YES: «за» і «проти»

Президент Петро Порошенко анонсував, що вже наступного тижня у Верховну Раду буде внесений законопроект про особливий режим місцевого самоврядування на Донбасі. Це означає, що Україна поступово переходить до реалізації наступних пунктів з так званих «мінських домовленостей».

Не виключно, що найближчими днями може відбутися і чергова зустріч контактної групи з врегулювання ситуації на сході України. Принаймні про це заявив представник терористичної ДНР, один з підписантів протоколу від 5 вересня в Мінську Олександр Захарченко. «Попередньо домовилися через 7—8 днів знову зустрітися», — сказав він.

Що нам готують на цей раз? Ще один представник терористів Андрій Пургин вже анонсував, що «влада ДНР і ЛНР виступають за незалежність самопроголошених республік в адміністративних межах Донецької та Луганської областей».

І взагалі — чи справді Трьохстороння контактна група займається врегулюванням конфлікту чи все-таки його консервацією? Аналізуючи попередні домовленості, згідно яких вже начебто діє так зване двостороннє припинення вогню, маємо великі проблеми. Бойовики і росіяни не припиняють обстріли українських міст і позицій наших військових. В результаті, знову є вбиті і поранені, руйнується інфраструктура регіону.

Не дивлячись на учорашню заяву Петра Порошенка про відведення 70% військ Російської Федерації за наш кордон, ЗМІ та експерти щоденно повідомляють про переміщення Донбасом колон російської військової техніки. До речі, щодо виведення військ сусідньої держави з території України в «мінських домовленостях» чомусь мова не йде.

Це далеко не єдине запитання до протоколу, який підписали другий президент України Леонід Кучма, посол Росії в Україні Михайло Зурабов, спецпредставник ОБСЄ Хайді Тальявіні, лідери бойовиків «ДНР» Олександр Захарченко та «ЛНР» Ігор Плотницький. Детальний аналіз цього документа читайте на цій шпальті.

Сьогодні ми б хотіли зробити акцент на іншій події, яка також пов’язана із ситуацією в країні і згаданим вже екс-президентом Леонідом Кучмою. «11—13 вересня 2014 року в Києві відбудеться 11-та щорічна зустріч YES під назвою «Нова Україна, нова Європа, новий світ: розбудова та захист», організатором якої є Ялтинська Європейська Стратегія (YES) у партнерстві з Фондом Віктора Пінчука», — читаємо на сайті YES.

Крим окупований і анексований. Тому вперше з 2004 року Форум проводитиметься в Києві, а не в Лівадійському палаці в Ялті. Сам Кучма раніше вже висловився з цього приводу і дуже «підтримав» тоді Україну: «Крим ми втратили, і я вважаю, що повернути його вже нереально, адже Росія пішла ва-банк. Для неї назад дороги немає. Вона Крим уже ніколи не віддасть. Зараз іде фактична війна на Донбасі. І головне завдання, яке стоятиме перед новим Президентом, — зберегти Донецьку та Луганську області у складі України. Адже втрата території — це найгірше, що може бути».

Така заява звучить особливо цинічно на фоні тієї спадщини, яку залишив Кучма після двох термінів свого президентства: побудова кланово-олігархічної системи; поширення корупції; «підготовка» кадрів; «справа Гонгадзе-Подольського», бажання підім’яти Конституційний суд і незаконно переобратися на 3-й термін.., а як результат — перший Майдан!

Ми не виступаємо проти дискусійних майданчиків. Вони потрібні. Були навіть різні спроби, зокрема, Фонд Дмитра Фірташа організовував «Дні України у Великобританії». Але найбільше, звичайно, на цьому полі попрацював Віктор Пінчук. Єдине, складається враження, що організація цих дискусійних майданчиків нікому так не були потрібні як самій родині Кучми. В першу чергу, для відбілення і вирішення власних інтересів.

Навіть на нинішньому Форумі питання поставлені правильно: Як Україна може відповісти на внутрішні і зовнішні виклики? Які ризики вони несуть для Європи та світу? Як міжнародні партнери України можуть ефективно підтримати подальший розвиток країни? Але — який результат? Вибачте, українські та іноземні стратеги разом з організаторами нааналізувалися і на прогнозувалися до того, що Крим захоплений Росією, а для частини Донбасу за «допомогою» того ж Кучми готують участь Придністров’я.

