ЗАПИТАННЯ «Дня»

Володимир ТАНДУРА, доцент Чернігівського державного педуніверситету ім. Т. Шевченка:

— Майбутній Президент повинен дати завдання зацікавленим відомствам із формування адекватних знань про західні міжнародні організації, передусім у молодіжному середовищі, аж до внесення відповідних розділів до шкільних підручників. До навчальних програм слід занести спецкурси про НАТО та Євросоюз. Інформація повинна поширюватися через книги, брошури, телевізійні ролики. Повинні безперешкодно продаватися сувеніри з використанням натовської і євросоюзівської символіки, елементи військової форми.

Щорічно західні організації запрошують до штаб-квартир НАТО і Європейського союзу невеликі групи українських журналістів і представників громадських організацій. Настав час проявити ініціативу й українській стороні. Підприємства, які спеціалізуються на виїзному туризмі, за підтримки Державної туристичної адміністрації могли б включати до програм поїздок відвідування цих авторитетних організацій, що дало б можливість тисячам людей мати правильне уявлення про НАТО і Євросоюз.

Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку:

— Майбутнє керівництво країни, яке, можливо, захоче будувати курс на інтеграцію у два елітнi європейськi клуби — НАТО і ЄС, — повинне зрозуміти наступне. У кожного з цих клубів є свій статут і зафіксовані в ньому умови, яким повинен відповідати претендент на вступ. Наприклад, головними вимогами при вступі до ЄС є певні позиції, пов’язані з рівнем, передусім, демократичних свобод, і рівнем розвитку економіки, включаючи, до речі, і середню зарплату. Тому ми зможемо претендувати на вступ до елітних європейських клубів лише тоді, коли матимемо відповідні європейським рівень життя, якість життя, коли матимемо відповідний європейському набір певних політичних, соціальних, духовних свобод.

Абсолютно романтичними мені здаються бачення тих, хто вважає, що ось, мовляв, прийде хороший президент, і ми станемо мало не однією ногою в ЄС. Але при цьому чомусь не згадується, що ми будемо повинні пройти дуже тривалу процедуру узгодження не тільки законів, а й узгодження наших рівнів життя, наших уявлень про свободу та демократію.

Те саме стосується і НАТО. Останній як такий собі привілейований військово-політичний клуб також має певний набір вимог і уявлень про демократію, не тільки цивільну, а й внутрішньовійськову. Наприклад, наші війська, які живуть у дусі радянської казарми, не мають жодних шансів бути інтегрованими в НАТО, поки ми не ставитимемося, у тому числі до нижніх військових чинів, так само, як ставляться до них у НАТО. НАТО не знає, що таке «дідовщина», НАТО не знає, що таке знущання офіцерів над рядовими. Зате НАТО знає такі високі стандарти як внутрішньовійськові демократичні свободи, коли солдати можуть у вихіднi відвідувати своїх батьків, пити пиво у казармових барах, вільно висловлювати свою думку тощо. Тобто НАТО — це не тільки набір законів, але й спосіб життя. Тому ми маємо своє життя будувати таким чином, щоб воно було сумісне зі способом життя у ЄС та НАТО. Думаю, якщо нове керівництво України європейські цінності зробить загальноукраїнськими, з цього, власне, і почнеться вступ України до Європи.

Олена МЕДВЕДЄВА, начальник відділу міжнародних зв’язків Одеського регіонального інституту державного управління Української академії держуправління при Президентові України:

— Ми не маємо права перекладати відповідальність за такі рішення на плечі одного Президента. Крім того, одним підписанням документів тут не обійтися. Необхідна активна участь усіх громадян України в реформуванні країни і розвитку демократичних процесів. Входження до ЄС означає забезпечення якості життя громадян на рівні світових стандартів. На жаль, ми розглядаємо питання по-дитячому: пустять нас чи не пустять до ЄС. Кожен громадянин повинен усвідомити свою роль у розвитку країни, створенні міцної матеріально-технічної бази, полiпшення умов життя, а отже, і в процесі інтеграції. Наш інститут уже кілька років займається вивченням зарубіжного досвіду побудови держави, здійснює спільні програми з американськими і польськими колегами. Зокрема, проект «Сприяння демократичним змінам в Україні через посилення системи самоврядування» (фінансував USAІD), за яким групи українських працівників органів управління і місцевого самоврядування вивчали досвід Польщі. У цій країні в найбільших містах існують Агентства національного розвитку, завдання яких — залучити громадян до процесу євроінтеграції шляхом надання грантів — як міжнародних, так і національних, — на цільові програми. Такі програми потрібні і в Україні.

