...За «деревами» є «ліс»
«Що синку, допомогли тобі твої «проффесіонали»? Хочеться запитати всіх тих, на чиїй совісті розвал «помаранчевої» коаліції та «друге пришестя» Партії регіонів «со товаріщі» до влади. Не буду оригінальним, коли скажу, що винні за такий фінал «коаліціади» в першу чергу ті люди, які на хвилі помаранчевої революції прийшли до влади, називаючи себе «командою В.Ющенка». Вони зробили все, що могли, щоб було саме так, а не інакше. Але почалася їх «плідна» робота на дискредитацію Ющенка не після виборів 2004 року, а задовго до них.
Ющенко був фаворитом тієї виборчої кампанії, й в Україні багато всякого добра попливло в його бік в розрахунку «в’їхати до раю» на його шиї. Команда Ющенка була дуже строката, всіх кольорів веселки, унікальне поєднання непоєднуваних людей. Зрозуміло, чому так сталося. В тих умовах, коли кожен голос був на вагу перемоги, Ющенко був вимушений приймати всіх, хто до нього приходив. Когось відштовхнути — це означало посилити конкурента. Тому доводилося і терпіти, і умовляти, і задобрювати. Все — заради успіху. І він прийшов. Але не завдяки, а всупереч зусиллям багатьох із «команди Ющенка».
Мені довелося пройти не одну виборчу кампанію, але такої неорганізованої, безтолкової, незграбної я ще не бачив. Зате побачив, що таке марнотратство і «дерибан», «кидалово» і саботаж, безвідповідальність і необов’язковість. Я тоді не раз говорив: «Якщо Ющенко переможе, то не завдяки своїй команді, а всупереч їй». В нашій Дніпропетровській області кілька разів ламали структури виборчих штабів, вводячи до них абсолютно випадкових, неспроможних людей, які своїм «авторитетом» працювали не «за», а «проти»; несподівано, без будь-яких переконливих пояснень, в розпал виборчої кампанії замінили керівника обласного штабу, а перед третім туром відбулася масова заміна керівників місцевих штабів. Замість людей, що непогано відпрацювали два тури, попризначали інших, не завжди кращих, інколи невідомо кого, з тих, хто прибився до Ющенка вже в другій половині грудня. Те ж робилося і в інших областях. І що ми отримали? В деяких містах, районах, на окремих дільницях в третьому турі голосування Ющенко отримав менше (!) голосів, ніж у другому. З одного боку, в процентах В.Ющенко отримав у Дніпропетровській області більше голосів (32% проти 29,62%), але з іншого боку, якщо порахувати кількість виборців, то за нього проголосувало на 500 чоловік менше. А в Одеській — майже на 2000 менше. А в Запорізькій — майже на 8000 менше. Ніхто не захотів звернути увагу на такі «дрібниці», ніхто не проаналізував причини і не зробив висновків. А дарма. Причина ж була в тому, що проти В.Ющенка працювали деякі «люди Ющенка». І досить успішно.
А далі почалося формування «нової влади»… Такої «суперлояльності» до старих комуністично-кучмівських кадрів світ ще не бачив. Не знаю, де, в яких областях було «полювання на відьом», де були «масові чистки», а в нашій області якщо з півсотні посадовців замінили, то й то дуже добре. Перебування вельмишановного пана Ю.Єханурова на посаді губернатора запам’яталося хіба що прилюдним цілуванням з Л.Кучмою, пожертвуванням грошей на пам’ятник нібито Святій Катерині (який насправді повинен вшановувати царицю Катерину II — «курву всесвітню») та батьківською турботою про працевлаштування колишніх голів адміністрацій. В той же час в деяких районах місяцями не призначалися голови адміністрацій. Не було кого! Потрібні ж «професіонали», «з досвідом роботи», а де їх взяти? В одному з районів відкинули абсолютно підходящу кандидатуру (підприємець, депутат, голова депутатської комісії, національно свідома, принципова і авторитетна людина), бо в нього, бачте, не було «корочки» про вищу освіту. Виходить так, що людина, яка не має формальної вищої освіти, керувати цілою областю України може, а от районом в Дніпропетровській області — ні. А щодо досвіду роботи в органах влади, то де він візьметься у тих же рухівців? Можна подумати, що стара влада їх за руки хапала і на посади призначала. Та й нова явно не поспішала цього робити. А було ж з кого вибрати. Хіба багаторічна праця на «батьківщині застою» в дуже несприятливих умовах — це не досвід роботи? Якщо люди змогли на ентузіазмі, без грошей, без підтримки влади, всупереч шаленому тиску і саботажу організувати виборчу кампанію і дати «за Ющенка» 32% (другий результат після Херсонщини в Південно-Східній Степовій Україні), то, напевне, вони чогось варті. Але ні — «непрофесіонали». З «проффесіоналами» якось простіше, вони «правила гри» добре знають…
А якщо розібратися, то що вміють наші «проффесіонали», які протирали штани та спідниці в «…комах» компартії та комсомолу, а потім пересіли у виконкоми та адміністрації. «Професійно» брати хабарі, зловживати владою, красти, брехати, фальшувати та ховати кінці у воду. Це вони «професійно» вміють. А чи потрібен нам, Україні, такий «професіоналізм»? Ні. Але чомусь він знову виявився затребуваним, на відміну від справжнього. «Старі» кадри турботу оцінили і віддячили. Виборці теж. Результат не забарився.
