Юрій ДОНСЬКОЙ: «Україна задовольнялась роллю «миротворчого м'яса»

За іронією долі, це рішення було ухвалено 16 липня. Тобто якраз через сім років потому, як 15 липня 1994 року Україна вперше взяла участь у миротворчій операції. Тоді до колишньої Югославії було відправлено 550 військовослужбовців. За цей час понад 8000 військовослужбовців України здобували миротворчий досвід у різних куточках планети. 18 українських миротворців загинуло, більше 50 отримали поранення — у переважній більшості саме на Балканах. Проте за весь цей час Україна від своєї миротворчої активності отримала хіба що політичні здобутки, а військові здобували новий для себе досвід.

«Чи можна розраховувати на те, що миротворчість приносила дивіденди і економічні?» Про це наш кореспондент Сергій ЗГУРЕЦЬ запитав у голови Всеукраїнської асоціації ветеранів миротворчих операцій, підполковника запасу Юрія ДОНСЬКОГО :

— Для цього треба змінити підходи до планування та організації наших місій. Кожному зрозуміло, що миротворчі контингенти мають створювати підгрунтя для відстоювання національних, економічних чи геополітичних інтересів. Можна бути впевненим — у французькому секторі відповідальності у Косово саме французькі фірми отримають контракти на відбудову зруйнованих об'єктів. Що у нас?

Кожна миротворча операція має три компоненти — військовий, поліцейський та цивільний. Зазвичай Україна захоплюється лише першими двома. Хоча найбільші дивіденди отримують ті країни, які беруть участь у цивільних адміністраціях ООН та ОБСЄ. Це, фактично, керівні структури. Замість того, щоб відвоювати крісла у штабах і впливати на прийняття рішень, вигідних країні, ми завжди задовольнялись, роллю виконавців, скажімо так, «миротворчого м'яса». Ми формуємо контингент, ставимо на його чолі полковника-командира військової частини з периферії і — вперед. Командирові головне, аби люди були живі і безпосередні завдання виконувались. На більше — у нього ні часу, ні досвіду не вистачить.

В самому Міністерстві оборони, наприклад, нашими миротворцями, що перебувають у Боснії у місії КФОР, реально займається управління військового співробітництва Сухопутних військ. Якщо нині ми пошлемо у Косово до КФОР більшу частину вояків аеромобільних сил, їх контролюватиме командування аеромобільних військ. Звісно, генерали нi від Сухопутних військ, ні від аеромобільних просто не мають повноважень та можливостей займатись реалізацією стратегічних планів в інтересах держави в цілому.

Наша миротворча місія у Косово повинна починатись з Брюсселя — з появи нашого представника у Монсі, який має увійти до штабних структур НАТО, що впливають на положення справ у КФОР. Цю роботу не можна покладати на той наш нечисленний військовий персонал, що працює в НАТО в межах програми «партнерства заради миру». Це різна специфіка.

Разом з контингентом у «гарячій точці» повинна працювати спеціальна група з представників того ж Міністерства зовнішньо-економічних зв'язків, Міністерства промислової політики, інших «практичних» відомств.

Діяльність групи має обов'язково координуватись зі спеціальним органом у Києві — при РНБО чи Президентові. Інакше зусилля і конкретні рекомендації з місць будуть розпорошені міністерствами та відомствами в Україні. І тут треба закріплятись у регіоні, який важливий для нас не лише у транзитному сенсі. Значна частина підприємств Югославії була пов'язана з Україною. Треба відновлювати те, що можливо, бо Європейський Союз, відбудовуючи Югославію, збудує і нові коопераційні зв'язки. Треба вже зараз воювати за шмат і для України — для будівництва, промисловців, продавців озброєння. Санкції ООН проти Югославії знято, а арсенали країни радянського виробництва — потребують і ремонту, і модернізації. Розбомбивши Югославію, НАТО забезпечило своїм банкірам і промисловцям чистий і прекрасний плацдарм для вкладень. Регіон надалі просто вимушений розквітнути. Аби скористатись з цього, підвалини слід закладати вже нині. Бо знову наша миротворчість буде лише заради миротворчості. І не більше того...

— Представники НАТО неодноразово наголошували на бажаності участі України в миротворчій операції в Косово і навіть натякали на можливість компенсувати витрати української сторони. Так що, напевно, вони готові поділитись...

— НАТО має проблеми з миротворцями, до яких би лояльно ставилось сербське населення. Адже в переважній більшості — це представники тих країн, які ще вчора проводили бомбардування Югославії. Відтак США, до речі, не поспішають повністю розгортати свій попередньо заявлений контингент, аби не наражатись на небезпеку.

Україна у цьому сенсі — оптимальний варіант для НАТО, позаяк, на відміну від Росії, не претендує на роль геополітичного лідера у регіоні. Пропозиція з Брюсселя до Києва розташувати наш контингент, наприклад, у Приштині, де жили етнічні серби, це якраз і підтверджує. Що ж до коштів для нас, то, врешті-решт, вони їх знайдуть. Хоча б тому, що для європейських держав буде дешевше поплатити по 500-700 доларів нашим солдатам, ніж по 5 тисяч для кожного із своїх миротворців.