Юрій ШКАРЛАТ: «Влада має перестати боятися інформації»

— Ваші рішення часто викликають невдоволення різних політичних сил. Чому Нацрада така вразлива і чи є такі прецеденти в Європі?

— Національна рада згідно з Конституцією є позавідомчим органом. Члени Нацради не мають права бути в жодній політичній партії або займатися якимось іншим видом політичної діяльності. Справа в тому, що інформаційний простір має певні межі. Зрозуміло, що усіх бажаючих задовольнити неможливо. У більшості країн Європи політичним партіям і органам державної влади законодавчо заборонено мати свої ЗМІ. Вважається, що органи влади існують на податки, і вони не мають права на це. Вони повинні інформувати про свою діяльність відповідними бюлетенями. Податки сплачуються для специфічних потреб суспільства, а не для того, щоб влада розповідала, яка вона хороша. Саме тому довкола Національної ради і виникає такий вир різного роду конфліктів. До ЗМІ у нашій державі ставляться ще за старим принципом, вважаючи, що вони мають виконувати певні вказівки. Але ЗМІ за всіма ознаками є бізнес-структурами, тобто структурами, які мають діяти за законами одержання прибутку. Бізнес і виконання прямих замовлень, які не забезпечені фінансово, абсолютно не поєднуються. Ніде в світі немає такої ситуації. Але будемо вважати, що ми знаходимося на перехідному періоді — для самих ЗМІ, які мають стати справді підприємницькими структурами, тобто працювати на задоволення потреб соціального, вікового та професійного сектору. Коли споживач платитиме за цю інформацію, а вимоги влади регулюватимуться винятково в межах закону, тільки тоді, на мою думку, ніхто не наважиться телефонувати до Нацради і давати якісь рекомендації щодо діяльності тих чи інших організацій.

До речі, у Сполучених Штатах канали мовлення роздаються за принципом тендеру. Виставляється канал мовлення, і федеральна комісія зв’язку дивиться, хто більше запропонує... тому і віддає. Звичайно, під певну концепцію. У них є жорсткі вимоги, і їхнi «демократичні» принципи для нас би прозвучали антидемократично. Наприклад, вони встановили, що канал мовлення не видається власнику, який не дотримується норм моралі. Ми одразу б почали дізнаватися, якої моралі, а для них це зрозуміло. У них є суспільна мораль, яка склалася історично, і федеральна комісія у складі п’яти членів каже, що ця людина п’ять разів порушувала правила дорожнього руху — не дотримується норм суспільної моралі — до побачення. У них ці питання не обговорюються. У нас, на жаль, щодо них ще дискутують.

— Під час голосування по «громадському» радіо члени Нацради не «дочекалися» одного з кандидатів. Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію.

— Справа в тому, що, згідно з законом, конкурс має свої межі — протягом місяця з дня оголошення. Я добре ставлюся до Олександра Кривенка, але він зайняв якусь дивну позицію. Згідно з законом, участь у конкурсі на частоту мовлення можуть брати телерадіоорганізації. Коли він подав заявку на участь у конкурсі від імені благодійного фонду, то це викликало здивування. Адже благодійний фонд і телерадіокомпанія — це дві великі або чотири маленькі різниці. Ми його запросили і порадили терміново щось робити. Віктор Лешик тоді навіть написав на його заяві: «Прошу розглядати у конкурсі цю заяву за умови реєстрації протягом місяця телерадіоорганізації». Але наші юристи абсолютно слушно сказали: «Пробачте. Ця резолюція не відповідає законодавству». Якщо ми створимо прецедент з допущенням не телерадіоорганізації, то зрозуміло, що це за собою потягне. О.Кривенко приніс документи про реєстрацію вже після конкурсу. Після цього ми, знову ж таки, запропонували йому різні частоти, але вже не FM. Тепер він робить заяви у ЗМІ, але інших конструктивних кроків не здійснює. Мені здається, що Кривенко, зрозумівши всі складності процесу реєстрації радіо такого формату, не захотів діяти спокійно і врівноважено. На жаль, тут було багато емоцій і дуже мало конкретної роботи з документами і законами. Реакція ж деяких членів Нацради була такою, що на емоції треба відповісти емоціями.

Нас часто звинувачують у суб’єктивності, але як можна бути об’єктивним, коли членів Нацради всього вісім, усі вони мають певний життєвий досвід і певні морально-етичні уподобання. Єдине, що ця суб’єктивність має враховуватись при формуванні Нацради. Щоб склад Нацради і з боку Президента, і боку Верховної Ради був не просто збалансований, а було б обрано людей, які були б поєднувані у своїх громадянських та професійних позиціях. На жаль, поки що це питання не вирішується.