Протягом багатьох років запрошені експерти і гості Форуму опиняються перед серйозною дилемою — брати чи не брати участь в заході. Кожному доводиться робити моральний вибір, бути конформістом чи нонконформістом. В цьому році перед вибором знову постануть сотні людей. «Понад 350 провідних представників політичних, ділових і громадських кіл з більш ніж 20 країн світу обговорять історичні події, що відбуваються в Україні з листопада минулого року, та їх вплив на регіон, Широку Європу та світ», — йдеться в повідомленні YES.

Непоміченим для широкого загалу залишилася відповідь громадської активістки Ганни Гопко екс-президенту Польщі Александру Кваснєвському (голова Наглядової Ради YES) на запрошення до участі у Форумі. Це до відповідальності багатьох — політиків, журналістів, експертів... «Я не можу прийняти вашу пропозицію, — пише Гопко на своїй сторінці у Фейсбук. — Причина моєї категоричної відмови — моя принципова позиція. Я підтримую ініціативу Олексія Подольського про бойкот заходів, що проводяться і фінансуються сім’єю Леоніда Кучми. В критичний для країни час бойкот подібних заходів дає чіткий сигнал: Леонід Кучма і Віктор Янукович повинні нести відповідальність за скоєні злодіяння і постати перед справедливим судом».

Нижче пропонуємо вам аргументи конформістів та нонконформістів.

«Бездомна стратегія» збирає експертів,

або Декілька підстав для конформізму... і один для принциповості

Лист Олександрові Кваснєвському від Ганни Гопко поправу був сенсаційним. І ми шукали людей, з ким можна було б його обговорити бойкот Ялтинської економічної стратегії. Лише одна людина з опитаних нами, підтвердила «Дню», що не скористається запрошенням організаторів Ялтинського економічного саміту, але публічно заявити про свою позицію відмовилась, аргументуючи це тим, що не хоче робити «реклами на неучасті». Решта наших співрозмовників підтвердили своє «бажання» зустрітися якщо й не у Лівадійському палаці, то хоча б у Києві. Аргументи на користь своєї участі у всіх були приблизно схожі. Відтак ми спробували їх систематизувати.

ПІДСТАВА №1

«ПО РОБОТІ ПОТРІБНО»

Найпоширеніша відповідь. Практично кожен експерт переконував, що Ялтинський економічний саміт — це знакова політична подія для України. Саме тут політологи можуть, так би мовити, в польових умовах простежити останні політичні тенденції в країні: хто з ким, а хто проти кого. Економісти — презентувати свої ідеї як реанімувати бідну українську економіку. А геополітичні експерти «оцінити» хто з іноземців не рівно дихає до України і чому.

Усі вони практично в один голос стверджують, що «мусять тримати руку на пульсі», а YES — для них така собі дослідна лабораторія з ідеальними умовами для висновків. Але з тим пульсом таки щось не так. Інакше чому сама лабораторія залишилась без місця прописки?

Може, експертам варто наважитися на більш сміливі висновки?

Політологам, наприклад, визнати, що Президент, якого привів до влади другий Майдан повернув у велику політику Президента проти якого постав перший Майдан. При цьому публічно не пояснивши суспільству нічого. А мав би!

Економістам, що дискутують про бідність і прогресивні економічні реформи говорять з тим, хто країну роками заводив у бідність та збагачувався саме завдяки відсутності цих реформ. Адже, зрештою, чи не найчеснішим у цьому питанні виявився український олігарх, нині губернатор Дніпропетровської області, Ігор Коломойський, коли в ефірі «президентського» «5 каналу» заявив: «Немає олігарха Пінчука. Є олігарх Кучма».

