«Зигзаг» чи відступ?
Минулого тижня багато світових лідерів, не чекаючи офіційного вердикту Центральної виборчої комісії, уже встигли привітати Віктора Януковича з обранням на найвищий пост країни. Першість, як не дивно, тримали західні країни: США, Німеччина, Велика Британія, Франція. Своє слово ЦВК сказала пізніше — на вихідні: «Віктор Янукович — президент України». Проте, зітхнути з полегшенням прибічники «біло-блакитного» табору так і не можуть: Юлія Тимошенко після тривалої паузи заявила про намір оскаржити результати виборів і рішення ЦВК.
Із перемогою Януковича поздоровив і президент Росії Дмитро Медведєв. Спочатку з завершенням виборчої кампанії та досягнутим успіхом на виборах, а потім із обранням на пост (також запросив відвідати Росію). На відміну від 2004-го, коли, не чекаючи офіційних результатів, президент Росії Володимир Путін привітав Віктора Януковича з перемогою, цього разу російське керівництво витримало паузу. Питання про те, чому п’ять років потому Росія і Захід в оцінці українських виборів помінялися ролями, залишається відкритим.
У Росії результати виборів в Україні викликали полеміку. Найрадикальнішу думку висловила російська журналістка Юлія Латиніна у статті «Про геноциди, дебілів і вибори» на сайті ej.ru («Ежедневный журнал»): «Ця перемога, так само, як перемоги Сальвадора Альєнде, Уго Чавеса або Адольфа Гітлера, ставить під сумнів основний принцип демократії: що народ здатний обирати собі правителів. На жаль, народ здатний обирати собі правителів лише в багатих державах. У бідних державах він обирає собі гітлерів, януковичів і ахмадінеджадів».
Іншу думку має Ігор Яковенко, який на тому самому ej.ru у матеріалі «Демократія — іграшка для багатих?» пише: «Росія за рівнем ВВП на душу населення приблизно відповідає Польщі: відповідно 16161 і 17560 доларів на душу населення в докризовий 2008-й. І що з цим робити? Визнати, що в Польщі неможливі розумні вибори, чи визнати можливість розумних виборів у Росії? Можливо, спершу все-таки бодай трохи скорегувати вихідну тезу й погодитися, що не завжди багаті країни обирають собі хороших правителів і не завжди бідні країни обирають поганих».
Але чи справді це так? Чи є бідність або багатство визначальним чинником? Адже українці, зробивши ставку на високі стандарти 2004 року, сьогодні зробили різкий перехід — проголосували за Януковича (ставленика Кучми на президентських виборах 2004-го, проти якого вони, власне, і виходили на Майдан). Але, швидше, це заслуга самих «помаранчевих», які за всі ці роки нічого істотно-позитивного не добилися. Для розвитку демократичних стандартів, за які боровся народ, за ці п’ять років практично нічого не зроблено.
Герхард Гнаук у Die Welt (Німеччина) пише: «П’ять років тому Віктор Янукович уже намагався захопити найвищу посаду. Тоді він був представником авторитарного режиму і для того, щоб продовжити своє існування, працював із виборчими фальсифікаціями. Громадянські протести помаранчевої революції знесли цей режим. Нині Янукович знову перед нами — як переможець демократичних виборів. Або інакше: він вимушений був змиритися з демократичними правилами, які раніше завоювали в боротьбі й упровадили його противники. Підступність історії? Чи злий жарт? Хто шукатиме паралелі, знайде їх швидко. Те, що в Україні називають помаранчевою революцією, в Польщі, Угорщині, Литві та багатьох інших країнах сталося під час переворотів 1989 року. Там теж минуло буквально кілька років — у Польщі це був термін безталанного президента Леха Валенси — і оновлені посткомуністи почали перемагати на виборах. Вони так само усвідомили нові правила і, значною мірою, новий дух. Захід лише приголомшено протирав очі».
Чи буде перемога Віктора Януковича зигзагом, чи відступом назад — залежить від дій Юлії Тимошенко. Про її позицію ми розмовляємо з народним депутатом, керівником передвиборного штабу в Криму Андрієм Сенченком.
