Європейська дисципліна

«Мої батьки дещо знають про Європейський Союз. Про Раду Європи навіть не чули». Це слова німецького дипломата, який ділився зі мною своїми думками про десяту річницю членства України в одній із найавторитетніших організацій на континенті — в Раді Європи. Ця дата припала саме на цей тиждень. 9 листопада 1995 року відбулося урочисте підписання документів із приєднання до цього об’єднання. Подія — справді непересічна. Чому ж серед німців мало популярна організація, яка пріоритетом у своїй діяльності вважає захист прав людини? Відповідь очевидна: навіщо німцям звертати увагу на об’єднання, яке опікується верховенством права, коли рівню демократичності їхньої країни може позаздрити не одна європейська держава. Але одна річ Німеччина, а інша — Україна. Однак десяту річницю членства в Раді Європи на державному рівні в Україні не відзначали. Не було інформації про цю, безперечно, історичну подію (коли прапор України було вперше піднято у Страсбурзі) на жодному телеканалі!!! Утім, забули про цю дату не всі. Саме 9 листопада за ініціативи Інституту проблем безпеки і за підтримки Бюро інформації Ради Європи в Києві відомі політики, дипломати, науковці зібралися для участі в круглому столі під назвою «10 років України в Раді Європи. Здобутки, проблеми, перспективи». Серед учасників зібрання — заступник секретаря Ради нацбезпеки Сергій Пирожков, колишній прем’єр-міністр Євген Марчук (саме він у статусі глави уряду ставив підпис під документами, відповідно до яких Україна стала членом Ради Європи), голова постійної делегації України у Парламентській асамблеї Ради Європи Борис Олійник, уповноважена Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова, посол Польщі в Україні Яцек Ключковський, колишній перший заступник міністра закордонних справ України Олександр Чалий та екс-глава зовнішньополітичного відомства Костянтин Грищенко.

СТРАСБУРЗЬКІ ЗАПОВІДІ

Мабуть, не варто дивуватись, що чимало українців і гадки не мають, що з себе представляє Рада Європи. І звідки загалом вони мають про це знати з огляду на інформаційну політику не лише комерційних, а й державних ЗМІ!? Часто плутають Раду Європи і Європейський Союз навіть відомі експерти, які не є «посвяченими» в ази міжнародної політики. Отож, для довідки: членами Ради Європи є майже всі країни континенту. Позбавлені такого права лише явні «штрафники» у царині демократії — приміром, Білорусь. Головною «заповіддю» організації, центральні установи якої розташовані в Страсбурзі, є дотримання принципу верховенства права.

Що дає членство в Раді Європи пересічному громадянинові України? По-перше, основоположні права й свободи, властиві для будь- якої цивілізованої держави. По-друге, право поскаржитися на невідповідальність української влади до Європейського суду. І, як свідчать цифри, із кожним роком дедалі більше українців користуються ним: у цьому році у Євросуді було розглянуто 36 українських справ (торік — лише 13). Хтось зробить висновок: в Україні стало гірше з демократією. А хтось — просто громадяни стали більше юридично підковані, навчившись захищати свої права.

На жаль, в Україні про Раду Європи (як і про верховенство права) дуже часто згадували лише тоді, коли на адресу вищого керівництва держави лунала критика щодо порушень, зловживань чи недотримання взятих зобов’язань перед організацією. Екс-президент Леонід Кучма неодноразово закидав Раді Європи звинувачення у сповідуванні нею концепції подвійних стандартів. Якщо говорити спрощено, то врешті- решт його закиди зводилися до одного: ви — погані, чому ж не дозволяєте бути поганими й нам? Можливо, унаслідок саме такого підходу Рада Європи кілька разів збиралася призупинити членство України.

Депутат Борис Олійник під час круглого столу згадував: «Сталося так, що нас ледве не виключили із Ради Європи через смертну кару. Ми потім iз опалу прийняли закон про її скасування не лише в мирний час, а й у воєнний. Уся Європа охнула, взявшись за голову. Тепер європейці повинні «наздоганяти» нас. Вони повільно, але приймають те, що ми схвалили одним махом». Так Україна стала взірцем для інших членів організації. Щоправда, випадково.

