боку, та тіньове накопичення капіталів плюс легальні і нелегальні позички ззовні за умови збільшення виробництва, з другого боку.
А на 2001 рік уряд знову закладає зростання цін, і НБУ знову друкуватиме гроші: цього року грошова маса знову зросла на 40% і, на жаль, не на користь банківського і виробничого секторів економіки…
Загалом борги комерційних банків перед НБУ менші, ніж борги НБУ перед комерційними банками. Це значить, що НБУ сам узяв у них більше позичок, надаючи гроші не на виробничі, а на фіскальні потреби, ніж дав їм кредитів!
Якщо наступного року уряд працюватиме в цьому ж «руслі», то матиме негативи вже як наслідок власних рішень…
ЧОМУ БЮДЖЕТ ПОГАНИЙ?
Тому що він:
а) нереальний, матиме зриви під час виконання;
б) супроводжується такою ж високою інфляцією за рахунок непродуктивного зростання та розподілу грошової маси;
в) базується на відверто рабських податках;
г) розподіляється не на користь людських потреб…
НЕ КОНСТАТУВАТИ, А ПОПЕРЕДЖУВАТИ...
Хоч би якими були добрими міністри, вони все одно залишаються, передусім, захисниками інтересів своїх відомств, їхніх працівників, своєї позиції в уряді, а це не завжди, на жаль, сприяє задоволенню інтересів усіх учасників суспільного процесу. Те, що критикують уряд, нормально. Проте було б значно краще, якби урядовці оприлюднювали свої підходи вчасно, щоб не жили за зачиненими для всього нашого суспільства дверима, були відкритішими для обговорення своїх намірів...