Чи підніметься Партія регіонів на новий рівень, чи за допомогою порушення регламенту Верховної Ради добиватиметься формування парламентської більшості? Розмовляємо із заступником лідера ПР, керівником передвиборного штабу ПР у Луганській області Олександром Єфремовим.
Андрій СЕНЧЕНКО: «...якщо такій практиці виборів ми не покладемо край.., тоді це були останні вибори в країні...»
— Андрію Віленовичу, які, за вашими оцінками, підсумки та уроки цієї кампанії із виборів президента України?
— Головний підсумок — Віктор Янукович ці вибори програв. На цей висновок не впливає також недільне оголошення Центрвиборчкому про підсумки голосування. Фальсифікації, організовані Партією регіонів, були настільки масштабними та системними, що вони видні неозброєним оком, і ми це спробуємо довести в суді. Як каже Юлія Володимирівна, Янукович — не наш президент. І головний урок: якщо такій практиці виборів ми не покладемо край і не покараємо винних, тоді це були останні вибори в країні й про демократію в Україні можна взагалі забути...
До речі, є й продовження фальсифікацій. Вночі на минулу неділю в селі Чистопілля Ленінського району, який дав найбільшу кількість голосів за Януковича, вбили собаку і підпалили машину сім’ї бютівців Михайла Коломойцева, секретаря виборчої дільниці №112, та його дружини Олени Гамми, голови дільничної комісії №113. Це не що інше, як помста за принципову позицію та протидію фальсифікаціям.
— Давайте проаналізуємо організаційні й технологічні підсумки кампанії...
— Ми провели кампанію досить енергійно. Цьому сприяло те, що Юлія Тимошенко за всі роки прем’єрствування виявила себе як досить послідовний партнер Криму. Це виражалося в соціальних проектах — реконструкція соціальної інфраструктури сільських районів спільно з німецькими партнерами, придбання обладнання для сільської медицини, машини для ФАПів і сільських амбулаторій, для районних лікарень. Слід зауважити, що в основі соціальної політики уряду Юлії Тимошенко багато в чому лежать наші напрацювання періоду суспільного руху «Прозора влада», які при об’єднанні наших зусиль з БЮТ стали спільними проектами, а потім і проектами уряду. В організаційному та інформаційному напрямах ми також працювали досить ефективно. І це відіграло значну роль у тому, що ставлення кримчан до Тимошенко за останні роки круто змінилося. Підтримка Віктора Януковича в Криму зменшилася порівняно з попередніми виборами на 200 тисяч голосів, а кількість прибічників Юлії Тимошенко зросла в декілька разів. Так, за даними виборчих комісій, за неї у Криму проголосувало близько 18%, але, якщо відняти всю «липу» Януковича, то ця доля зростає до 23 — 25%.
На жаль, ця кампанія була рекордною за кількістю фальсифікацій. По-перше, це безсоромне використання адміністративного ресурсу, погрози і тиск на членів комісій. Для фальсифікації прибічники Януковича використовували паспортні дані та зразки підписів, зібрані за останні місяці з різних приводів (за російську мову, проти НАТО тощо). По-друге, голосування вдома, яке, наприклад, у Ленінському районі Криму досягало від 8% до 25%. Це підвезення виборців, що супроводжувалося агітацією та підкупом, і було, по суті, примусовим голосуванням. Це каруселі, це подвійне голосування за основними і додатковими списками і багато іншого.
У цілому системні фальсифікації по країні — це масштабний злочин, ретельно підготовлений і досконало організований групою прибічників Януковича за попередньою змовою. Факти свідчать про те, що в цьому процесі в Криму та інших областях були задіяні працівники Державного реєстру виборців. Це не можна пробачити або закрити на це очі, у цьому повинні розбиратися правоохоронні органи та суд...
— Які, на вашу думку, перспективи судових суперечок у справах про фальсифікації та порушення виборчого законодавства?