І нарешті, що там аналізують геополітичні експерти? Чи поліпшилися в України відносини з тими країнами, політики від яких беруть в цьому дійстві участь? Чи стали там про нас краще знати? Поважати? Чи хочуть більше співпрацювати? Ні. Більше того, одна «відома країна», впливові політики від якої теж були поважними і бажаними гостями на YES, так «захопилась» Україною, що вирішила «відкусити» у неї трохи території. І тим самим зробила такий «важливий для міжнародної політики» форум, фактично, бездомним. Щось ми ніколи навіть натяку на цей ризик не чули ні від кого з гостей YES, чи не так?

ПІДСТАВА №2

«ПРЕСТИЖНО БУТИ В ЦІЙ ТУСОВЦІ»

Звичайно, прямо так ніхто не каже. Але особливим оракулом не треба бути, щоб зрозуміти за чим на YES приходить, скажімо, Юрій Луценко. Той самий Юрій — лідер акції «Україна без Кучми!». «Потусуватися» на Ялтинському економічному саміті, а ще краще потиснути руку «спонсорам» свята — стало маст-хев для тих, хто називає себе українськими політиками... Якщо ж ти не входиш до цієї тусовки, то ти — лузер.

Якось «непомітно» для усього нашого політичного бомонду Кучма з «прокаженого» перетворився на об’єкта, з яким просто конче «хочеться поручкатися». І якось вже стало незручно говорити про кров журналіста на цих руках (до слова, коли журналісти у Києві підуть описувати YES, їхні колеги у Львові проводитимуть акцію пам’яті Гії Гонгадзе), плівки Мельниченка, спробу підім’яти Конституційний суд і незаконно переобратися на третій термін ... Хоча свічу запалити у пам’ять про Гію Гонгадзе після такого рукостискання, чомусь, не соромно. Амнезія, чи цинізм?

Ключ до розгадки цього абсурду, мабуть, слід пошукати у словах президента Проекту перехідних демократій (Вашингтон) Брюса Джексона, які він сказав під час лекції на тему «Пострадянська напівтемрява» у Відні: «Колишній президент Кучма якось сказав мені, що єдине, що мені слід знати про українську політику, так це те, що всі великі політичні діячі (Віктор Янукович, Віктор Ющенко, Павло Лазаренко і навіть Юлія Тимошенко) працювали в його адміністрації». То що сьогодні треба знати про українську політику? Що у тих, хто працював з Кучмою сформувалась така сильна залежність від нього, що її не здатні подолати два Майдани? Чи це у них такий особистий параліч волі?

ПІДСТАВА №3

«ЗА ВЕЛИКІ ГРОШІ»

Як і у випадку другого варіанту «підстави для конфромізму» — про це в голос не говорять. Та й, по-правді, сказати це прерогатива привілейованої касти учасників YES. Її ключові характеристики — іноземне громадянство, звання «зірки» світової політики/бізнесу та наявність благодійного, чи то пак передвиборчого Фонду, куди можна перерахувати кругленьку суму від організаторів у вигляді благодійного внеску.

До цієї групи «привілейованих» учасників, які за свій приїзд на YES отримують гонорар, можуть належати подружжя Біл та Хіларі Клінтон, Олександр Кваснєвський...

Зрозуміти мотив цих людей їхати за тисячі кілометрів в Україну просто. «Шара!».

ПІДСТАВА №4

«НІКУДИ БІЛЬШЕ ПІТИ, ЩОБ ПРО УКРАЇНУ ПОГОВОРИТИ НА СВІТОВОМУ РІВНІ»

Це — одна з найдивовижніших, з точки зору логіки, відповідей, хоча, на диво, одна з найпопулярніших.

YES називали, чи не єдиною дискусійною платформою світового рівня, люди, які мають високі репутаційні рейтинги в Україні.

Мовляв, в Україні просто ніде розумним людям поговорити про розумні й важливі для країни речі.

Що ж, можливо, зауваження справедливе. І тут Віктору Пінчуку великий плюс за те, що він витратився на те, на що інші олігархи, мабуть, пошкодували грошей. Але ж не заперечуватимете, що він просто реалізовує ту стратегію, яка ситуативно співпала з особистими інтересами його сім’ї. Натомість усі інші — учасники стратегії — роблять вигляд ніби цього не помічають. Але конформізм в таких речах дорого обходиться країні. Адже що виходить: на Майдані боролися проти «вчорашніх» заради інтересів «позавчорашніх»?

