Жіночі партії чи партнерські?
Усі політичні партії, які починають підготовку до виборчої кампанії, прагнуть вирішити чи підійти до розв’язання проблеми про представництво жінок у партії або про підходи до так званих жіночих проблем. Про це говорять давно. Але у багатьох партіях не вирішене у принципі питання — а чи потрібно це і як з цим працювати? Політичні групи, які не здатні сформулювати в цьому напрямі яку-небудь позицію, створюють дочірні жіночі партії. Функції подібних утворень стандартні. Вони акумулюють голоси жінок, а потім віддають їх в обмін за декілька місць у Верховній Раді. Прикладом такого об’єднання може слугувати партія «Жінки за майбутнє», що з’явилася безпосередньо перед виборами. Кажуть, що вона є дітищем більш могутнього (за адмінресурсом) блоку, як і молодіжний проект «Нова генерація». Партія ще до ладу не народилася, а вже під її патронатом відбуваються благодійницькі концерти, політичні акції та заходи під лозунгом «Жінки — об’єднуйтеся!». Коли подібним чином об’єднуються жінки, я розумію, що є чоловіки, які цього дуже потребують. Чому ж чоловіки йдуть таким шляхом? Чому продовжують використовувати жіночий суспільний потенціал та ніяк не хочуть запитати його у повноцінній та рівноправній партнерській, інтелектуальній якості? Напевно, тому, що жінки не готові до такої взаємодії. У підтвердження цьому жіночі партії нічого нового у політику не приносять. Як би їх не називали, але вони використовують стандартні чоловічі прийоми в роботі, випробувану структуру внутрішньопартійних взаємодій та нежиттєздатні моделі партійного будівництва.
На жаль, досі ставлення чоловіків до жінок-політиків стандартно-стереотипне. Їх присутність, дії, реакція та світоглядна позиція сприймаються, як щось чужорідне, некомфортне, вороже, таке, що заважає. На думку багатьох чоловіків, політика — не жіноча справа, тому що вона заснована на колективному розумі і колективних зусиллях, а жінки не здатні об’єднуватися для досягнення спільної мети. Крім того, вони не віддані, непередбачувані, завжди готові вступити в полеміку, конфліктні, вічно копаються у дрібницях, влаштовують шум «з нічого» та цілком спокійні й байдужі до тривожних ситуацій і процесів. Ці стереотипи засновані на простому нерозумінні природи і суті відмінностей у мисленні чоловіка і жінки, які необхідно враховувати у взаємодіях в інтелектуальній сфері.
По-перше, у чоловіків і жінок різні цільові базисні установки в будь-якій інтелектуальній діяльності. Чоловік завжди і у всьому прагне бути кращим або першим. Це формує його як борця й ідеологія боротьби у всьому є для нього базисною.
Жінка ж ніколи не хоче бути кращою або першою, вона завжди і у всьому прагне бути єдиною. На підсвідомому рівні це формує її ставлення до всього навколишнього світу. Для неї найголовніша мета та спонукальний стимул до дії — стати єдиною володаркою того, що допомагає їй усвідомлювати навколишній світ та задовольняти свої інтереси. Ідеологія володіння та накопичення для неї носить базисний власницький характер.
Ці базисні відмінності у цільових підсвідомих установках за паритетної участі та взаємодії чоловічого й жіночого інтелекту створюють найбільший ефект розвитку в будь-якій сфері діяльності людини. Чоловік і жінка не просто доповнюють одно одного. Вони неповноцінні, не розвиваються всебічно, якщо інтелектуально не взаємодіють у спільних процесах.
Жінка більш продуктивно «працює» в сфері стихій, там, де на процеси значний вплив чинять почуття, де можна ефективно користуватися інтуїтивними знаннями, відчуттями, які не піддаються структуруванню і матеріальній деталізації. Тоді як чоловіки все і завжди структурують і деталізують. Жіноче бачення процесів та проблем завжди відрізняється від чоловічого. Навчитися розуміти специфіку світосприйняття та скористатися можливостями одно одного дуже складно.
Продуктивна ж співпраця між жінками і чоловіками в інтелектуальній сфері можлива тільки за умови усвідомлення обома індивідуальної специфіки мислення та світосприйняття. Коли чоловік не вимагає від жінки чоловічого мислення, а жінка від чоловіка — жіночого. Наприклад, чоловікові важко спокійно реагувати та терпіти природну схильність жінок до критики, яка заснована на природному, інтуїтивному, підсвідомому вiдчутті дисгармонії і дисбалансу в будь-якому процесі. Жінка своєю присутністю порушує комфорт і спокій, але ніколи не порушує гармонію. Це суперечить її природі. Тому саме жінка завжди приймає на себе удар чоловічих помилок, іноді свідомо, а частіше спонтанно, здійснює такі вчинки, які показують чоловікові помилковість у вибраній стратегії та тактиці. Цим вона відновлює гармонію в процесі еволюції.
