Зустріч — прощання

До саміту у Вільнюсі, де Україна має шанс підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом, залишається все менше і менше часу. А отже напруга зростає. У Києві, тому що українська влада повинна виконати ряд вимог, реалізація яких йде зі скрипом. Але у Москві також, тому що там, навпаки, розуміють, що Україна може занадто зблизитися з Європою. Нещодавно в російській столиці було проведено міжнародну конференцію «Російсько-українські відносини: реалії та перспективи» за участю представників влади та експертів з обох країн. Нервовість з російського боку відчувалася (про це повідомляли присутні), не дивлячись на те, що до підбору учасників підійшли ретельно. Україну представляли, зокрема, міністр освіти та науки Дмитро Табачник, голова Комітету ВР з питань верховенства права та правосуддя Сергій Ківалов та інші аналогічні фігури. Але не тільки. Про подробиці конференції говоримо з її учасником, народним депутатом від «Батьківщини» Андрієм ПИШНИМ.

— Пане Андрію, які враження від поїздки до Москви?

— Все це — частина інформаційної кампанії, яка дедалі більше розгортається Російською Федерацією для затягування України в євразійські структури. Чому росіяни активізувалися? Очевидно, у Вільнюсі буде ухвалено, сподіваюся, позитивне рішення між Україною та Євросоюзом, тому робляться спроби створити внутрішній і міжнародний тиск на чинний політичний режим України з тим, щоб він не виконав Закон «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України».

— Якою була тональність розмови з боку росіян?

— Що відбувалося у Москві? Називалося це: міжнародна конференція, а по-суті, я би охарактеризував її як свято «Русского мира». У мене склалося таке враження, що росіяни вкотре говорили собі про те, у що самі не вірять — про прогресивність Митного союзу, формування нового центру впливу, необхідність рухатися спільно, поєднання націй і народів, які мають спільну історію, кров, братерські зв’язки тощо. Тобто самі себе тішили. На жаль, під час цього заходу я так і не почув реальної оцінки роботи Митного союзу як інтеграційного блоку.

— Про що ж говорили?

— Я був чи не єдиним представником від трьох опозиційних фракцій, якому дали можливість виступити на пленарному засідання. Про що йшла мова? Я чітко сказав про те, що питання, пов’язане з вибором України — Європа чи Євразія, надумане. На жаль, ті, хто піднімають це питання, погано вивчають українську нормативну базу. 1 липня виповнюється три роки з моменту ухвалення Закону «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України», де в ст. 11 зазначено — Україна інтегрується у європейський простір з метою членства в Європейському Союзі. Тому будь-які інші висновки, які звучать від офіційних представників органів державної влади, я вважаю прямим порушенням чинного закону. Також я нагадав нашим колегам, що рішення щодо європейської інтеграції в українському парламенті приймалося конституційною більшістю. За неї голосував навіть Сергій Ківалов, якій був одним із співголів цієї міжнародної конференції.

Питання про євразійську інтеграцію — втягування України в оновлений Радянський Союз, треба розглядати виключно з політичної точки зору. Економічний аналіз показує інше — рівноправних відносин у Митному союзі немає навіть близько. МС існує всього два роки. За цей час товарообіг між його членами скоротився на 10%. Якщо говорити окремо, то експорт Білорусі скоротився на 33%, натомість зріс імпорт на 22%, експорт Казахстану скоротився на 14%, а імпорт зріс на 7%. Водночас товарообіг Російської Федерації, яка є головним бенефіціаром цього утворення, зростає. 88% усіх митних зборів, які збираються на території Митного союзу, лягають в бюджет Російської Федерації. Всі рішення у МС ухвалюють в Кремлі. Натомість, у ЄС всі члени мають свого представника в Європейській комісії з правом голосу. Німеччина — локомотив Євросоюзу, що формує більшу частину бюджету ЄС, має всього 12% своїх представників у Європейському парламенті. Європейських Союз розмовляє на 23-х мовах. Митний союз розмовляє однією мовою. Тобто цей союз кардинально відрізняється по всім напрямкам від Європейського Союзу.

Зверніть увагу на останні заяви Лукашенка, який сказав, що «Таможенный союз — бесполезная структура». Також віце-прем’єр-міністр в уряді Казахстану заявив, що вони не отримали нічого з того, що планувалося під час створення МС. Це союз в одні ворота.

За час роботи Митного союзу сировинна складова експорту Росії зросла з 86% до 90%. Високотехнологічний експорт РФ склав всього 4,5%, і ймвірніше, це військово-промисловий комплекс. Де та інновація, про яку вони говорили? Куди нас тягнуть — стати сировинним придатком сировинного придатку світової економіки? Частка МТ у світовому ВВП зменшується — було 2%, тепер 1,7%. Оце і є їх перспектива.

Про все це я говорив у Москві, і їм це не подобалося. Зокрема, і про те, що українсько-російські відносини нагадують все що завгодно, тільки не братство — це «принуждение к братству». Наші відносини всупереч Великій угоді 1997 року між Україною і Росією формуються на основі конфліктності, непрозорості, асиметричності, замість взаємоповаги, довіри, рівноправ’я, як це записано в тексті. Більша частина тих проблем, які існують в російсько-українських відносинах, перейшли у формат хронічних. Коріння цих проблем лежить в позиції, яку займає російське керівництво.

Свого часу територія Москви була під Києвом, потім стало навпаки. Сьогодні ми — дві суверені держави. Одна з них зробила свій вибір, тому може варто вже почати поважити цей вибір, вчитися рівноправності?

