Яким має бути ставлення до південноукраїнського козацтва?

Незабаром історіографія доби козацтва на Херсонщині поповниться новим виданням місцевого дослідника, автора книги «Відлуння Великого Степу» Олексія Паталаха. Це — козацький реєстр січових формувань на Півдні України, зведений з архівних даних кінця XVIII — початку XIX століття. Майбутня книга складатиметься з кількох розділів, у яких мова піде про пікінерів (нерегулярні військово-поселенські полки в козацькому війську), слобідських гусар, донських, малоросійських, катеринославських, чорноморських козаків, а також про Бузьке козацьке військо. «День» поспілкувався з паном Олексієм про суть нової книги та історію козацького Півдня.

— Перебирати архівні реєстри парафіян, в яких ви шукаєте козацькі родини — справа доволі копітка і складна. Як виникла ідея зібрати ці дані в одне видання? І головне — яка мета такої роботи?

— Ще з часів моєї служби в крайовому товаристві українського козацтва з’явився задум видати якнайповнішу збірку документів стосовно козацтва, що зберігаються в херсонському архіві. Пригадую, як керівництво нашого архіву заявило мені, що таких документів вони не мають, адже Херсон був заснований через три роки після ліквідації Запорізької Січі. Однак козацькі формування не щезли в один момент. Зрубали дуб, а паростки від нього відновилися. Це і Чорноморське козацьке військо, і Бузьке, і Катеринославське та інші. Складність дослідження полягала у нерозбірливому складному почерку, яким велися реєстри XVIII — XIX століть. Утім, протягом року я навчився їх читати і впорядкував по розділах. Мета книги проста — пролити більше світла на історію козацьких угрупувань на Півдні України, увіковічнити імена козаків-краян. Адже після розформування Запорізької Січі чимало фактів і видатних особистостей, котрі є нашими земляками, стерті з пам’яті або вважається, що дані про них відсутні. Наприклад, мені вдалося відшукати інформацію про Опанаса Бурсака — сина відомого гетьмана Федіра Бурсака, командувача гвардійської Чорноморської сотні, яка у 1814 році, під час війни Російської імперії з Францією, першою увійшла в Париж. А під Лейпцигом ця сотня врятувала від полону трьох імператорів — австрійського, пруського і російського. Згодом Бурсак послідовно відстоював інтереси козацтва, протистояв царській адміністрації і, не витримавши тиску, вкоротив собі віку. У кубанських енциклопедіях пишуть, що народився він невідомо коли й де, а в нашому архіві є записи, що він уродженець Херсонського повіту однойменної губернії. В моєму реєстрі також міститься точна дата народження Сидора Білого, Захарія Чепіги, багатьох козаків, які згодом освоювали Кубань.

— На вашу думку, чи достатньо уваги сьогодні приділяється дослідженню козацької доби? Кого з авторів можете виокремити?

— Із сучасних українських істориків, які займаються цією темою, я б виділив Олексія Сокирка, Тараса Чухліба, Ярослава Тинченка, Олену Бачинську. Нещодавно побачив світ дуже гарний фоліант «Україна — козацька держава». Хоча, як на мене, в ньому дещо бракує відомостей про українські формування після ліквідації Запорізької Січі. Загалом я спостерігаю неприємну тенденцію щодо критичного ставлення до південноукраїнського козацтва, накидування йому ярлика царсько-імперських прислужників. Я вважаю, що це не відповідає дійсності. Не всі, наприклад, знають, що 1817 року бузькі козаки піднімали повстання проти чинного режиму. Не зовсім доречно, гадаю, й накидатися на Григорія Потьомкіна. Він, до речі, відновив титул козацького гетьмана. Відомо також, що Потьомкін викуповував українських кріпаків у польських панів і робив їх козаками. А після 1776 року він підтримував Чорноморське козацьке військо таємно від Катерини ІІ.

— Сьогодні в Україні існує чимало козацьких організацій. У кожної — свої особливості, уніформа, статути... На вашу думку, чи відіграють вони важливу роль в суспільстві? Чи це радше костюмовані клуби за інтересами?

— Гадаю, що переважно це другий варіант... Єдина організація, яку хотів би виділити на Херсонщині, це Українське дитячо-юнацьке товариство «Січ» у місті Каховка. Під керівництвом Миколи Огданця «Січ» згуртовує молодь навколо патріотичного виховання молоді в козацькому дусі. Чимало уваги там приділяється вивченню історії і військово-спортивним навичкам. Що прикметно — хлопці залюбки цим займаються і їх ніхто не примушує. Це своєрідний варіант «Пласту», але з традиціями, які притаманні нашому краю. Гадаю, що деякі козацькі організації зробили помилку, залучивши до своїх лав колишніх військових — рудименти радянської армії, які несуть у козацтво чужі традиції.

— Хотів би згадати ще одну вашу роботу — про видатних постатей Північного Причорномор’я — «Відлуння Великого Степу». Про що наступна частина?

— Другий том цієї серії зветься «Новоросія» і розповідає про часи Потьомкіна. Але тема козацтва в цій книзі одна з головних. У видавництві мене звинувачували у зловживанні цією темою, однак я довів її значущість. У третьому томі я планую описати XIX століття. І знов таки, козацтво  тут теж знайде своє місце, адже азовські і дунайські козаки служили в той час у Херсоні. А в книзі, присвяченій XX століттю, йтиметься про армію УНР, білогвардійських генералів, репресованих священників та діячів культури.