То що ж таки трапилось з Україною, що за великим рахунком після двох суспільних гіперзбурень з нею так нічого хорошого і не трапилося? — питання, яке достойне обговорення екс-ялтинських «стратегів». Раз вони вже збираються!..

Алла ДУБРОВИК, «День»

Мій нонконформізм

Форум YES може стати своєрідним фінальним акордом у реалізації «плану Путіна» на цьому етапі. Але спершу я б хотів детально проаналізувати недавню «роботу» Леоніда Кучми в столиці Білорусі.

Ознайомившись із текстом протоколу, який було підписано в Мінську, одразу у вічі впадають речі, які мають особливо негативні наслідки для України. Перелічимо основні.

Перше. Сама назва протоколу свідчить про узаконення ролі Путіна як «миротворця». Це крок, що дає йому змогу в майбутньому уникнути відповідальності за свої безумні вчинки, що призвели до численних людських жертв в Україні. Таким чином також демонструється, що це внутрішній конфлікт України, до якого Путін не має жодного стосунку. А те, що документ написано російською мовою, є ще одним доказом того, що російська мова має стати другою державною в Україні. Було б правильно, якби документ було написано українською, російською та англійською мовами.

Друге. У преамбулі протоколу йдеться, що домовленостей досягнуто між учасниками тристоронньої контактної групи у складі представників від України, Російської Федерації та Організації з безпеки і співпраці в Європі. Коли ж ми дивимося список підписантів цього протоколу, то виникає запитання — а хто такі пан Захарченко і пан Плотницький? Згідно з преамбулою, вони є представниками чи України, чи Росії, чи ОБСЄ, але з цього переліку прямого мандата їм ніхто не надавав. Але Захарченко і Плотницький — громадяни України. А в самому тексті протоколу написано, що Україна зобов’язана ухвалити Закон про особливий правовий статус для окремих районів Донецької і Луганської областей. А оскільки зазначені вище особи представляють на консультаціях ці території, отже, де-факто вони визнаються всіма підписантами протоколу представниками України, що є кричущим фактом. Це дає підстави Путіну заявляти про війну як про «внутрішній український конфлікт» і відбувається легалізація осіб, про яких керівництво України заявляло раніше як про лідерів терористичних організацій.

Третє. Пункт протоколу про забезпечення негайного двостороннього припинення застосування зброї. Це правильно — не стріляти, але конкретне формулювання означає, що якщо одна зі сторін починає стріляти, провокуючи іншу сторону, і остання вимушено відповідає (власне, що сьогодні відбувається), це може призвести до звинувачень в порушенні домовленостей обома сторонами. Тобто, немає конкретики, що винною є сторона, яка першою порушила перемир’я, а не будь-яка зі сторін, якщо вона стріляє.

Четверте. Усі пункти угоди повинні були мати чіткий алгоритм виконання. Але цього немає, окрім одного цілком правильного пункту, що передбачає негайно звільнити всіх заручників і незаконно утримуваних осіб. В останньому не вказано ні час, ні послідовність їх виконання. Правильно було б, якби існувала покрокова стратегія, коли одна сторона виконала конкретну умову (пункт), потім інша сторона виконала своє зобов’язання, і так далі, поки не буде виконано всю угоду.

П’яте. Водночас зазначається, що Україна повинна ухвалити, як вже було сказано, Закон України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей» (Закон про особливий статус). А також наша країна зобов’язалася провести дострокові місцеві виборів відповідно до цього закону. Тобто ми взяли на себе зобов’язання, а інша сторона ні. Це вже не кажучи, що після проведення місцевих виборів в цих районах ми остаточно легалізували статус і владу на цій території. А далі цілком імовірний «кримський сценарій».

