Юлій ІОФФЕ: «На що здатен Конституційний Суд, заздалегідь не скажеш»

Дуже імовірно, що нова влада спробує анулювати прийняту під час виборів політичну реформу. Проте місія ця «і небезпечна, і важка». Таку думку в інтерв’ю «Дню» висловив народний депутат України, член парламентського комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (колишній голова цього комітету) Юлій Іоффе. Єдиним способом скасувати вже проголосований законопроект про зміни до Конституції є грубе втручання влади в діяльність Конституційного Суду, — сказав парламентарій. Але якщо таке станеться, рівень демократії в країні впаде до «плінтуса» — переконаний Юлій Іоффе.

ПОЛІТРЕФОРМА: ВІДМІНИТИ НЕ МОЖНА, АЛЕ МОЖНА

— Сьома сесія Верховної Ради четвертого скликання фінішувала в напруженій атмосфері. Виконавча влада, просуваючи пакет законопроектів про СОТ, «спіткнулася» об проблему депутатів-сумісників. Ваша версія — чому команда нового Президента допустила таке очевидне нехтування закону своїми представниками?

— Після виборів українським політикумом заволоділа зловісна кон’юнктура. Міністри і губернатори сміливо суміщають свої крісла з депутатськими мандатами. Справедливість відносно неправильно приватизованих підприємств відновлюється тільки там, де власник не вгадав, кого підтримати на виборах. Усе це — прекрасна ілюстрація в дії принципу: «своїм можна все, чужим не можна нічого». Діє не правовий коридор, а політична доцільність для влади. Я не знаю, хто Віктору Ющенку заважав познімати сумісників із роботи. Адже вони насамперед його дискредитують. За такого підходу про побудову демократичної, правової держави можна забути.

— На сьомій сесії парламент так і не прийняв другої частини конституційної реформи, яка, за задумом, мала зачепити місцеве самоврядування (законопроект № 3207-1). Більш того, з боку тих, хто при владі, дедалі частіше звучать пропозиції відмінити навіть проголосований законопроект (№ 4180). Як би ви прокоментували ситуацію, що склалася навколо політреформи?

— По-перше, конституційну реформу хочуть відмінити тому, що комусь дуже не хочеться розставатися з необмеженою владою. Я думаю, оточення Президента це стосується навіть більше, аніж самого Президента. А владу вони отримали справді величезну. Чого вартий той факт, що за короткий час вдалося змінити 18 тисяч чиновників! Ні в Америці, ні в Європі нічого подібного не буває. У США, наприклад, де форма правління офіційно називається президентсько-парламентською республікою, міністрів затверджує конгрес. А коли приходить новий президент, то він щонайбільше може поміняти чотири тисячі чиновників — ця цифра обумовлена законом. Те, що оточення Ющенка прагнуло відмінити політреформу, видно й неозброєним оком. Як і те, що подібний крок їм потрібен, щоб і надалі мати можливість за власним хотінням призначати всю управлінську вертикаль. І потім не відповідати за власні дії. Вони вже відчули смак влади, і їм не хочеться її втрачати.

Звісно, в законопроекті № 4180 ми наприймали багато дурниць. Зокрема, це норми про імперативний мандат, про наглядову функцію прокуратури, які втиснули на наполягання комуністів. А фракція «Наша Україна» зажадала залишити положення про призначення губернаторів Президентом. Як член конституційної комісії, я це добре пам’ятаю. Чим вони це мотивували? Тим, що законопроект № 3207 1позбавляє голів районних і обласних адміністрацій більшої частини владних повноважень, реальна влада йде до рад і їхніх виконавчих комітетів. А якщо так, то нібито і не страшно залишити за главою держави функцію призначення цих чиновників. Але тепер про законопроект № 3207-1 ні слуху ні духу.

— Ви думаєте, відмінити вже схвалену політреформу можливо?

— Через парламент це неможливо. Не допустити до прийняття 3207-1 — реально. Відмінити те, що вже прийняли, можна через наш Конституційний Суд — «найгуманніший» суд у світі. Яким чином? Восени повинні змінитися дев’ятеро суддів Конституційного Суду. На «новобранців», мабуть, і покладуть цю відповідальну місію. Які конкретно аргументи судді можуть знайти, я гублюся в здогадках. Хоча на «мінному полі» політики перебуваю вже 14 років. Про те, що оспорювати процедуру прийняття законів — не справа Конституційного Суду, сам КС сказав чітко та недвозначно. Але що здатен, «за наявності відсутності», як писали Ільф і Петров, прийняти наш КС, заздалегідь не скажеш. Адже прийняв же він колись рішення, що Леонід Данилович Кучма може йти на третій строк — аргументи знайшлися. Такі ж аргументи можна відшукати й тепер — сказати, що щось десь було не так. Мовляв, вони зненацька прозріли. Хоча я прочитав законопроект багато разів, і жодних зачіпок не бачу.