— Ми добилися через суд перерахунку голосів на ряді ділянок, і скрізь просліджуються масштабні фальсифікації. Так, на дільниці №45 округу №1 виявилось, що на всіх 67 заявах про голосування вдома підписи громадян не збігаються з підписами, які вони залишили в списках при отриманні бюлетенів. Тобто за кожного з них голосували сторонні люди. На цій дільниці 155 бюлетенів були зіпсовані і частково зараховані на користь Януковича. Була спроба зарахувати Януковичу також бюлетені, в яких напроти його прізвища були вписані нецензурні вирази і намальована свастика. Це свідчить про те, що перспективи в судових справ є.
Потрібно мати на увазі, що ми рухаємося в двох напрямах. Перший — значна кількість скарг у вищестоящі виборчі комісії за підсумками голосування на різних дільницях. Уже зазначалося, що їх може набратися не менш як 1300. Більшість стосується роботи комісій у Криму, в Донецькій, Луганській областях, а я б додав сюди ще й Одеську та Запорізьку області, бо там фальсифікації були не менш масштабними, ніж у Криму.
Але головна справа — це судовий позов стосовно результатів виборів, що міститимуться в підсумковому повідомленні Центральної виборчої комісії. Юлія Тимошенко чітко заявила, що воно буде оскаржене нами, і я впевнений, ми доведемо в суді, що фальсифікації були в таких масштабах, що спотворили волевиявлення народу... Ми повинні розуміти, що країна не стане успішною, якщо не буде партнерства влади та громадян, а воно неможливе, якщо влада зайняла свої кабінети в результаті фальсифікацій...
— Що показав досвід співробітництва БЮТ із меджлісом кримських татар?
— У нас немає офіційного блоку. Кримські татари визначилися зі своєю позицією і підтримали кандидата від демократичного блоку. Ми вдячні їм за це. Ми вважаємо, що це і є зріла громадянська позиція свідомих членів суспільства незалежно від національності. До речі, у нас і до рішення меджлісу багато виборчих комісій очолювали кримські татари. Ми взагалі не визнаємо розділення виборців за національною ознакою...
— Які, на вашу думку, перспективи коаліції у Верховній Раді України, і чи можливі дострокові вибори парламенту?
— Дострокові вибори не потрібні жодній фракції парламенту. Я вважаю, що немає і назрілої теми про нову коаліцію. Що сталося? Відбулися вибори, підсумки яких ще не повністю підбиті. Навіть якщо в результаті фальсифікацій Януковичу і вдасться натуралізуватися в статусі президента, то це жодним чином не стосується парламенту та уряду, які працюють незалежно від нього, за винятком призначення двох міністрів. А уряд працював і працює, і він спирається на ту коаліцію, що є. Потрібно констатувати — спроба Януковича емоційно вплинути на Тимошенко і підштовхнути її до відставки провалилася. Вона відчуває на собі всю повноту відповідальності за ситуацію в країні, за те, щоб і надалі своєчасно виплачувалися пенсії та зарплати. Світова криза нікуди не поділася, і уряд Тимошенко — це сьогодні єдиний інститут влади, який бореться з кризою. До того ж, за Тимошенко понад 12 мільйонів голосів її справжніх прихильників, а не дутих, сфальсифікованих бюлетенів, і це головна її відповідальність, яку, я впевнений, вона виправдає, і не кине їх, не відмовиться від своїх зобов’язань. Вона подасть у відставку лише в тому разі, якщо в парламенті, відповідно до Конституції, буде сформована нова коаліція.
— Але ж очевидно, що ні Віктор Янукович, ні Юлія Тимошенко внутрішньо не готові до спільної конструктивної роботи як суміжні гілки влади...
— Що означає — не готові? Уряд працює відповідно до Конституції. Президент також повинен працювати відповідно до Основного Закону. Президент не коханка, щоб його любити. До того ж, уряд є похідним від правлячої коаліції в парламенті, а не від президента. І зараз немає підстав ні для перегляду коаліції, ні до зміни уряду.
— Якими будуть за якістю майбутні вибори до Верховної Ради та місцевих рад?