ЦЕ ФОТО ПЕРЕМОЖНИЦІ МИНУЛОРІЧНОГО ФОТОКОНКУРСУ «Дня» НАТАЛІЇ КРАВЧУК: «ФОТО НА ПАМ’ЯТЬ. НА ДОВГУ ПАМ’ЯТЬ. ЛІДЕР АКЦІЇ «УКРАЇНА БЕЗ КУЧМИ». І ТОЙ ТАКИ КУЧМА». ПІСЛЯ ВІДОМОГО РУКОСТИСКАННЯ НА YES-2013 БАГАТО ХТО ОБУРЮВАВСЯ — ЯК ТАКЕ МОЖЛИВЕ?! АЛЕ ЗГОДОМ З’ЯСУВАЛОСЯ, ЩО ВСЕ ЦЕ НЕ ПРОСТО ТАК. НЕЩОДАВНО У СВОЄМУ БЛОЗІ В «ДНІ» СЕРГІЙ КОШМАН ІРОНІЧНО НАПИСАВ: «СПОДІВАЮСЯ, У НЬОГО ВИЙДЕ ЗАХИСТИТИ ІДЕАЛИ МАЙДАНУ. ЯКЩО ЙОМУ БУДЕ ХТОСЬ ЗАВАЖАТИ, ТРЕБА ПОПРОСИТИ ЮРІЯ ЛУЦЕНКА ОРГАНІЗУВАТИ АКЦІЮ «УКРАЇНА — ЗА КУЧМУ!». БУДЕМО БОРОТИСЯ!». ЯК ВІДОМО, В КОЖНОМУ ЖАРТІ Є ЛИШЕ ЧАСТИНА ЖАРТУ, ВСЕ РЕШТА ПРАВДА. ТАК ЩО ЦЕ — КОМПРОМІСНІСТЬ НАШИХ ПОЛІТИКІВ ЧИ ПОВНА БЕЗПРИНЦИПНІСТЬ? / ФОТО НАТАЛІЇ КРАВЧУК

Шосте. У протоколі також зазначено пункт про необхідність ухвалення Україною Закону про недопущення переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, які відбулися в окремих районах Донецької і Луганської областей України. За всієї неприпустимості таких формулювань (звільняють від відповідальності злочинців за жорстокі злочини), вони ще й несуть серйозну загрозу створення особливої зони, подібної до Придністров’я, на території України. Але навіть якщо вже прописали цей пункт, що не можна було робити, тоді треба було пов’язати його з виконанням решти пунктів. Слід було б зазначити, що цей пункт не може бути виконаний, доки не буде виконано решту пунктів. Оскільки цього немає, інша сторона, тобто терористи і агресор — Росія (хоча в документі вона зафіксована як миротворець), завжди звинувачуватимуть Україну в невиконанні домовленостей.

Сьоме. Пункт десятий звучить так — вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків і найманців з території України. Питання — куди? Адже там не написано, що треба виводити на територію Російської Федерації. А це означає, що ніхто, і головним чином Росія, не несе жодної відповідальності за виконання цього пункту.

Можна продовжувати даний перелік, але головне в аналізі протоколу те, що коли системно оцінювати цей документ і наслідки його підписання, то окрім пункту про звільнення заручників, там нічого корисного для України немає. Всі решта пунктів спрямовано проти нашої країни. Виходить, Україна взяла на себе зобов’язання, а інша сторона не взяла на себе жодних зобов’язань. У такому вигляді цей документ означає, що всі жертви, які були досі, були марними. Подібні угоди можна було підписувати ще в травні цього року.

Коли ж сьогодні говорять, що ця передишка потрібна для перегрупування сил — так, це нам необхідно, але не треба забувати, що Україна взяла на себе конкретні зобов’язання, які доведеться виконувати. Якщо влада хотіла підготувати ширму для передиху, то їй потрібно було робити все розумно, а не так, що Україна фактично легалізувала згаданих представників і збирається надати особливий статус окремим районам на Донеччині та Луганщині. У разі ж чого, друга сторона кричатиме, що Київ не виконує угоди, отже, з ним неможливо домовлятися.

Хочу підкреслити. Я ні в якому разі не закликаю до війни. Навпаки, я хочу миру. Але такими угодами мир не досягається. Це, як написало авторитетне німецьке видання Der Spiegel, «банкрутство України», а я додам — яке ще спричиняє багаторічний конфлікт з чисельними жертвами. У цілому, можна сказати, що все йде за «планом Путіна», він наразі обіграє всіх. І це йому вдається легко, бо в тристоронній групі майже всі — його люди, у тому числі, колишній президент Леонід Кучма.