— Під час ліцензування ТРК «Ера» було надано 1/4 ефіру Першого Національного каналу. Чому було прийняте таке рішення?

— На мій погляд, роздрібнення загальнонаціонального каналу не є правильним. Таке рішення, з огляду на майбутнє, не мало б прийматися, але спробуємо з’ясувати точку зору членів Нацради. Чому приймалося таке рішення? По-перше, був лист від президента Національної телекомпанії України пана Долганова, у якому він довів до відома Нацради, що бюджетне фінансування і ті прибутки, що має Національна телекомпанія, не дозволяють їй вести мовлення 24 години на добу. По-друге, ТРК «Ера» мала чітку інформаційну концепцію, якої вона і до сьогодні дотримується. Я не був на той час членом Нацради, але знаю, що проти «Ери» голосував тільки Борис Холод.

— Навіщо існує експертна комісія, якщо вона не впливає на рішення Нацради?

— Чому ви вважаєте, що вона не впливає на рішення? Раніше експертні комісії були у кожному регіоні. Вони складалися з представників виконавчої влади, представницької влади місцевого самоврядування і громадськості. Коли поставало питання про ліцензування того чи іншого мовника у певному регіоні, вони розглядали заявки, знаючи всіх претендентів, і давали рекомендацію Нацраді. Сьогодні, за браком коштів, експертну комісію централізовано створено у Києві, і вона повинна моніторити всі регіони України. Рішення експертної ради подається нам документально — без мотивації. Я, як член Національної ради, намагаюся ознайомитися раніше з висновками, але я не вважаю за потрібне брати участь у засіданнях експертної комісії, щоб не казали, що на неї тиснуть. При подачі заявки надаються документи про технічний стан телерадіокомпанії та її фінансовий стан. Для прикладу, «ЮТаР» надав програмну концепцію, яку може надати будь-який канал. Але разом з оргтехнікою їхня вартість складає близько $200 тис. Мало того, у них одна-єдина студія для виходу в ефір з технікою формату S-VHS. Про яку якість можна говорити? Справді, вони готували цікаві новини, але новини — це 2—3% від загального мовлення. Перед цим вони чотири з половиною роки транслювали ТВ-6 із Москви. За півроку до початку процесу ліцензування вони розпочали готувати власні програми. Але телебачення — це картинка, а її у «ЮТаРа» немає. Мені кажуть, що фінансовий і технічний стан не все визначає, але я переконаний, що якщо є фінансово і технічно потужна структура, то вона менше підпадає під зовнішні впливи, ніж дрібна та бідна. Це закон, за яким діють всюди у світі. Мені казали, що опозиція завжди бідна, тому не може купувати ЗМІ. Давайте говорити відверто. У нинішньої так званої опозиції достатньо бізнесменів, які могли б теж вкладати кошти у ЗМІ і робити їх технічно потужними і творчо спроможними. У розрахунку колись отримати від цього прибуток, але цього ж немає. У результаті звинувачують Нацраду.

Я пропрацював 20 років у системі телебачення та радіо і знаю, що з поганої студії буде погана програма. Якщо студія не може оплатити роботу нормального журналіста, то він шукатиме роботу в іншому місці. Тоді про що йдеться? Якщо говорити відверто, якби я раніше був у складі Нацради, то інакше голосував з певних рішень. Але при всьому при тому я повинен сказати, що напрям, взятий Нацрадою, на мою думку, є правильним. Тобто зміцнення телерадіоорганізацій, ліцензування потужних ЗМІ. Бо якщо у справу вкладені кошти, то ті люди, що їх вклали, думають не лише про політичні дивіденди, але, в першу чергу, як повернути ці гроші. Тому було підтримано тих, хто спроможний навіть потенційно стати прибутковими ЗМІ. Інша справа, що часом надавалася перевага одним перед іншими. У цьому я бачу серйозну проблему Нацради. Але напрям взято правильний. Тільки протягом звіту, який розглядається, станом на 15 жовтня було ліцензовано 44 ТРК, а на сьогодні ліцензовано вже 326 ТРК.

— Ваш прогноз рішення Верховної Ради щодо Нацради?