— Гадаю, тут може бути багато несподіванок для Криму. Підтверджується інформація про те, що Партія регіонів планує проводити експансію донецьких кадрів на найвідповідальніші та ласі в їхньому розумінні ділянки влади в Криму. Вже складаються списки кандидатів на посади голів адміністрацій, міських голів, навіть ректорів вищих навчальних закладів. Значна частина прохідної частини списку кандидатів до кримського парламенту складатиметься з донецьких кандидатів, міністри та члени уряду, ключові посади в приморських регіонах також будуть заміщені переважно ними ж...
— Ви гадаєте, кримський виборець з цим погодиться?
— На мою думку, це може викликати відторгнення в середовищі виборців, і якщо вибори будуть досить вільними, це дасть зворотний результат...
— Що потрібно зробити, аби ці наступні вибори були прозорими та чесними?
— Головне — виявити всі фальсифікації на виборах президента, що відбулися, відсіяти фальшиві голоси, визначити справжній результат волевиявлення народу, засудити фальсифікації, покарати винних відповідно до закону. Щоб на наступних виборах не унадно було...
— Микола Томенко недавно стверджував, що після президентських виборів БЮТ повинен провести «чищення своїх рядів», інакше він не уявляє, як блок боротиметься на парламентських та на місцевих виборах. Ви розділяєте таку думку?
— Насправді цієї проблеми немає. Не йдеться про чищення в класичному розумінні цього слова. Так, у нас є активніші політики, є пасивні депутати і випадкові функціонери. БЮТ, як і будь-яка інша політична сила, поступово, без істерії проводитиме ротацію кадрів, чим і підвищуватиме ефективність роботи своєї команди і якість політики, що проводиться.
Олександр Єфремов: Ми... могли би створити коаліцію на партійній основі
— Як ви розцінюєте підсумки президентської виборчої кампанії, зокрема, в Луганській області, де особисто вам протистояла молода, чарівна, проте, мабуть, також і «зубаста» бютівка Наталя Королевська? До речі, чи не ви свого часу вивели її на політичну арену?
— Я радий, що вибори відбулися й закінчилися позитивним для нас результатом. Лідер нашої партії отримав голоси понад 12 мільйонів громадян, що майже на мільйон більше, ніж опонент. І це — перебуваючи в опозиції. П’ять років він знаходився під жорстоким тиском і критикою з боку як влади, так і значної частини українських ЗМІ. За цих умов результат, повторюю, позитивний. І чим швидше ми зараз завершимо смугу технічної роботи — інавгурацію та ухвалення кадрових рішень, тим краще для держави, тим раніше можна буде почати конструктивну роботу, припинивши з’ясування стосунків. Їсти одне одного не можна не лише в піст, а й у решту свят і в усі буденні робочі дні. Нормальні люди, навіть і критикуючи одне одного, продовжують співпрацювати. І лише в нашій країні в останні кілька років створилася така система, що чорне видають за біле, а потім іще й змушують людей у це вірити. На щастя, ми вступаємо у новий час, у період конструктивних відносин. На жаль, країні й нашим людям доведеться пройти через певні перешкоди. Але зробити це — рішуче провести всі реформи — вкрай важливо, інакше ми не потрапимо у нормальну державу, яка нам необхідна як в економіці, так і в політиці. А що стосується Королевської, то я справді свого часу чимало в неї вклав, допоміг, як кажуть, по життю. Вважаю, що з неї міг би вийти у перспективі непоганий керівник і політик, але ця людина потрапила не в ту компанію, де можна закінчити політичну освіту. Та й учні, котрі зрадили своїх учителів, у подальшому, як правило, не досягають їхнього рівня, не кажучи вже про те, аби їх перевершити... На брехні можна лише втратити, однак нічого не можна здобути, а тим більше створити. Так сталося і в Луганській області, де БЮТ залишився практично на позиціях 2004 року, коли Ющенко зазнав там цілковитого фіаско. Тепер такої самої поразки зазнала й Тимошенко.
— Чи були на виборах фальсифікації, і яка зі сторін, на вашу думку, ними більше захоплювалася? Всі в цьому питанні звинувачують опонентів. А чи можете ви сказати, що такі спроби були і з вашого боку на якійсь дільниці (всі ми люди і схильні спокушатися), та ви їх своєчасно ліквідували, чи, можливо, просто не встигли це зробити?..