На мій погляд, Кучма скоїв черговий злочин, за який він повинен відповісти, але відповісти разом із попередніми злочинами, здійсненими ним під час свого президентства. Це чергова зрада національних інтересів України. Кучму категорично не можна було допускати до цих перемовин. Я і багато експертів про це говорили давно. Але до нас не прислухалися. У результаті, ми отримали ганебний і шкідливий документ для України.

Я вважаю, що однією з головних цілей участі самого Кучми в даній групі було отримання прилюдних гарантій недоторканості, що зафіксоване в 12-му пункті протоколу. У ньому говориться про те, що для учасників консультацій надаються гарантії особистої безпеки. Тобто панове Кучма, Захарченко і Плотницький отримали гарантії безпеки за все, що вони накоїли і коять: Кучма — у відомих резонансних справах, (починаючи зі «справи Гонгадзе-Подольського»), а Захарченко і Плотницький за свою нинішню злочинну діяльність на сході України.

Але головне ось що. При всьому скептицизмі з юридичного погляду довкола статусу даного документа, його пункти обумовлені кулуарними міжнародними зобов’язаннями керівництва України і домовленостями між світовими лідерами. Якщо даний протокол буде реально підтримано Президентом України Петром Порошенком, більше того, він сам з’явиться і виступить на родинному заході Кучми — Форумі YES, тоді відбувається фактична легітимація всього того, що написане в даному документі. Отже, подальша відповідальність лягає на Петра Порошенка. Кучмі дуже необхідна поява Президента в рамках згаданого форуму для того, щоб перекласти відповідальність за підписання зрадницького мінського протоколу на Президента України.

Петро Порошенко вже припустився багатьох критичних помилок, але його поява на форумі спричинить незворотні наслідки. Перш за все — для нього самого. Перш ніж зважуватися на такі дії, йому потрібно подумати про країну і про свою політичну перспективу.

Вже багато років відомі українські політики та громадські діячі вважають для себе припустимим відвідувати заходи, що фінансуються сім’єю Кучми. Раніше їхня амнезія (на причетність Леоніда Кучми до «справи Гонгадзе-Подольського» та інших резонансних злочинів, побудови злочинної системи Кучми-Януковича і подібне) була просто аморальною і приймалася безвідповідальною, корумпованою і зажерливою «елітою», враженою вірусом Кучми. Нинішній прихід на форум YES сприйматиметься суспільством особливо загострено. Після загибелі Небесної Сотні. Після загибелі сотень героїв на Донбасі, багато років тому відданому Кучмою в лізинг криміналітетові. Після мінського «автографа» Леоніда Кучми... Українські гості форуму YES є співучасниками у зраді України...

Олександр ЄЛЬЯШКЕВИЧ, народний депутат II і III скликань

Тупикова «стратегія»

Ялтинська Європейська Стратегія (YES), організатором якої є Фонд Віктора Пінчука, вперше за 11-річну історію існування змінює свою адресу. З Лівадійського палацу цей форум переїжджає до Києва і цього року триватиме з 11 по 13 вересня у «Мистецькому Арсеналі». Що фактично є констатацією переходу організаторів у стан «бездомних стратегів».

І виникає питання, як могло статися, що ні організатори — сім’я другого президента України, ні запрошені поважні гості під час своїх стратегічних дискусій про майбутнє України в Європі не могли передбачити такий розвиток подій. А саме те, що цього року станеться анексія і незаконна окупація Криму північним сусідом. Нагадаємо, що другий форум YES 2005 року відбувався під гаслом «Україна в Європейському Союзі: подальші кроки України». Більше того, через два роки експертами YES була розроблена стратегія «Порядок денний — 2020» — інакше кажучи, до цієї дати Україна стане членом ЄС.

