Зволікання вкрай небезпечне
Раніше ми економічну політику будували під МВФ. Слава Богу, вже кілька років як наші відносини із цією організацією зайшли в глухий кут, і ми не надто зважаємо на некомпетентні поради нешанованих економістів валютного фонду. Але, як-то кажуть, не цинга, то золотуха. Тепер у нас інша «пошесть» — Міжнародна організація з боротьби із відмиванням грошей — FATF. Цілі цієї МОБВГ (в українськiй абревіатурі) — найблагородніші, однак розв’язана нею психологічна війна проти України призвела до того, що наші чиновники під фальшивим приводом уявної боротьби з «відмиванням» почали горячково вганяти національну економіку в ще дрімучішу тінь. Але куди вже далі, якщо й так близько 65% ВВП у нас виготовляється в підпіллі?
Суперечити МОБВГ так само не заведено, як років п’ять тому вважалося поганим тоном сперечатися з МВФ. Розуміючи, що мої давні опоненти з ДПАУ можуть назвати мене адвокатом наркодилерів, торговців зброєю й усіх можливих клієнтів великої української «пральні», я проте впевнений у тому, що МОБВГ має бути тимчасово відіслана туди, звідки вона прийшла, — з пропозицією повернутися до розмови після того, як у країні відбудеться податкова реформа й буде створено всі умови для виходу економіки з тіні. А вона звідти виводиться не міліцейськими кийками, а зваженою економічною політикою, передусім у сфері оподаткування.
Хіба не знущання при нинішніх податках ставити питання про контроль за покупками громадян, що перевищують десять тисяч гривень? Якби із цією ідеєю напередодні виборів виступив який- небудь політик, це можна зрозуміти, але коли її висувають досвідчені фахівці-професіонали з податкової — це не піддається ніякому раціональному поясненню. Нехай погортають своє ж досьє: чи багато в країні людей, які декларують прибутки понад 300 доларів щомісяця? Щонайбільше кілька сотень підприємців і політиків, які вийшли з бізнесу, яким уже соромно виглядати бідними перед своїми виборцями. Й усе. Більше бажаючих немає, тому що держава ці 300 доларів вважає суперприбутком і відчуває за собою незрозуміле моральне право, що невідомо звідки взялося, відбирати половину.
За відсутності податкової реформи велике занепокоєння ви- кликає тенденція до посилення податкового адміністрування. Підготовлено поправки до податкових законів, підігнано під грядущий бюджетний процес 2003 —35 сторінок нововведень, покликаних аж ніяк не знижувати податки, а вибивати їх ще більше. Суди різко критикують за те, що вони мало саджають, а депутатів колишнього скликання лають за те, що ми в новому Кримiнальному кодексі значно пом’якшили покарання за податкові злочини. Особисто я пишаюся, що ці статті були ухвалені з моєї ініціативи. Так, треба жорстко карати за несплату податків — таким є імператив громадянського суспільства. Але спочатку треба змінити ту податкову систему, за якої злочинцем є кожен, а питають тільки з тих, хто не має «даху» у владі. Посилення податкового адміністрування, певно, дасть короткостроковий ефект і допоможе врятувати від краху бюджет-2002, але при цьому призведе до подальшої тінізації економіки й посилення фактично вже наявної кампанії громадянської непокори незваженим податкам.
В умовах, коли ухвалення Податкового кодексу стає перспективою ще більш віддаленою, ніж міфічний вступ у НАТО, не можна, безумовно, не вітати намір уряду знизити прибутковий податок — це єдина добра новина в цій сфері. Шкала оподаткування, запропонована міністром фінансів Ігорем Юшком, цілком прийнятна. Громадяни морально готові за прибуткiв близько 10000 гривень віддавати державі 15%. І хоча двадцятивідсотковий податок на прибутки, що перевищують 10000 гривень, найiмовiрнiше, призведе до того, що в країні «не буде» людей, які заробляють такі гроші, навіть із цією шкалою ми все одно зробимо великий крок уперед.
Однак без зменшення фіскального тиску на фонд заробітної плати подібна реформа не спрацює. Надміру високі податки й відрахування на фонд заробітної плати стримуватимуть готовність роботодавців виплачувати високі винагороди за працю. В такому разі саме собою зниження прибуткового податку може й не привести до зростання надходжень до бюджету, а реформа через прорахунки при її проведенні буде дискредитована.