Нова влада Раду Європи шанує. Євген Марчук нагадав, що Президент Віктор Ющенко відвідав Страсбург на третій день після інавгурації, недавно перед депутатами ПАРЄ виступав спікер Володимир Литвин. До слова, Віктор Андрійович під час свого виступу кілька разів наголосив на тій винятковій ролі, яку відіграла Рада Європи в перемозі демократії в Україні, а саме у тому, що відбулася помаранчева революція. Утім, страсбурзькі спостерігачі не спокусилися похвалами, і майже місяць тому вперше пролунали критичні зауваження у бік України від доповідачів ПАРЄ. Основні проблеми викладені на 99 сторінках моніторингової доповіді. Серед них і справа Георгія Гонгадзе. Рада Європи, зокрема звертає увагу, що досі нез’ясовано, хто був організатором убивства журналіста.

УСЕВИДЯЧИЙ МОНІТОРИНГ. МОЖЕ, ДОСИТЬ?

Минув місяць, а помітних зрушень у розв’язанні проблем, на які вказували в ПАРЄ, країна поки що не досягнула. Змінено генпрокурора, маємо нового міністра юстиції (до речі, знаного фахівця в Раді Європи), однак процес так і залишається на етапі кадрових рішень. Борис Олійник вважає, що керівництво держави мало би приділяти більше уваги парламентській делегації, яка працює в Страсбурзі. Адже дуже часто саме депутатам доводиться відповідати за сфери, вплив на які парламент має незначний... Однак саме депутатам часто доводиться відстоювати поміркований тон страсбурзьких резолюцій щодо України. Цього разу, приміром, доповідачі ПАРЄ були невмолимі: остаточний варіант резолюції виявився ще гострішим, аніж проект.

Десять років членства — це чималий строк. «За десять років у Раді Європи Україна багато чому навчилася», — зазначив Борис Олійник. Однак, за його словами, замість того, щоб виконати страсбурзькі зобов’язання за три роки, ми виконуємо їх уже десять. До позитивів це важко віднести, хоч Борис Ілліч вбачає в цьому і деяку несправедливість: «Є достойники, які удвічі менше виконали зобов’язань, а щодо них не застосовують процедуру моніторингу».

Моніторинг — це процес спостереження з боку Ради Європи за тим, як Україна виконує взяті на себе зобов’язання. Чимало українських політиків вважають його доволі принизливим, хоч саме процедура усі роки слугувала додатковим стимулом для втілення вимог, які є корисними для самої держави. Євген Марчук вважає досить важливим продовження моніторингу особливо в контексті парламентських виборів наступного року. «Це, звичайно, неприємна процедура. Але варто визнати, що моніторинговий процес все-таки дисциплінував Україну, інколи підштовхував попередню владу. Тепер, схоже, треба підштовхувати і нову владу», — сказав Євген Кирилович. «Видно по всьому — він потрібен. Особливо до завершення парламентських виборів», — підкреслив він.

Екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко на круглому столі наголосив, що Україна повинна більш жорстко ставитися до виконання власних зобов’язань перед Радою Європи. «Для кожного рішення має бути бюджет, для кожного зобов’язання має бути програма. Якщо цього не буде, Рада Європи ніколи не стане осередком нашої європейськості, і буде нагадувати про наші азійські корені. Обіцяти і не виконувати — це не ознака європейськості, не ознака цивілізованої людини», — наголосив дипломат. Як приклад він назвав ратифіковану Хартію регіональних мов, яка, на його думку, поки що не може бути виконана. «Чи можемо ми виконати її уже зараз? Звичайно, ні. Тому що не передбачені кошти бюджетом, не проведені інституційні зміни», — підкреслив Костянтин Грищенко.

«Щоб не говорили, якщо взяти ключові тенденції, Україна перша випробовує на собі стандарти, які прагнуть у подальшому застосувати європейські країни», — таку думку висловив ще один відомий дипломат Олександр Чалий. Говорячи про Хартію регіональних мов, він наголосив, що Україна взяла на себе «рекордні зобов’язання».

Щодо виконання Україною зобов’язань лунали різні погляди. Хоч ніхто не заперечував, що деякі зауваження Ради Європи у бік Києва мають дуже важливий характер. До слова, в інтерв’ю «Дню» Ганне Северінсен наголошувала, що демократичні вибори в Україні — ще не привід для скасування моніторингу, і Рада Європи підходитиме до вивчення виконаних Києвом зобов’язань комплексно: «Для того, щоб почати розмову про пост-моніторинговий діалог (стадія, що слідує пiсля зняття моніторингу), крім вільних та справедливих виборів, нам будуть потрібні докази належного функціонування демократичних інституцій та впровадження суттєвих реформ. Ми будемо оцінювати ситуацію загалом із використанням тих параметрів, що закладені в резолюції».

