З ким і як можна домовлятися в Донбасі?

Найпопулярніша теза останнього тижня — «з Донбасом треба домовлятися». Вона звучить і у владних колах, і з вуст провідних діячів парламентської більшості, та у мас-медіа. Ба більше: йде мова і щодо провин Києва перед Донецьком та Луганськом: мовляв, він ніяк не хотів чути голос Донбасу, не хотів звертати увагу на проблеми і потреби регіону. І про справедливі образи донеччан на центральну владу як на «чужу», «віддалену від потреб краю».

Крім того, з’ясувалося, нова влада власноруч, із власної дурості може дуже скоро радикалізувати «мирне і сонне проукраїнське донбаське «болото», яке просто не хоче, щоб його ображали або вкотре не помічали», як висловився один публіцист. А «болото» те, що на його думку, ні в чому не винне, становить аж 80% населення двох східних областей, тоді як радикали — не більше, ніж 9%, і тому вони самі по собі не страшні.

А ще ЗМІ щедро транслюють вельми своєрідні голоси «вугільного краю», які твердять: «цій владі Донбас не довіряє», «ця влада не може захистити народ Донбасу», «на цю владу Донбас не покладає жодних надій, її треба істотно трансформувати», «ніхто не має право у чомусь дорікати Донбасу...»

І от керівники нової влади вже починають розповідати, як вони притьмом будуть трансформувати владу і домовлятися з донбасівцями. В. о. президента Олександр Турчинов на телеканалі «Україна» у неділю ввечері зазначив, що готовий призначити на посади керівників ОДА двох областей персон, «яких запропонують самі жителі Донецької та Луганської областей». А восени, мовляв, буде здійснено конституційну реформу, що значно розширить права регіонів і зробить виборними посади очільників цих регіонів.

Розповідають і про необхідність розширення прав російської мови, про те, щоб зробити її чи то офіційної на рівні окремих регіонів, чи то «захищеною державою» на рівні всієї країни. Ба більше: висувають навіть ідею «обміну мови на євроінтеграцію». Давайте, мовляв, проведемо референдум, на якому підвищимо статус російської мови на загальнодержавному рівні, а натомість отримаємо підтримку ідеї євроінтеграції на сході України.

А як приклад ледь не ідеального розв’язання болючих проблем нині модно згадувати Дніпропетровську область. Мовляв, там проросійських організацій було не набагато менше, ніж в інших східних областях, проте ОДА одразу ж запропонувала конструктивний діалог, із проросійськими громадськими організаціями одразу ж почали спілкуватися, їм одразу ж запропонували конкретні плани майбутнього, і вони втихомирилися. От так, мовляв, і слід домовлятися з усіма громадянами про спільне майбутнє країни.

Отже наче все вірно. От тільки всупереч цьому лунає ледь не поодинокий зойк російськомовного українського буржуазного націоналіста (з наголосом на слові «буржуазний») блогера Романа Шрайка: «Нам снова говорят о примирении с ворами и убийцами. Говорят, что мы должны слушать Донбасс. Что Донбасс без воров и убийц во власти ну никак не может. И еще без русского языка. Кто-то его им опять прищемил неизвестным образом. Донбасс не хочет слушать нас. Не хочет знать правду о том, что произошло на Майдане. Он хочет, чтобы мы снова и снова слушали его.

Но я не хочу слушать крики: «Беркут! Беркут!» во время минуты молчания по погибшим. Я не хочу слушать поток бреда про еврогеев, бандеровцев, золото скифов и американский спецназ. Я не хочу слушать, что говорят организмы, преграждающие путь украинским военным и приветствующие российских диверсантов. Я не хочу слушать Донбасс. Я его слушал... Результат известен.

Я не хочу нового круга идиотских бессмысленных споров об истории, языках и героях. Я хочу реформы судов, милиции, армии, налоговой системы. Я хочу безвизовый режим с ЕС. Я хочу уничтожения коррупции. Я хочу наказания коррупционеров и убийц. И уж никак не хочу, чтобы они снова попали во власть».

Можна все списати на нерви блогера. Мовляв, очевидні перебільшення реальних проблем. А можна й замислитися над тим, що він сказав. Адже існує щонайменше два запитання, які потребують відповідей: з ким саме у Донбасі збирається нова влада домовлятися, і чи є та сторона, як то кажуть, договороспроможною? А на додачу — ще одне питання: а чи правдивими є всі ті інвективи на адресу Києва з боку «народу Донбасу»?