— Тобто, на вашу думку, відмінити політреформу можна лише за допомогою грубого втручання влади в діяльність Конституційного Суду?

— Так, це єдино можливий варіант: поставити слухняних суддів, і — усупереч здоровому глузду, у зв’язку з фазами Місяця, плямами на Сонці, оголосити: «було незаконно».

— Які можуть виявитися політичні наслідки, якщо подібне трапиться?

— Людей на вулицю здатні вивести тільки економічні труднощі. Звичайній людині не до політреформи. Їй би сім’ю годувати, вчити дітей, якщо, не дай Бог, хтось захворіє — лікувати. Тож, за великим рахунком, я думаю, нічого не станеться. Просто стеля демократії в Україні опуститься ще нижче. Але цього не можна допустити. Ми і так ніколи не жили за демократичних порядків. У нас завжди поряд із правовим полем були поняття, як можна застосовувати закони. Чим погана радянська Конституція? Вона була чудова. Але застосування її залежало від тих, хто перебував при владі. У результаті в Новочеркаську робітників розстріляли за наказом Хрущова. Така ж практика правозастосування залишилася й у незалежній українській державі. Звідси висновок — треба виключити ситуацію, коли в країні все залежить від волі однієї людини.

— Що, на ваш погляд, треба робити з явно недемократичними нормами, проголосованими в законопроекті № 4180 — імперативний мандат, наглядова функція прокуратури?

— Тут нічого не можна вдіяти. Просто ми з двох бід вибираємо меншу. Якщо ввійде в дію конституційна реформа, щоб цих норм позбутися, треба по всій процедурі заново вносити зміни.

«КВИТОК» ДО ПАРЛАМЕНТУ ПОДОРОЖЧАЄ У 5—7 РАЗІВ

— Закон про вибори до парламенту в останній день прийняли в новій редакції, проте головні елементи раніше проголосованого документа там залишилися: пропорційна система, тривідсотковий прохідний бар’єр для партій. Як нова система вплине на склад парламенту?

— У такому маргінальному вигляді, як у нас, пропорційної системи немає ніде у світі. Навіть за колишньої, змішаної системи виборів до українського парламенту потрапили багато «суто бізнесменів». І раніше партії брали «доброзичливі» подаяння за місце в списку. Але раніше бізнесмен, який бажав стати депутатом, мав вибір — заплатити за місце в списку чи спробувати щастя на мажоритарному округу. Тепер він вибору не має. Залишається лише платити. Унаслідок цього «вхідні квитки», за словами обізнаних людей, подорожчають у 5— 7 разів. Як казав Остап Бендер, «овес нині дорогий».

— Ухвалений минулого року закон про вибори народних депутатів був поправлений, навіть не встигши набути чинності. Про що це свідчить?

— Про цілковитий хаос у роботі парламенту. Кон’юнктуру та хаос. Кожен намагається щось побудувати під себе.

— Експерти починають висловлювати побоювання, що нова влада застосовуватиме на виборах адмінресурс. Чи можна від цього убезпечитися на законодавчому рівні?

— Якщо не ввійде в дію конституційна реформа, уникнути застосування адміністративного ресурсу неможливо. Адже люди озиратимуться тільки в один бік — на тих, від кого все залежить. Люди звикли так працювати, інших кадрів немає. Тільки «клацання» в мозках, що оголосить, що більше немає «царя», якого треба боятися більше за закон, може щось змінити.

— Не менш важливе для країни питання — адміністративна реформа. Деякі члени вашого комітету заявили, що проект адмінреформи, розроблений віце-прем’єром Романом Безсмертним, вони побачили лише в пресі. Чи справді все робиться настільки келійно?

— Я бачив цей проект і раніше. У нас є адміністративні проблеми. Наприклад — Великої Ялти. Але те, що пропонується в урядовому документі, — не вирішення цих проблем. Нам пропонують сімох нових губернаторів, пропонують укрупнити райони, посилити вплив голів адміністрацій, адміністративної вертикалі загалом. Якби влада мала намір приймати законопроект № 3207-1, вона б у жодному разі не пішла на подібну реформу. Якщо така реформа здійсниться, місцевому самоврядуванню настане кінець.

— Для чого ж її вигадали?

— Для посилення адміністративного впливу. До виборів. Реформа країні потрібна не така. У тому вигляді, як вона запропонована, — це цвяхи у віко домовини місцевого самоврядування. Дрібні та великі.