Сергій БІЛОШИЦЬКИЙ, завідувач кафедрою соціально- гуманітарних дисциплін Хмельницької філії Міжрегіональної академії управління персоналом:

— Змушений вдатися до передмови. Адже вже понад десять років керівництво держави декларує наміри посилити інтеграцію України в ЄС і НАТО. За цей час здійснено десятки дипломатичних акцій, ЗМІ і державні чиновники регулярно розписують чесноти євроатлантизму, а соціологічні служби «моніторять» популярність серед населення прозахідного курсу. Зроблено багато, щоб зв’язати і спрямувати енергію суспільства на вирішення нового грандіозного завдання, довести собі і Заходу, що у новому світовому порядку ми маємо перебувати на одному боці нових барикад. У масовій свідомості, щоправда, ця кампанія нагадує лише процес боротьби бідних за місце біля корита, яке регулярно і чомусь задарма наповнюватимуть вдячні багаті сусіди.

Зважаючи на традиційну схильність нашого народу до міфотворчості та спрощення найскладніших проблем, подібну раціоналізацію наших євроспрямувань можна вважати достатньою для маніпуляції суспільною свідомістю на сучасному етапі. Однак невдовзі доля може «пожартувати» з українцями. Наприклад, коли вони опиняться перед несподіваними проблемами, які обов’язково поставить перед країною процес євроінтеґрації. Дуже сумніваюсь у тому, що серед «єврооптимістів» сьогодні є значна частка тих, хто відповідально, спираючись на тверезі розрахунки, може спрогнозувати хід, а також плюси та мінуси входження України в євроатлантичні структури.

Водночас скептики висловлюють побоювання, що інтеграція в НАТО призведе лише до збільшення військового бюджету і перетворення армії у поліцейські сили, що постійно братимуть участь у міжнародних і внутрішніх антитерористичних операціях без реальних гарантій з боку Альянсу щодо безпеки та захисту національних інтересів України. Економіка країни, а особливо сільське господарство, на їхню думку, в рамках ЄС можуть зруйнуватися, наштовхнувшись на жорстку практику протекціонізму та квотування. Трудова міграція буде обмежена, а соціальні проблеми залишаться внутрішньою справою держави, що значно втратить суверенітет. Якщо до цього додати можливу втрату ринків збуту на євроазійському просторі і збільшення російської військової присутності на східних кордонах України, райдужні перспективи євроінтеґрації можуть затьмаритися для пересічного українця.

Отже, першочерговим завданням майбутнього Президента, який наважиться на такі широкомасштабні зовнішньополітичні дії, має стати мобілізація наукового і суспільного потенціалу нації задля чесного та відповідального обговорення перспектив входження України в ЄС і НАТО. Українські громадяни повинні ознайомитися з аналітичними напрацюваннями провідних наукових центрів країни, стосовно моделювання можливих сценаріїв розвитку взаємовідносин України і основних суб’єктів сучасної міжнародної політики, і обговорити їх. Лише тоді зовнішня політика буде обслуговувати внутріполітичну проблематику українського суспільства. У протилежному випадку правляча еліта (яка де- факто вже давно перетворилася у складову західного світу) вкотре нав’яже консервативному і водночас довірливому суспільству затратний підхід до нової утопії.

Іван ГРАБАР, перший проректор Житомирського державного технологічного університету, доктор технічних наук, професор, голова обласної громадської організації «Держава»:

— Мій рецепт надзвичайно простий. І Президенту, і кожному депутату всіх рівнів, і кожному громадянинові України треба зробити все від нього залежне, щоб у нашій країні запрацювали закони демократичної держави і були рівні стартові можливості для будь-якого громадянина. І все. Не треба купувати голоси на виборах ані діючій владі, ані опозиції. Не треба сьогодні вигадувати якесь колесо — інституції і механізми демократичного суспільства відомі. Я тут не відкриваю, образно кажучи, Америки. Достатньо поїхати до Франції чи Німеччини, чи Великої Британії і подивитися, як ці інституції діють. І якщо ми будемо демократичною державою, то власне мені, як громадянину цієї держави, не буде особливо цікаво, чи візьмуть нас у Європу, чи не візьмуть. То будуть самодостатні умови для того, щоб ми жили краще. Нам чого зараз хочеться у Європу? Думаємо, що Європа поділиться своїми благами. Я думаю, що то не так, що то наївні сподівання. Ми повинні ті блага завоювати самі. Але задля цього, перш за все, ми повинні створити умови, які є у будь-якій демократичній державі. І я впевнений, що майбутній Президент не просто повинен діяти в цьому напрямку, — це його святий обов’язок, це єдиний шлях. У цьому буде зацікавлений, в тому числі, і сам майбутній Президент. І кожен громадянин також. Система повинна мати зворотні зв’язки. Якщо вони є, система самодостатня, щоб розвиватися. А коли є — лише адмінресурс, який їх підміняє, система йде тільки в одному напрямку — на виродження та самознищення. І все це ми повинні зробити самі. Європа не буде ні годувати нас, ні встановлювати нам демократію.