ОСТАННЄ СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СЛУЖБИ ЦЕНТРУ РАЗУМКОВА ТА ГРУПИ  «РЕЙТИНГ» СВІДЧИТЬ: 71,4% ПРОГОЛОСУВАЛИ Б ЗА УНІТАРНІСТЬ ДЕРЖАВИ (17,1% — ПРОТИ); 59,5% ВИСЛОВИЛИСЯ Б ЗА УКРАЇНСЬКУ МОВУ ЯК ЄДИНУ ДЕРЖАВНУ (36,5% — ПРОТИ), 59,2% ПІДТРИМАЛИ БИ ВСТУП ДО ЄС (23,9% — ВСТУП ДО МИТНОГО СОЮЗУ) / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Найпростіше, звісно, відповісти саме на це «додаткове» запитання: інвективи ті облудні в самій своїй основі. За останнє десятиліття шість років Україною керували чи то прем’єрські, чи то президентсько-прем’єрські команди, очолювані вихідцями з Донбасу і за підтримки виборців Донбасу, яка іноді сягала 90%. Результат загальновідомий, чи не так? Але проти цих владних команд «народ Донбасу» не повставав, тільки глухо ремствував. А тільки-но кримінальну зграю володарів «золотих батонів» було викинуто з Києва, як раптом з’ясувалося, що «Донбас не чують», і в усьому винна нова влада...

Вражаюча логіка, чи не так? Вочевидь, Аристотель, Кант і Рассел довго чухали б потилиці, намагаючись збагнути її, але так і не змогли б зробити це. А якби вони послухали, як луганський репер співає на площі перед захопленим будинком СБУ, що, мовляв, тут не видно зірок, бо працюють заводи, і тому ми сьогодні воюємо за свою свободу проти Європи та готові за це віддати життя, то... боюся навіть вгадувати, які слова вжили б ці майстри логічних побудов щодо творців таких неймовірних умовиводів.

А тепер — увага! — «гарячі» соціологічні дані. Їх узято з репрезентативного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології в середині квітня. У Донецькій області ідея федералізації має 38,4% прихильників, ідея унітарної держави з нинішніми правами регіонів — 10,6%, ідея унітарної децентралізованої держави — 41,1%. У Луганській області охочих перейти до федеративного устрою 41,9% (найвищий по Україні покажчик), за вказані вище варіанти унітарної держави — 12,4% і 34,2%. Відчувають обмеження прав російськомовних 39,9% опитаних на Донеччині та 29,5% на Луганщині. Водночас запровадження російської мови як другої державної очікують від центральної влади по 17,1% респондентів і в Донецькій, і в Луганській областях (це найвищий покажчик по всіх країні).

Щодо тих, кого зазвичай називають «сепаратистами», хоча насправді йдеться про «п’яту колону» сусідньої держави, то, якщо ставити питання руба, як це зробив у березні донецький Інститут соціологічних досліджень та аналізу, 20% опитаних готові підтримати російське військове вторгнення у Донбас — і водночас стільки ж твердо мають намір підтримати українську армію та боротися із загарбниками.

І ось тепер саме час заперечити Романові Шрайку і підтримати тих, хто каже: офіційний Київ не чує Донбасу і не хоче його захищати. Тільки не чує Київ саме того мільйону дорослих жителів двох областей, які готові воювати за Україну зі зброєю в руках і підтримувати українську армію; не чує тих, хто міцно стоїть на позиціях української державності, виступаючи за жорстко централізовану (як і належить за воєнних обставин) або децентралізовану (що оптимально за умов миру) унітарну модель; не захищає тих, хто веде мову про утиски україномовних у цих областях (а це сотні тисяч громадян, якщо екстраполювати відповідні соціологічні дані на все населення Донбасу).

Офіційний Київ воліє на високому рівні розмовляти з лідерами «п’ятої колони» та домовлятися з ними, ігноруючи державницький потенціал краю; а що цей потенціал існує, але його ігнорують, засвідчує п’ятитисячний мітинг у Донецьку, що зібрався всупереч озброєним зграям «зелених чоловічків» та їхніх посіпак, і на який з’явився з Києва лише нардеп Олег Ляшко. Певен, якби туди прибули вагоміші політики та громадські діячі, зібралося б куди більше людей і, головне, запрацювала би народна самоорганізація. Але за спинами цього люду і за його рахунок відбуваються торги нової влади не лише з місцевими олігархами (які далеко не у всіх донбасівців користуються повагою), з напівкримінальними «авторитетами» і з «п’ятою колоною» та тими безтямними «борцями з Європою», у яких відсутня логіка мислення...