РАДА ЄВРОПИ — ЗАМІСТЬ ЄВРОСОЮЗУ?

Під час круглого столу лунало чимало заяв несподiваного й, на мiй погляд, дещо провокаційного змісту. Так, Олександр Чалий заявив, що «членство України в Раді Європи сьогодні є найоптимальнішою, самодостатньою і, можливо, єдиною формою реалізації європейських прагнень України у наступні 20—25 років». Чому? ЄС, за його словами, переживає «системну економічну і ідейну кризу», а тому йому буде в найближчі роки не до Києва. Тому, вважає Олександр Чалий, саме «Рада Європи нам дозволить ідентифікувати себе європейською країною. Без будь-яких обмежень. Без вступу до ЄС».

Він назвав несправедливим той факт, що чимало експертів намагаються «протиставити міфічну Європу і Україну: мовляв, Україна не вступить до Європи». Дипломат вважає, що «ЄС ніби привласнив собі бренд Європи, що є неправильним». Саме через Раду Європи, наголосив Олександр Чалий, Київ може впливати «на подальшу долю європейського проекту». Підстави для такого впливу нібито існують. По-перше, Україна одна з найбільших країн у Європі і за розмірами, і за кількістю населення. По-друге, наша держава має одну з найчисленніших делегацій у ПАРЄ. По-третє, Україна сплачує один із найбільших внесків у цю організацію. По- четверте, ми маємо одне з найбільших представництв при цьому об’єднанні. «Сьогодні Раді Європи потрібна нова енергетика. Енергетика нових європейських країн, нових молодих демократій, за якими майбутнє», — наголосив Олександр Чалий. Усе це так. Однак задля того, аби в правильне русло спрямовувати таку енергетику, спочатку треба навчитися дотримуватися слова і взятих зобов’язань...

Академік Юрій Пахомов підійшов до питання про членство в Раді Європи по- філософськи глибоко. «Давайте будувати Європу всередині, а потім — зовні. Ми мали справді розгорнути весь енергетичний потенціал всередину і розвертати його саме з тої позиції, що ми йдемо до Європи», — підкреслив він. Він вказав, що «європейськість перетворилася в Україні на своєрідний різновид національної ідеї». Добре це чи погано? «У разі поміркованого розвитку подій, це було б добре. Якби сама ідея мала би логічне розгортання — від початку до великого кінця. Але зараз вона нагадує ідею комунізму», — підкреслив Юрій Пахомов. Вчений пояснив, що доки існувала сліпа віра у комунізм, доти він «впливав, мобілізували, але тільки ця ідея луснула, як тільки виявилося, що це міф, то з’явилися підстави розвалу Радянського Союзу». «Якщо ж ідея такого масштабу руйнується, то краще, щоб її взагалі не було, позаяк тоді починається депресія, безпросвітність», — сказав академік, підсумувавши: «Ідею європейськості нам треба заповнити ідеєю конкуренції».

...На євроінтеграцію України можна дивитися по-різному: формально, підраховуючи кількість підписаних документів із Євросоюзом; географічно, вказуючи на те, що Україні нікуди не дітися з Європейського континенту, або ж — цивілізаційно. Свій вибір Україна продемонструвала 9 листопада 1995 року, коли її прапор уперше було піднято поряд із прапорами європейських націй...

ДО РЕЧІ

Десяту річницю свого членства в Раді Європи відсвяткувала цього тижня не лише Україна. Також 9 листопада і також 1995 року до цієї організації приєдналася невелика балканська країна Македонія. Ця дата буде для Скоп’є двічі історичною, оскільки 9 листопада 2005 року Єврокомісія рекомендувала країнам-членам Євросоюзу надати Македонії статус кандидата в члени цього об’єднання. Україна в переліку кандидатів не значиться. Можливо, причина не лише в особливому ставленні Брюсселя до тієї чи іншої країни...

Резолюція № 1466 (2005) про виконання обов’язків та зобов’язань Україною