У Дніпропетровській області блок «Наша Україна» набрав на виборах 26 березня 2006 р. аж 5,28% (в 2002 р. — 6,34%.) голосів. 4 місце з кінця. Гірше лише в Севастополі, Луганській та Донецькій областях. «Блискучий результат». Але цілком прогнозований. Бо ця виборча кампанія була «виборчим саботажем». Було зроблено все для провалу «Нашої України» на виборах, починаючи зі створення блоку, формування виборчих списків і штабів (всюди «проффесоналів» аж кишіло), і кінчаючи проведенням самої кампанії. Та досить того, що блок «Наша Україна» був єдиним з виборчих блоків, який вів дві виборчих кампанії. До Верховної Ради — як блок, а на місцевих виборах — як «лебідь, рак та щука». Структури партії «Наша Україна» відмовилися створювати виборчі блоки на місцях. Було відверто сказано: «Ми не хочемо ні з ким ділитися мандатами». Ділитися не довелося. В багатьох містах та районах «Наша Україна» «пролетіла», не подолавши 3% бар’єру.
Деякі хлопці, напевне, вирішили, що вони, як члени президентської партії, мають не тільки вільний вхід до влади, але й «проїзний на всі види виборів»... Панове, так могло бути за старої влади, але В.Ющенко — це не Л.Кучма і не Л.Кравчук. Він — народний Президент демократичної України. Його обрав народ всупереч владі, і те, що працювало вчора, вже не буде працювати сьогодні. На демократичних виборах за вас агітує не ваше крісло, колишні заслуги чи «наближеність до тіла», а щоденна робота. Ефективна робота. А її було не дуже багато. І правий В.Ющенко, коли не бажає перевиборів. Бо розуміє, що «Наша Україна» і половини від тих 13% не збере. З дня виборів пройшло вже три місяці, але й досі повністю не розрахувалися з людьми, які працювали під час виборів: «Немає грошей». А може, немає совісті? … Кращої агітації «проти» придумати важко…
А те, що відбулося у Верховній Раді 6 липня, при всій неочікуваності має всі ознаки закономірності. До того йшло від самого початку. Можна лише дивуватися, що О.Мороз так довго шукав спільну мову з «Регіонами» та КПУ. Це природний союз колишніх однопартійців по КПСС. Між цими людьми практично немає розбіжностей в принципових питаннях. І кольори нового блоку — «біло-блакитний» та червоний природно зливаються в російський «триколор».
Прикро, безумовно, бачити такий фінал, але — що поробиш… Кращої влади ми поки що не заслуговуємо. То ж нехай коаліція «регіоналів», «комуністів» і «зрадників» (комуністи увесь час так кажуть) бере в свої руки керівництво Верховною Радою, Урядом і нехай вони працюють. Наобіцяли ви дуже багато — виконуйте.
Президент Віктор Ющенко (хоч що б про нього говорили) — сильна і мужня людина. Гадаю, він мусить зробити висновки, взяти на себе частину відповідальності за свою команду і зробити все, що від нього залежить, для виправлення ситуації. Президентська посада, навіть після політреформи, дає можливості коригувати діяльність Верховної Ради і Кабінету Міністрів, не допускаючи непродуманих та шкідливих кроків.
І головне, Вікторе Андрійовичу, в інтересах України, в інтересах українського народу потрібно, щоб ви повернули повагу і довіру розчарованих. І тут, хоч-не-хоч, а доведеться розібратися з «перевіреними» кадрами і оновити команду. Раніше у вас не було вибору, а тепер є. Не вірте, коли вам кажуть, що лава запасних дуже коротка. Серед тих 15 мільйонів, які голосували за вас у третьому турі, можна вибрати кілька сот тисяч чесних порядних людей, не обтяжених «світлим комуністичним минулим» і «бізнесовими інтересами», які бажають і можуть працювати. Дайте цим людям шанс, і вони вас не зрадять.
Я розумію, що ви, внаслідок наближеності до Високих Сфер, звикли спілкуватися з першими особами, але, повірте, директори шахт — це ще не вся вугільна галузь, а голови колгоспів — ще не все сільське господарство. Вікторе Андрійовичу, обличчя Донецької області — це не тільки обличчя Януковича, Ахмєтова чи Колєснікова, а обличчя Одеси — це не тільки Боделан і Ківалов. Соціалістична партія і Олександр Мороз — не брати-близнюки, амбіції одного не тотожні бажанням усіх партійців. Йти назустріч інтересам власників заводів — ще не значить задовольнити інтереси робітників, а запобігати перед партійними лідерами — ще не значить задовольняти потреби виборців. Повірте, за деревами є ліс. Потрібно лише трохи переступити через корпоративний снобізм і шукати прихильників не серед «класово-близьких», не зі старої засмальцьованої колоди «проффесіоналів», а серед тих, хто «не дивиться в рота», і не «товпиться, щоб поближче стати». Спиратися можна лише на те, що чинить опір і не прогинається ні перед чим.
Чутки про кінець «помаранчевої революції» дещо перебільшені. Просто починається новий етап. Поразка може піти на користь, а перемога може бути «пірровою». В 2009 році починається новий виборчий цикл і готуватися до нього потрібно вже сьогодні.