— Я володію всіма фактами щодо Луганської області. У мене є також чималий досвід роботи на виборах. І можете мені повірити, фальсифікації доступні лише владі. А якщо Тимошенко зчиняє про них крик, то лише тому, що їй не вдалося завдяки їм вирвати перемогу. У цьому переконує одне те, що вже у ніч на сьоме число цю тему максимально активізували. І відразу почав працювати механізм продукування фальсифікацій — фальсифікації фальсифікацій: влада починає звинувачувати опозицію в усіх смертних гріхах. Але насправді все інакше. Наприклад, у Луганській області не зафіксовано жодного факту фальсифікацій, до якого були б причетні представники Партії регіонів, і для цього були б якісь докази. Просто жодного такого факту, як би вам не хотілося від мене почути щось інше.
— А якісь суди вже були?
— Я ще не чув, щоб якісь матеріали подавалися до суду. Скарги були, проте вони мали доволі смішний і навіть гротесковий характер, адже їх писали в офісі БЮТ, причому одні й ті самі люди, а розписувалися то правою, то лівою рукою. Наприклад, спостерігач побачив, що хтось приїхав на вибори на машині. Це, на його думку, давало підставу для протесту. Мовляв, у машині можна було займатися агітацією. І до сьогодні (ми розмовляємо з вами 11 числа, за чотири дні після виборів) ніхто не представив жодного факту, який би можна було витлумачити як приклад фальсифікації виборів на Луганщині нашою політичною силою. А ось влада, яка поки що діє, і прем’єр-міністр нічим не гидували. Судом доведені випадки використання адміністративного ресурсу главою уряду. Є й інші приклади. Скажімо, в першому турі абсолютно всі виправні колонії проголосували за Тимошенко. Можна, звісно, припустити, що відповідний контингент любить прем’єр-міністра. Я теж цього не виключаю. І тоді гасло «Поверніть нам Юлю» відповідало б тамтешнім настроям і було б цілком виправданим.
Не може не викликати здивування й робота міліції. У Луганській області, наприклад, за кілька днів до виборів і безпосередньо 7 лютого перевізникам намагалися заборонити виїжджати на маршрути, аби понизити явку на виборчі дільниці. Але злякалися далеко не всі. І тоді на підходах до дільниць з’явилися інспектори ДАІ. Вони зупиняли всі автомобілі, що прямували в «небажаному напрямі», й під різними приводами лякали водіїв санкціями, аж до вилучення прав. А працівників вугільних підприємств під загрозою звільнення безпосередньо змушували голосувати за Тимошенко. Є також факти, коли студентів змушували фотографувати мобільними телефонами свої бюлетені й таким чином звітувати перед деканами факультетів. Це було умовою успішної здачі заліків та іспитів, а отже, здобуття стипендії. Ці факти запротокольовано, й навіть порушено карні справи. Я міг би багато говорити на цю тему... Варто згадати про ручки, написане якими зникає за 25 хвилин. Мені такі приносили з дільниць, де потім знаходили в урнах порожні бюлетені. Наприклад, на одному виявили 170 штук. Звідки вони взялися? Але все-таки особливих результатів і впливу на підсумки виборів усі ці факти, певна річ, не мали. Адміністративний ресурс у нашій області дав Тимошенко десь півтора, ну, можливо, два відсотки.
— Перемога у вашої команди вже у кишені, але не можна скидати з рахунку креативних юристів опонента. Ви не боїтеся, що вони можуть зробити якийсь непередбачуваний нестандартний хід?
— Ми нічого не боїмося. Ми чесно пройшли цей шлях. І певні, що піти наперекір очевидному факту нашої перемоги — це означає нехтувати думкою багатьох мільйонів людей. І навіть ті, хто голосував за Тимошенко, її не зрозуміють.
— Учора комісія міжнародних експертів закликала нову владу невідкладно зайнятися реформами. Чи маєте ви зараз реальне уявлення про економіку, яка вам дісталася від попередників? Чи не доведеться відмовлятися від підвищених соціальних стандартів, принаймні, перекриваючи їх зростанням інфляції?
