ЗАПИТАННЯ «Дня»

Сергій ТОЛСТОВ, директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень:

— Причин аргентинської кризи три. Перша — столітня політична корупція, що стала результатом багаторічного домінування пероністської партії та деформації політичної системи. Друга — невдача спроб реформування економіки та створення ефективних ринкових структур. Третя — багатомільярдний борг, що став результатом, з одного боку, політики «тимчасових правителів» при владі, з другого — застосування неефективних та підриваючих можливості саморозвитку рецептів МВФ.

Сьогодні в Аргентині склалася парадоксальна ситуація. Розхлябаний десятиріччями кризи та корупції народ вдався до анархії, використовує слабкість держави, перешкоджаючи будь-яким ініціативам та спробам виходу із кризи. Друга тенденція — це фрагментованість та посилення егоїзму виконавчої влади Аргентини, коли хоч скільки ефективна влада існує тільки на рівні губернаторів, а на рівні уряду та центральних органів вона є лише символічною, і ніхто не хоче цю владу брати. І по-третє, егоїзм правлячої еліти став настільки відвертим і неприкритим, що він практично паралізує політичну волю політично відповідальних i патріотично настроєних осiб у вищих колах, які не наважуються ані застосувати силу, ані звернутися до народу за підтримкою.

Варіантів розвитку ситуації три. Перший — перевірений: жорстка воєнна диктатура. Народ відчує тверду руку та повернеться до порядку. Другий варіант — продовження анархії, що зазвичай супроводжується повним розгромом країни й відкиданням років на 20 — 30 назад. (Подібні ситуації характерні для історії Латинської Америки кінця ХIХ — початку ХХ століття — громадянські війни в Колумбії, революції в Домініканській Республіці, Гватемалі). Третій варіант — формування уряду національної єдності, який зуміє домовитися з губернаторами або хоча б iз переважною їх частиною, із армією, застосує силу проти анархії та звернеться до народу за підтримкою. Такий варіант найбільшою мірою дозволить уникнути втрат і витрат. Найцікавіше в аргентинській ситуації сьогодні — мовчання армії.

Юрій ПАХОМОВ, директор Інституту економіки НАНУ:

— Ще не так давно, коли казали про аргентинський досвід, серед наших реформаторів панувала ейфорія: його всіляко розхвалювали і вважали ледве не панацеєю від криз. Але вже тоді всім, хто не був зомбований та заангажований, було зрозуміло, що Аргентина ще дасть собі та світу «урок», бо були помітні ознаки майбутньої катастрофи. В Аргентині жорстке валютне регулювання було шкідливе передусім тому, що воно було абсолютизоване. В якісь періоди це могло відіграти позитивну роль, але потрібно було ретельно відстежувати моменти, коли цю практику треба було припинити. Головний урок полягає в тому, що жоден валютний прийом не може бути ані абсолютно шкідливим, ані абсолютно правильним: будь-який треба використовувати відповідно до конкретної обстановки та певного відрізка часу, не пропустивши при цьому момент, коли він себе вичерпає. Я вважаю, що політика заниження курсу долара, що проводиться в Україні, вже почала себе вичерпувати, і вона може зашкодити нашому експорту. Можливо, час провести якийсь добре продуманий і, головне, підкріплений проектами прийом легкого девальвування гривнi з тим, щоб надати імпульс нашому експорту, після чого знов укріпити гривню.

Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ, радник Президента України, голова Ради Нацбанку України:

— Впродовж 90-х років Аргентина була для нас своєрідним еталоном економічних реформ, що здійснювалися за стандартами МВФ. Нам завжди наводили як приклад цю країну. Так звані стандартні матриці економічної політики, що застосовувалися в Аргентині й нав’язувалися нам, були фактично ідентичними. Дехто з українських політиків будував на прихильності до відповідних рецептів власну кар’єру. Нас врятувало те, що ми не були послідовними учнями і намагалися у багатьох аспектах проводити власну політику. Той факт, що у фінансуванні України з боку МВФ виникали тривалі канікули, а зовнішній борг України не є критичним, підтверджує відмінність ситуації в Україні.