Минулого року Сергій Терьохін і я запропонували встановити «стелю» соціального оподаткування фонду зарплати: максимум 1600 гривень на одну зарплату. За нашими підрахунками, це привело б до трикратного(!) підвищення надходжень у Пенсійний фонд і прибуткового податку.
У Росії зниженням прибуткового податку до 13% добилися вражаючих успіхів з погляду зростання прибутків до бюджету й детінізації економіки, водночас знизивши, хай і не набагато, податки на фонд заробітної плати. При цьому введено регресивну шкалу єдиного соціального податку, що простимулювало роботодавців до легалізації великих зарплат і поступової відмови від «конвертної практики». Тепер росіяни планують і далі поступово знижувати ставку єдиного соціального податку на фонд зарплати, при цьому стеля доступу до його регресивної шкали також знизиться.
Люди старшого покоління пам’ятають, як у важкі післявоєнні роки Сталін кожної весни знижував ціни. А Путін щорічно зменшує податки. Так було позаминулого й минулого року, те саме відбувається поточного. І практично на кожний з найближчих п’яти років заплановано зменшення тих чи інших податків.
Путін, виступаючи кілька місяців тому з щорічним посланням до парламенту, гарантував, що 13-відсоткова ставка прибуткового податку перегляду не підлягає, а це означає, що вона буде діяти щонайменше до середини 2008 року. Податок на прибуток скорочено з 35% до 24%. На черзі — зниження податків на малий бізнес. Малі підприємства з річним оборотом до 500 тисяч доларів платитимуть або 6% з обороту, або 15% на прибуток. Планується скасування податку з продажу. Максимальна ставка єдиного соціального податку знизиться з 35,6% до 30% й «навіть нижче». 2004 року, за словами міністра фінансів Олексія Кудріна, ПДВ буде зменшено до 17%, а в 2005- 2006 роках «відбудеться його подальше зниження».
Зниження податкового тягаря, за словами Кудріна, додатково дає російській економіці 5 — 6,5 млрд. доларів щорічно — за рахунок поліпшення збируваності. У першому кварталі цього року прибуткового податку зібрано майже на 40% більше, ніж минулого року.
Однак наші вітчизняні фінансисти, причетні до управління бюджетом, продовжують лякати вище політичне керівництво країни неминучим падінням прибутків бюджету при проведенні податкової реформи. Російський досвід переконливо довів зворотне.
Росія, кажуть, скористалася сприятливою зовнішньоекономічною кон’юнктурою для проведення податкової реформи. Так, росіянам пощастило не лише з талановитим менеджером Путіним, а й зі світовими цінами на нафту. Але й до України впродовж минулих декількох років світові ринки були вельми прихильні, але найвдаліший момент ми, схоже, дійсно проґавили. Це, однак, не означає, що реформу слід відкладати на потім. Це саме той випадок, коли зволікання вкрай небезпечне. Чим більше будемо зволікати, тим нижчою буде конкурентоспроможність української економіки та її привабливість для інвесторів навіть порівняно з російською. Й це проблема не економічна, а політична. Це проблема самого існування України як незалежної держави. Адже наші громадяни свій рівень життя порівнювали, порівнюють і порівнюватимуть передусім з Росією і з цього робитимуть серйозні політичні висновки.
Вже сьогодні середня зарплата в Україні вдвічі нижча за аналогічний показник у росіян. Така вражаюча різниця свідчить не лише про те, що ми бідніші, а й про те, що наші прибутки залишаються в основному в тіні, непомітними не лише для фіскальних органів, а й для статистики. Тоді як у росіян активно набирає оберти процес детінізації прибутків зокрема й економіки взагалі. У нас же він навіть не почався — а зволікання в цьому питанні вкрай небезпечне.
З глухого кута, в який зайшла податкова реформа, є один вихід: створення парламентської більшості й на його базі — політично відповідального уряду, який візьме на себе відповідальність і за зниження податків. Коли ж в уряді працюють тимчасовики за принципом «день до вечора» й вони не несуть ніякої відповідальності перед народом, питання податкової реформи може «провисати» як завгодно довго — нескінченно, а точніше, до трагічного кінця.