— Відповідь очевидна: ми, безумовно, сьогодні ще не маємо аналізу ситуації у нашій економіці, у фінансовій сфері держави. Бо протягом певного часу від народу, та й від фахівців також відповідні відомості приховувалися. Тому нам знадобиться час, аби отримати доступ до цієї «засекреченої» статистики й у всьому розібратися. Я особисто вважаю, що Тимошенко всіляко прагне продовжити своє перебування при владі лише задля того, аби приховати, м’яко кажучи, порушення (правильніше сказати — зловживання) в бюджетній сфері, коли кошти використовувалися на її передвиборну кампанію, а не за призначенням. Усім відомо про величезні позики, до яких вдалася наша влада, яка відходить. Не є таємницею також те, що за останні роки ми втратили 30% у економіці, в обсягах промислового виробництва. Це нас серйозно насторожує. Але ми віримо у свої сили. Труднощі нас не лякають. У команді Януковича люди, яким уже доводилося виводити підприємства та галузі з важкої кризи, що вдарила по Україні після розвалу СРСР. Іще тоді ця команда успішно впоралася в регіонах із цією проблемою. Я гадаю, вона ефективно спрацює і сьогодні, системно відновлюючи все те, що було зруйноване й розбалансоване за ці п’ять років. Наша команда — це позитивний чинник, і він спрацює.
— Ось про неї і поговорімо. Який варіант нової коаліції особисто вас найбільше приваблює: за участю БЮТ, із комуністами, з «нашоукраїнцями»? Чи берете участь ви у відповідних переговорах? Що вимальовується?
— Особисто я підтримав би створення коаліції не на базі фракцій, як останнім часом, а за безпосередньої участі парламентських партій. Цим були б істотно розширено можливості для маневру під час роботи над коаліцією, а отже, і під час формування уряду. Сьогодні багато юристів вважає, і якимсь чином цьому сприяло рішення Конституційного суду, що коаліція може утворюватися лише на базі партій або блоків, що мають представництво у парламенті, та за наявності у них не менше 226 депутатів. Але при цьому партії, що не входять до блоків, отримують певні переваги. Наприклад, ми або, скажімо, комуністи, можемо самі, на підставі своєї партійної програми, вирішувати, в якій коаліції та з ким нам брати участь. А ось ті 12 партій, із яких складається «Наша Україна», цієї можливості позбавлені. У них — такий собі колгосп, але бригади-партії зовсім безправні. А якщо все-таки піти шляхом партійного принципу утворення коаліції, то її формування, а потім і комплектування, й затвердження уряду, вимагали би значно менше часу. В результаті державна машина оберталася б дещо швидше, а отже, стала б ефективнішою. Це моя думка.
— Щоб її реалізувати, потрібно внести зміни до законодавства?
— Ось Тимошенко працює прем’єром і переконує всіх, що спирається при цьому на коаліцію, фактично не маючи 226 підписів її членів. Вона вважає, що регламент Верховної Ради, який учора знову було затверджено як закон України, вона може не помічати. Ми теж могли би створити коаліцію на партійній основі. А якщо хтось вважатиме, що при цьому щось порушено, нехай звертається до Конституційного суду.
— А з ким усе-таки коаліція?
— Це залежатиме від результатів переговорів. Вони сьогодні ведуться. Тому ваше питання трохи випереджає події. Коли переговори буде закінчено, варіант з учасниками повністю відпрацьовано — тоді й можна буде вам відповісти.
— Я правильно зрозумів, що зараз переговори йдуть одночасно на всіх фронтах, тобто одночасно з усіма можливими учасниками коаліції?
— Саме так вони й повинні проходити.
— Зрозуміло, що ім’я прем’єра може з’ясуватися лише після закінчення всіх цих переговорів. Але спробуймо застосувати метод виключення і бодай таким чином проінформуємо читача про майбутні зміни в уряді.