— У проекті постанови йдеться про незатвердження звіту і подальшу відставку голови і членів Нацради. Ті, хто готував цей проект постанови, не приховують, що це рішення політичне. Чітко сказано, що «змінився розклад сил у Верховній Раді». І якщо нині у Нацраді представлені ті, кого рекомендували «Яблуко» або «Демократичні ініціативи», а зараз їх немає у парламенті, то не має бути їхніх представників і в Нацраді. Під час прямого ефіру з Миколою Томенком я поставив просте запитання: «Допоки орган, який має працювати професійно у професійній сфері, буде формуватися за політичними ознаками?». Мою кандидатуру підтримало 306 народних депутатів — праві і ліві. Для мене це було певним авансом моїй професійній придатності, але я ніколи не казав, що буду виконувати чиїсь замовлення. Я казав, що у мене є якісь професійні принципи, яких я буду дотримуватись. Якщо зараз члени Нацради будуть відправлені у відставку — знову ж таки, згідно з листом комітету — фракції будуть пропонувати своїх представників. Я сумніваюся, що нові представники будуть ставити питання розвитку національного інформаційного простору. Вони будуть ставити своє вузькосекторальне завдання задоволення певних інформаційних інтересів. Микола Томенко заявив, що він вбачає, що незабаром зникнуть дрібні мовники та FM-станції. Буде три-чотири холдинги, які представлятимуть певні політичні інтереси. Я питаю у своїх колег-журналістів: «Ви хотіли б працювати у такому заполітизованому ефірі? Чи готові ви виконувати тільки партійні завдання?» При такому розкладі журналіст повинен зробити вибір партії і працювати на неї, а не на суспільство. Я вважаю, що такої ситуації не може бути у демократичній країні.

Президент у своєму розпорядженні затвердив звіт Нацради. Якщо навіть Верховна Рада не затвердить звіт, то це не означає відставку Нацради — це має бути консенсусне рішення двох гілок влади, що формували Нацраду. Тому говорити про наслідки важко. Часом у нас політична доцільність — «революційна» — переважає над логікою і здоровим глуздом.

— Чому взагалі виникло питання про ротацію? Адже кожен член Нацради повинен пропрацювати чотири роки.

— Ротація початково і передбачалася як запобіжний захід для монополізації Нацради певними політичними силами. Микола Томенко говорив, що ми повинні дати приклад політичної відповідальності Нацради. Я зауважив, що цей приклад вже був під час ротації членів Нацради. Я пропонував, щоб у закон було внесено норму про те, що ротація має проводитись тільки один раз за весь термін повноважень Нацради, але не більше. Тоді була б нормальна система наступності. Якщо зараз усіх відправити у відставку, то на їхнє місце прийдуть нові люди, які почнуть тільки розбиратися з апаратом. Нинішній склад Нацради півтора року опановував тільки механізм прийняття рішень. Я був прихильником того, щоб свою частину призначав новообраний Президент, а свою частину — новопризначена Верховна Рада. Таким чином, зберігатиметься певна наступність — четверо приходять, а четверо вже два роки працювало. За таких умов це був би постійно діючий конституційний орган.

— Микола Томенко згадував, що НТКУ працює поза правовим полем. Нещодавно Кабмін затвердив статут НТКУ, оминаючи Держкомінформ. Наскільки відомо, у Національної телекомпанії немає ліцензії. Як ви будете вирішувати питання з НТКУ?

— Згідно з законом «Про телебачення і радіомовлення», рішення про заснування національної теле- і радіокомпанії приймається спільно Президентом і Верховною Радою. Коли записували цю норму, схоже, що її записували романтики, тому що її механізм не прописаний. Свого часу Національна теле- і радіокомпанія були засновані до прийняття пункту закону про телерадіомовлення. Я твердо переконаний, що свою діяльність вони мають привести у відповідність до умов закону. Президент свою частину зобов’язань виконав. А от Верховна Рада не прийняла постанову про співзаснування. Чому тоді звинувачують Нацраду? Я вважаю, що допоки не будуть виконані всі організаційні умови, ми не маємо права видавати ліцензію Національній телерадіокомпанії. Інакше ми просто не будемо дотримуватися закону.

— Коли Нацрада буде працювати по-європейськи?

— Я завжди боявся робити прогнози, на відміну від колишнього колеги Миколи Томенка. На мою думку, Нацрада може працювати за двох умов: коли інформація стане товаром, а не способом політичного маніпулювання громадською свідомістю, і коли наша влада чітко усвідомить, що має бути не тільки так звана декларована свобода слова, а й свобода інформації. У нас, на моє глибоке переконання, є свобода слова, а от свободи публічного оприлюднення інформації у нас ще немає. І це завдання суспільне. У в першу чергу органів влади — законодавчої, виконавчої та місцевого самоврядування. Вони мають перестати боятися інформації і повинні допомагати суспільству отримувати її. Це ті умови, коли Нацрада справді зможе нормально існувати як позавідомчий державний незалежний орган.