Володимир ЛАНОВИЙ, представник Президента України при Кабінеті Міністрів:

— Аргентинська криза переконує мене в тому, що міжнародні кредити, які уряд використовує на поточні бюджетні витрати, тільки шкодять країні. Це пояснюється двома причинами. По-перше, держава не справляється зі своїми витратами та сідає на «наркотичну голку» зовнішніх позик. Згодом це призведе до «хвороби», пов’язаної з необхідністю повертати кредити та платити відсотки, а гроші, використані у поточному споживанні, ніяких відсотків не дають. Другий удар, який маємо за такої моделі: отримана валюта продається на внутрішньому ринку і таким чином стимулюється ввезення імпортних товарів. При цьому надмірне стимулювання імпорту придушує внутрішнє виробництво, скорочує ресурси для створення робочих місць і збільшує безробіття серед працездатного населення. В результаті — відставання внутрішнього виробництва і соціальне невдоволення населення.

Олексій ПЛОТНИКОВ, доктор економічних наук:

— Передусім аргентинська криза нагадала про виваженість макроекономічної політики: треба ще раз реально оцінити, чи варто Україні так жорстко втримувати гривню, як це робиться нині, або її потрібно відпустити, чи варто формувати бюджет на нинішніх принципах або на якихсь інших, чи варто регулювати зовнішньоекономічну діяльність і ряд інших моментів, на які можна спроектувати наслідки подій в Аргентині. Інший висновок полягає в тому, що Аргентина більшою мірою була «зав’язана» на МВФ, і тому певна трансформація відносин України з МВФ, що вона вiдбувається сьогодні, повинна бути поліпшена і посилена з урахуванням уроків аргентинської кризи. Можливо, потрібно замислитися й над ставленням до діяльності зарубіжних економічних радників в Україні (не йдеться конкретно про співробітників МВФ): вони повинні не приймати рішення, а радити, і нам вирішувати, якою мірою можна довіряти їх порадам.

Віктор СУСЛОВ, народний депутат України:

— Багато років Аргентину представляли в Україні, в тому числі й міжнародні фінансові організації, як позитивний приклад проведення економічних реформ за рецептами МВФ. Однак згодом стало зрозуміло, що така політика веде до значного зростання зовнішнього боргу, а реальний курс національної валюти виявився завищеним. Штучна фіксація курсу, жорстка прив’язка його до долара закономірно привели Аргентину до фінансового краху.

Для України аргентинська криза означає невдачу теорії чисто ринкового регулювання — все ж таки повинна залишатися досить жорстка система держрегулювання економіки, чого не було в Аргентині. Що стосується валютного регулювання, то, очевидно, «плаваючий» курс виявляється більш ефективним, ніж жорстка фіксація. Важливо також дуже обережно ставитися до випуску довгострокових й короткострокових боргових зобов’язань. Україна на цьому вже обпеклася у 1998 — 1999 роках, коли практично були втрачені валютні резерви Нацбанку — близько $ 3 млрд., але обсяги тих зовнішніх зобов’язань у вигляді цінних паперів не були дуже великими, і це не призвело до важких для України наслідків. На щастя для України, вона завжди виглядала ненадійним позичальником і не спромоглася значно збільшити свої зовнішні борги.

Андрій СМЕНКОВСЬКИЙ, завідувач сектора соціально-економічного аналізу апарату РНБО України:

— Аргентинською кризою наочно продемонстровано й доведено шкоду від використання рецептів, що претендують на універсальність. Економічна модель, реалізована в Аргентині, — це в чистому вигляді стандартна рецептура МВФ, що насаджувалася ним у всьому світі. Але якщо інші країни, в тому числі й Україна, сприймали цю модель та її елементи не цілком, а частково, то вони й не отримали таких трагічних наслідків, як в Аргентині, де ця модель повністю проявила свою неспроможність.

Другий аргентинський урок полягає в тому, що доведено шкідливість підтримки впродовж тривалого часу курсу національної валюти. Так званий режим валютного коридору, впроваджений в Аргентині з метою боротьби з гіперінфляцією, не був скасований і після виконання цього завдання. І, як наслідок, почав виконувати руйнівну функцію, стимулюючи імпорт та пригноблюючи власне виробництво, а також роблячи життєво необхідними зовнішні позики. При цьому виникла ще й дуже знайома нам проблема забезпечення виробництва оборотними коштами.

І третій урок, який нам потрібно добре засвоїти, це неприпустимість розвитку зовнішньої торгівлі на шкоду національному виробництву та внутрішньому ринку. У контексті світових глобалізаційних тенденцій пріоритетом має бути власний виробник та внутрішній ринок. Оскільки зовнішня торгівля сама по собі не в змозі вирішити жодних проблем.