Отже, виникає питання, чи потрібен Україні, яка не те, що не наблизилась за цей час до ЄС, а втратила Крим, і також існує загроза втрати ще частини території на сході України, такий «стратегічний» майданчик дискусій, куди за великі внески (до $5 млн у певні фонди) запрошують колишніх президентів і прем’єрів (Білла Клінтона, Тоні Блера). Можна лише уявити, скільки коштувало Пінчуку запросити зіркову пару Клінтонів — Гілларі і Білла, які за лекції отримують сотні тисяч доларів. Зрозуміло, що й запрошення Білла Гейтса також коштувало Пінчуку кілька десятків мільйонів доларів у фонд американського мільярдера.

Інший колишній президент сусідньої Польщі Олександр Квасневський, друг Кучми, коштує, мабуть, значно дешевше. До речі, польські ЗМІ, певно, не безпідставно писали про скандал із фінансуванням фонду польського президента українським олігархом. Зрозуміло, що інші дрібні колишні політики і експерти приїжджають сюди українським коштом. Але питання залишається, яка віддача від цих зустрічей Ялтинської Європейської Стратегії.

Можливо, справа зовсім в іншому, а саме в тому, щоб відбілити колишнього президента Леоніда Кучму, тестя знаного українського олігарха Віктора Пінчука. Відомо, що останній збагатився за другу каденцію другого президента.

І тепер виходить, що Пінчук як вірний зять тратить свої статки для відбілювання Кучми, який причетний до багатьох злочинів, скоєних за його президентства. Досі не поставлено юридичної крапки щодо замовників вбивства Георгія Гонгадзе. І фактично через ці форуми, у яких Кучмі тисли руку відомі зарубіжні політики, український олігарх виводить його з ізоляції. Виходить, що саме в цьому полягає стратегія YES, а не в тому, щоб насправді вирвати Україну з кланово-олігархічної системи, побудованої Кучмою за два його терміни.

Відомо також, що Кучма намагався вийти на третій термін, але лише помаранчева революція завадила цьому. На жаль, шанси першої народної революції 2004 року були змарновані Віктором Ющенком, який виявився бездарним менеджером і насправді зберіг корупційну систему, створену Кучмою.

Потім справу Кучми продовжив його ставленик 2004 року Віктор Янукович, який теж брав участь у форумах YES. Здавалося, він також збирався увічнити кланово-олігархічну, але тепер систему донецьких. Утім, народ знову повстав і привів до влади нових старих лідерів.

І дивним є те, що новий президент Порошенко, разом із президентом Естонії Ільвесом та президентом Європейського парламенту Мартіном Шульцем буде відкривати 11-й саміт Ялтинської Європейської Стратегії. Таким чином виходить, що, попри два Майдани, справа Кучми живе. Більше того, Порошенко вивів його у головні переговірники з сепаратистами, і тепер лунає, що Кучма герой, завдяки його посередницьким зусиллям звільняють заручників. Ніхто з сервільної преси навіть не згадує про його попередні «заслуги». Та ж «Українська правда», яка свого часу була рупором боротьби з Кучмою (всі пам’ятають акцію «Україна без Кучми»), тепер є головним медіа-партнером 11-ї щорічної зустрічі YES і буде транслювати цю зустріч в Інтернеті. І що парадоксально, фактично в ті самі дні у Львові будуть вшановувати пам’ять Георгія Гонгадзе та всіх загиблих і постраждалих журналістів. Дві реальності, дві — українські правди.

Тобто про яку «Нову Україну, нову Європу, новий світ: розбудову та захист» можна говорити, якщо після двох Майданів так і не відбулося очищення еліти і не дано відповіді на питання щодо фундатора кланово-олігархічної системи. Відтак, чи можна сподіватись, що цей форум дасть відповіді на ці запитання, зокрема, як по-справжньому оновити нашу країну, нашу еліту?

Чи все залишиться, як є, олігархи збережуть свої місця, кормушки, а форум YES як «місце сидіння» творця цієї кланово-олігархічної системи? Все залежить від активної громадянської позиції і активістів, і представників ЗМІ, які мають відкрити істинне значення Ялтинської Європейської Стратегії, яка за всю історію так і не випродукувала жодної стратегії, яка б насправді наблизила, а точніше повернула нашу країну в європейську сім’ю — в Європейський Союз і НАТО, що є двома стовпами, на яких тримається Об’єднана Європа свободи, добробуту і процвітання.

Микола СІРУК, «День»