Євген Марчук спростував думку про «містечковість» українських політиків

Щасливі власники персональних комп’ютерів можуть пропустити наступний абзац, а для інших співгромадян зроблю необхідні пояснення.

Кожен охочий міг зі свого комп’ютера через Інтернет у режимі онлайн (тобто в режимі діалогу) поставити Євгену Марчуку запитання й дістати відповідь. Інші, не менш зацікавлені, але більш ліниві, могли просто спостерігати хід конференції на екранах своїх персоналок. Правда, не всі змогли дістати відповіді саме в режимі діалогу, позаяк питань надійшло стiльки, що чисто за часовими рамками Марчук не мав змоги відповісти на всі в ході прес-конференції. Хоча пообіцяв, що неодмінно зробить це згодом (охочих посилаю на його web-сторінку: www.marchuk.kiev.ua).

В офіційних ЗМІ люди часто бояться не те щоб критикувати дії влади, а навіть поставити «незручне запитання». Інтернет у режимі онлайн повною мірою надає таку можливість. Можливість, ясна річ, далеко не для всіх політиків зручну, позаяк запитати можуть про що завгодно, й нікуди не подінешся — будь люб’язний відповідати.

Облишмо неминуче політичне підгрунтя, пов’язане з тим, що в Інтернет-конференції брав участь не просто політик, а один з основних кандидатів на пост Президента.

Навіть журналістам, а про інших громадян годі й говорити, нечасто випадає шанс зблизька спостерігати політиків. Чим ми, журналісти 14 інформаційних агентств і газет, із задоволенням і зайнялися, окупувавши дивани та крісла в залі, де проходила ця Інтернет-конференція.

17.30. Марчук зайняв своє місце за комп’ютером, директор агентства «Україна Онлайн» пан Шапошник сказав коротке вступне слово. Поїхали. Піймав себе на думці, що «вживу» спостерігати значно цікавіше, ніж на екрані телевізора, де навіть після наведення телевізійного глянцю чимало наших політиків виглядають неначе роботи, не спроможні без папірця сказати й слова.

Дивно, що Марчук без помічників. Я чекав, що за його спиною буде принаймні чоловік п’ять, котрі підказуватимуть, уточнюватимуть і миттєво даватимуть довідки в разі потреби.

17.31. Персонал «Україна Онлайн» повідомляє статистику конференції: надходить більше одного запитання за секунду. Цікаво чи витримають їхні канали таке навантаження? Принаймні якоїсь паніки на їхніх обличчях не видно. Запитання й відповіді можна бачити на моніторах в іншій кімнаті. Крім того, вони дублюються для присутніх голосом.

17.40. Надійшло запитання: «В Інтернет-інтерв’ю є одна проблема. Бувають ситуації, коли насправді замість інтерв’ювованого виявляється зовсім інша людина. Я не прошу підтвердження, але багато хто не вірить уже». Ось вона: наша рідна, роками вихована впевненість у тому, що українські політики дурять народ як хочуть і без папірця не спроможні до прямого спілкування. Причому скептиків либонь не переконає навіть присутність журналістів (до речі, до питання про довіру народу до ЗМІ)! Єдине, що справді переконує, то це встановлена в залі цифрова камера, яка раз на 20 секунд передає зображення Марчука на всі комп’ютери, які беруть участь у конференції.

18.10. Єльцин за 40 хвилин своєї Інтернет-конференції відповів на 14 запитань, Марчук за такий самий час приблизно на 40. Працює в досить жорсткому режимі запитання-відповідь без перерв і при цьому встигає давати короткі коментарі. Виглядає так само свіжим, як і на початку.

18.25. На запитання зі США Марчук відповідає англійською, з Німеччини німецькою. Переживаю пекуче почуття заздрості, мала рацію моя англійка, коли втовкмачувала в мою непутящу голову: «Вивчай англійську!».

18.29. З вічної журналістської недовірливості (а раптом все-таки запитання де-небудь заздалегідь фільтруються чи загалом були наперед заготовлені?) вирішив пересвідчитися особисто. З комп’ютера в сусідній кімнаті набрав і відправив своє запитання. Згодом у загальному залі з задоволенням спостерігав, як воно надійшло на монітор до Марчука, й побачив, як він на нього відповідає. (Не знаю думку Євгена Кириловича, але я вважаю своє запитання найкращим! Утім, присутні колеги-журналісти висловили абсолютно протилежну думку. Втішаю себе, що це вони від заздрощів).

18.35. Починаю помалу дуріти від утоми. У наявності всі ознаки: чашку за чашкою п’ю каву й відчуваю нездоланне бажання покурити. За заздалегідь повідомленим розкладом Марчук після конференції вирушає на якийсь захід у Будинок вчителя. Ні, вже дзуськи, нехай вибачає мене головний редактор, але я туди не поїду! Усе-таки п’ятниця, вечір, кінець тижня.

18.45. Усе! За 1 годину 45 хвилин Євген Марчук відповів на 90 запитань. 22000 чоловік безпосередньо стежили за ходом конференції, а загалом із нею ознайомилися 50000 чоловік з усього світу.

Ну, а мені ще потрібно встигнути виконати завдання редакції й узяти в Марчука коротке інтерв’ю. Крають смутні підозри: а чи не пошле він мене (після понад півтори години спілкування з громадянами Інтернету) на свою web-сторінку. Там цих запитань і відповідей на 10 статей вистачить. Хвала Господу, Марчук погоджується на бліц-інтерв’ю і, судячи з радісних облич колег, розумію, що не в одного мене було таке саме завдання.

Кореспондент «Дня»: Євгене Кириловичу, вже в першій відповіді на Інтернет-конференції ви сказали, що Інтернет — це найстрашніший ворог не лише цензури, а й самоцензури. Конференція закінчилася. Ваша думка: наскільки наше суспільство зуміло подолати самоцензуру?

Є.М.: Думаю, поки що її не подолано. Нам усім, я маю на увазі і політиків, і журналістів (можливо, дещо меншою мірою), ще потрібен час, аби позбутися інерції минулого. Свобода слова — це також складне випробування і для політиків, і для журналістів.

Кореспондент «Дня»: Нині вже ні для кого не таємниця, що в адміністрації Президента є надзвичайно жорстока конкуренція за те, хто і як доповідатиме Президенту про події у країні.

Чи будете ви, у разі вашої перемоги на президентських виборах, продовжувати практику відкритого спілкування з народом через Інтернет?

Є.М.: Є відпрацьовані практикою технології інформування президента і найвищих посадових осіб. Відомо, що згубним є один канал отримання інформації. Потрібно мати як мінімум три незалежні канали: як і з внутрішньої, так і з зовнішньої політики і, звичайно ж, потрібно спілкуватися напряму з людьми. Та позаяк президент обмежений певним протоколом, охороною тощо, оскільки будь-яку зустріч президенту готують певні люди, котрі можуть скоригувати його відвідування, зустрічі тощо, найкраща форма — сідати за комп’ютер і спілкуватися зі світом через Інтернет: «Будьте ласкаві, пане президенте, вислухуйте всі запитання напряму»!

P.S. Євгена Марчука докоряють за те, що він дуже рідко з’являється на телеекрані. Напевне, все-таки докір не за адресою, адже жоден із ТВ-каналів не показав навіть короткого репортажу про його Інтернет-конференцію. А шкода. Якби ви побачили його в прямому ефірі, то, гадаю, погодилися б із головним моїм враженням: Євген Марчук спростував думку про «містечковість» українських політиків. До речі, присутнім на зустрічі журналістам вручили дискету з записом конференції. Редакція планує опублікувати найцікавіші місця з цього діалогу.