— Чи були росіяни, які з розумінням ставилися до вашої позиції?

— Проблема в тому, що вони нас не сприймають в принципі як партерів, з якими варто говорити. Вони нас сприймають виключно як засіб для досягнення мети. Якої? Збільшення геополітичної капіталізації Російської Федерації. Вони розглядають Україну і членів МС виключно як засіб вирішити свої проблеми, не зважаючи на наші внутрішні національні інтереси. Пригадуєте, як Путін заявив про те, що економіка РФ до 2020 року потребуватиме 50 млн робочих рук. Потім Зурабов розшифрував, що мається на увазі. Їм більш цікаво виконати це завдання за рахунок асиміляції православного світу, відповідно Україна розглядається як донор робочої сили. Також я був неприємно вражений, коли голова міського осередку «Единой России» в Ростові-на-Дону сказав, що після входження України до Митного союзу, треба буде пересилити до Сибіру 7 млн українців. От так вони розглядають Україну.

— Чому?

— Вони так звикли. У наших відносинах немає симетрії, раціонального підходу, натомість є виключно російський інтерес. Залежність України в енергетичній сфері завжди використовувалася для здійснення політичного тиску. До речі, присутній на конференції представник Партії регіонів Богуслаєв говорив, що політика Росії по імпортозаміщенню закінчується тим, що вони копіюють наші технологічні розробки. Це відбувається на рівні: «Ти можеш так зробити? — Роби». А те, що за це треба заплатити, що є відповідні міжнародні стандарти, нікого не цікавить. Тобто на український національний інтерес на зважають і бачать нас як джерело ресурсів і геополітичного впливу. Нас змусили підписати ганебний Меморандум, де прописано, що Україна не має право критикувати Митний союз. Самі члени МС його критикують, а Україна не має право. Це було зроблено з єдиною метою, щоб легітимізувати це утворення, втягнувши туди Україну хоча б в якомусь вигляді. Отже, ми задовольняємо інтеграційні забаганки Путіна.

— Якою була реакція на ваші тези?

— Після моєї доповіді спочатку була мертва тиша, адже те, що я казав, денонсувало з тим, що було до цього проголошено. Наприклад з тим, що говорив той же Симоненко, хоч він і представляв українську сторону. Безумовно, він «облизав» з ніг до голови Митний союз і усіх тих, хто має до нього відношення.

Ще одна річ, на яку я звернув увагу. Рішення про євроінтеграційний напрямок України має підтримку не лише на рівні політикуму. Це рішення було підтримано понад 10 млн українців, які проголосували за три опозиційні партії («Батьківщина», «УДАР», «Свобода»). Це при тому, що серед виборців Партії регіонів є значна частина, яка підтримує євроінтеграційний курс України.

— Чи відчували ви підтримку українського з боку?

— Євроінтеграційну позицію України на цьому форумі з депутатів представляв я, Арсен Аваков («Батьківщина»), Петро Порошенко (позафракційний), Володимир Куренной («УДАР»). Виступили я і Порошенко.

Наша позиція чітка. Розмову про Митний союз було б завершено, якби Угоду про асоціацію з Євросоюзом було підписано ще 2012 року. Така можливість у нас була. Європейський Союз лише наполягає на дотриманні притаманних їм стандартів — не повинно бути політичних переслідувань, вибіркового правосуддя, незрозумілих позицій щодо соціального захисту людей. Якби Янукович і його режим не розпочали своє правління з руйнування засад української демократії, Угоду про асоціацію вже було б підписано. Можливо, навіть ще 2011 року.

— Головне підписати хоча б цього року.

— Ми будемо робити все необхідно для цього. Опозиція наполягає на тому, щоб Верховна Рада проголосувала необхідні євроінтеграційні закони. Тим більше, Юлія Тимошенко виступила з ініціативою проведення національного круглого столу. Мета — напрацювати пакет законопроектів, який доведе, що Україна виконала вимоги ЄС, і підписання Угоди у Вільнюсі стане неминучим. Ми навіть готові до позачергової сесії.

— Як ви вважаєте, що мають зробити росіяни, щоб між нашими країнами були нормальні відносини?

— Зрозуміти нарешті, що Україна суверена країна. Усвідомити, що ми давно вже зробили свій вибір. Поглянути на українців іншими очима. Не втягувати нас у свої союзи, не тиснути, тому що всі рішення, які приймаються через коліно — безперспективні. Почати мислити категоріями згоди, а не тиску. Я більш ніж переконаний, що такий формат дасть результат. Іншого варіанту не існує. Ми все одно вступимо до Євросоюзу, питання лише часу. Як тільки керманичі Росії це зрозуміють, наші відносини одразу перейдуть на інший рівень двох рівноправних партнерів.

— Якщо вас ще раз запросять на таку конференцію — поїдете?

— Обов’язково. Я використаю будь-яку можливість для того, щоб наші російські партнери усвідомили — Україна свій вибір зробила. Він є невідворотнім. Мене абсолютно не лякає некомфортне і агресивне середовище. Я подякував організаторам за можливість виступити. Тому що це обговорення реалій і перспективи російсько-українських відносин відбуваються у ключовий для України момент руху до Євросоюзу — за кілька місяців до Вільнюського саміту. Я вважаю, що за ці місяці ми повинні відпрацювати зовсім інший порядок денний взаємовідносин між Росією і Україною. Вільнюський саміт лише закріпить вибір України. А це означатиме, що Росія повинна буде вже пропонувати зовсім інші за своїм змістом і тональністю відносини з Україною як незалежним і рівноправним партнером.