А тепер скажіть-но: хто з цієї публіки є договороспроможним? Чи буде російська сторона (яка стоїть за «п’ятою колоною» і «борцями з Європою») виконувати домовленості з київською владою, яку вона на весь світ оголосила «нелегітимною»? І чи здатні щось виконати (якби й хотіли) місцеві олігархи, коли Донбасом рейдують «зелені чоловічки»?

Маємо ситуацію, схожу на ту, що склалася в часи Донецько-Криворізької маріонеткової республіки й пізніше, за окупації більшовиками Донбасу 1919 року: абсолютна меншість люду, але добре озброєного і за активної зовнішньої підтримки, диктує більшості, як їй жити, у якій державі бути і яким богам молитися. Інакше кажучи, допоки ці люди «на коні», допоки не знищено проросійську інфраструктуру, допоки діють місцеві філії «донських козаків» і «вірного козацтва», допоки не приборкана московська пропаганда, допоки не організовано прихильників української державності, доти не буде ніяких реальних домовленостей. Донбас має відчути силу Києва у боротьбі проти криміналітету та «п’ятої колони», і тоді ситуація істотно зміниться.

Власне, про це веде мову й директор Соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович, аналізуючи причини неефективності дій офіційного Києва щодо Донбасу: «Києву потрібна і більш адекватна політика щодо збереження територіальної цілісності. Донбас поважав би Київ й озирався на нього значно більше, якби той демонстрував силу. На Донбасі існує запит на «українського» Путіна. А коли влада слабка, то й громадяни відносяться до неї, як до чогось ситуативного». Але водночас Київ мусить запропонувати всій Україні, не лише сходу, комплексну програму реформ. «Вона повинна передбачати передусім економічну складову та бути орієнтованою на полегшення, наприклад, діяльності підприємців, на стабільність гривні, на забезпечення зарплат і пенсій з урахуванням підвищення курсу долара...»

Про це і можна буде домовлятися з Донбасом, попередньо нейтралізувавши «зелених чоловічків», «п’яту колону» та «борців з Європою». Без такої нейтралізації ніякі реформи не підуть, домовленості не буде виконано, а децентралізація влади стане засобом розвалу країни. До речі, нейтралізацію задіяла нова влада на Дніпропетровщині, на яку люблять посилатися прихильники «обмінів» та «діалогів»: жорстко взяла управління у свої руки, зробила дієздатними силові структури, створила самооборону й оснастила її, а вже потім, з позиції сили, почала переговори і нейтралізувала проросійські сили. Власне, якщо останні змушені відмовитися від насильницьких дій, то чом би їх і не вислухати, а вислухавши — не розколоти на «несамовитих» і бодай відносно притомних? Та чи можна цю публіку вважати рівноправними партнерами і домовлятися з ними за рахунок громадян-патріотів?

«Не втратить Україна Донбас, народ цього не хоче»

ЦИТАТА «Дня»

Микола ВОЛИНКО, глава Незалежної профспілки гірників Донбасу:

 — Якщо розібратися, то армія у нас розвалювалася роками, а не за місяць; міліція і СБУ корумпувалися роками; місцева влада в особі Партії регіонів і їхніх шісток із Компартії з 1991 року тут грабувала, грабувала і ще раз грабувала. Усі інакомислячі або зникали, або виїжджали, а декого і купували.

Нас годує Харківська, Полтавська, Дніпропетровська області. Ось це донори, а ми доярі. Дві найбільш депресивні області України — це Донецька і Луганська. Це в підсвідомості є думка, що ми годуємо. Скільки шахт було і скільки залишилося? Ви годувальники, кого ви годуєте, якщо з держбюджету нам дають субвенції?

Не втратить Україна Донбас, народ цього не хоче. Це з боку так здається. Особливо з того, який показують російські засоби масової інформації. Що тут повстання, кров ллється рікою, барикади.

А хто народ штовхає на громадянську війну? Хто? Ось я Путіна запитую: «Навіщо ти до нас прийшов? У тебе в Росії бардак. Росія — це не Москва і не Санкт-Петербург. Ти зроби, щоб в Росії глибинка жила нормально».

Я поважаю росіян, але я не люблю, коли до мене додому приходять і вказують. Путін посварив наші народи. Янукович об’єднав проти себе всю Україну, а Путін своїми діями об’єднав проти себе весь світ. Але страждатимуть прості смертні, echo.msk.ru.