Жінок, здібних до професійної політичної діяльності, так само мало, як і чоловіків. А ті, які у цьому не тільки зацікавлені, але й мають до цього хист, потребують організації свої діяльності з боку чоловіків. Тому що основним позитивним чинником жіночого впливу на політику якраз і є її бачення того, що відбувається.
Взаємодія чоловічого і жіночого інтелекту в політиці на даному етапі розвитку людства більш необхідна для чоловіків, ніж для жінок. По- перше, тому що вже відкриті чоловіками знання і створені ними технології, весь світ техніки як форма матерії, що самостійно розвивається, дали жінкам величезні можливості розширити сферу своїх інтересів та усвідомити те, що визначає ці інтереси. Тому жінки вже нагромадили потенціал, щоб ще багато років інтелектуально розвиватися швидше, ніж чоловіки. По-друге, для подальшого розвитку науки, техніки і технологій прийняття рішень чоловікам необхідно побачити нові напрями і сфери пізнання. Для реалізації цього завдання та відкриття у собі нових можливостей чоловікам необхідно оволодіти технологією усвідомлення своїх можливостей у пізнанні. Не вивчивши жінку, цього зробити не можна. Вивчити жінку, не взаємодіючи з нею однаково у всіх сферах життя, неможливо. Тому усвідомлена з боку чоловіків потреба у спільних, інтелектуальних взаємодіях — запорука прогресивного розвитку чоловічого інтелекту.
У боротьбі за голоси жінок- виборців чоловіки готові багато обіцяти. Але, як це майже завжди буває, ці обіцянки ніколи жінками всерйоз не сприймаються саме тому, що у них немає нічого, що їх по-справжньому цікавить.
Будь-які людські інтереси та політичні у тому числі, безстатевими не бувають. Вони або чоловічі, або жіночі. При цьому будь-яка жінка хоче, щоб кожен зустрічний і взагалі всі чоловіки мали власність, гроші та цікаву роботу. Тому що тоді у неї з’являється реальний вибір: партнера, стилю життя, кількості дітей, кола iнтересiв та усього, чим їй хотілося б заповнити життя. Але жоден чоловік цього не хоче. Навіщо йому, щоб всі були багаті й могутні? Де, як і за рахунок чого він у такому випадку буде першим або кращим? Відчуваючи безперспективність одностатевої політики, і жінки, і чоловіки вже у найближчому майбутньому свій політичний вибір почнуть формувати за паритетним принципом. Чоловікам це зробити буде простіше. Вони вже зараз зацікавлені у цьому, оскільки розуміють, що однакові можливості для них зможуть створити саме жінки. Для жінок-виборців такий вибір неприродний через їхню суть. Жінки його зроблять, осмислюючи власні особисті, жіночі інтереси, розуміючи, що чоловіки на підсвідомому рівні не зацікавлені створювати для них умови реального вибору.
Створюючи, підтримуючи і фінансуючи жіночі партії, чоловіки втікають від необхідності партнерської, інтелектуальної взаємодії. Це багато у чому виправдане тим, що жінки не хочуть враховувати реальну ситуацію в політикумі і не вміють формулювати свої ідеї та погляди зрозумілою для чоловіків мовою. Справа не в ненормативній лексиці, а у тому, як будують свої виступи жінки-депутати. За рідкісним винятком вони використовують стилістичні та структурні текстові технології, що вже склалися.
У мене ніколи не було бажання створювати політичну партію, засновану на дискримінації за статевою ознакою, і я вважаю жінок, які роблять це, нездатними до партнерської з чоловіками інтелектуальної діяльності. Виправдовую для себе це тим, що жінки прагнуть у політику тому, що відчувають у собі нереалізований, корисний для суспільства потенціал. Дійсно, у Верховній Раді жінки-депутати більш працездатні, дисципліновані і роблять процес прийняття законів менш цинічним. Але сьогодні ці аргументи, на мій погляд, повинні відійти на другий план. Тому що суспільство потребує не жіночих партій, а того, щоб жінки прийшли у діючі чоловічі, за своїм складом, партії. Поки вони у більшості своїй там тільки присутні, але ж можуть повноцінно брати участь у партійному будівництві, виробляючи партнерські методи роботи та посилюючи цим жіночий вплив на становлення багатопартійної системи. Що, на мій погляд, більш перспективно та ефективно.