— А чи потрібно в цьому питанні так квапитися? Я розумію, журналістам потрібна сенсація або хоч би просто новина. А країні у принципі потрібна конструктивна робота влади. Наші з вами завдання в цьому часовому періоді не збігаються. Отже, не створюватимемо сенсації. Хоч би тому, що кандидатуру нового прем’єр-міністра має представляти президент. Це його невід’ємне право.
— Проте він може діяти в цьому питанні лише на основі пропозиції коаліції!?
— У цьому йому визначатися — на основі чи не на основі.
— Ви вважаєте, що президент має таку можливість?
— Так, я певен, що у президента є для цього передбачені Конституцією права. Лише він має право вносити до парламенту на затвердження кандидатуру прем’єр-міністра. Він навіть може її самостійно визначити. Але для цього потрібно ще 226 голосів, які б його підтримали в залі після того, як вона буде внесена.
— Отже, вам можна піти в цьому питанні шляхом проб і помилок — пропонувати доти, доки кого-небудь не затвердять...
— Я не думаю, що це безальтернативний шлях. Слід іти паралельними шляхами. І без особливої потреби не квапитися. Нас усіляко підганяють: створюйте коаліцію. Але навіщо це робити, коли практично обраний президент іще не прийняв присягу? Практично нас штовхають до того, що кандидатуру зможе подати Президент, який відходить від влади. Для чого це робиться? Зрозуміло, зовсім не в наших інтересах.
— І все-таки. Хто, на вашу думку, не може бути прем’єр-міністром? Тимошенко? Чи сприймуть узагалі партійці, та й виборці, котрі голосували за Віктора Федоровича, чужинця? Крім того, українська традиція говорить, що другий приз за підсумками виборчої компанії має по праву належати начальнику виборчого штабу...
— Це далеко не факт. Та і традиції такої у нас немає. Але скажіть, навіщо представникам преси вкидати провокаційні питання, хоча відповідь на них очевидна?
— Робота у нас така... А ви не хочете відповідати?
— Ну чому ж. Питання пряме, й такою самою буде відповідь. На мій погляд, Тимошенко за президента Януковича прем’єр-міністром не може бути й не буде.
— А такий представник «Нашої України» і позитивна людина, як, наприклад, Єхануров?
— Повторюю: право висунення кандидатури прем’єр-міністра, згідно з законом, та і відповідно до морально-етичних принципів, належить президенту. Янукович, який п’ять років перебуває в опозиції, разом зі своєю політичною силою витерпів те, що далеко не кожному під силу. Стільки бруду, різних інсинуацій, брехні... Погодьтеся, його право визначається не лише законом...
— Уже було сказано, що у нового президента канцелярія іменуватиметься не секретаріатом, а, як і раніше, адміністрацією. Та все ж головне питання не в тому, як вона називатиметься, а в тому, хто її очолить. Які тут можуть бути варіанти? Звичайно, рішення ще немає і, можливо, не було ще й відкритого обговорення. Проте кого, виходячи з особистих якостей цієї людини, запропонували б ви на цей пост? Чи є ще реальні претенденти, крім Льовочкіна, Богатирьової, Колесникова? Можливо, ця трійця одночасно котируватиметься і на пост секретаря РНБО? (У цю мить хтось телефонує на мобільний. Кореспондент, звісно, вимикає диктофон. Але розмова виявилася настільки цікавою, що два речення з нього не можна не відтворити. Єфремов: «Я ніколи не піду на те, аби змінювати проголосований у залі законопроект». Слухає і потім трохи підвищує голос: «А ви розумієте, що це шантаж?». Його розуміють і припиняють розмову...).
— Це питання потрібно ставити особисто Януковичу, бо саме йому доведеться працювати з цією людиною у щоденному та цілодобовому режимі. Причому працювати не лише ефективно, а ще й комфортно. У цього кандидата має бути з Віктором Федоровичем психологічна сумісність, а працездатність також відповідати президентській мірці. Тож вирішувати і думати виключно йому. Ніхто інший тут не має права не лише вирішувати, неетично навіть щось радити. Якщо, певна річ, у мене спитають — я відповім. Але зрозумійте, буде необачно й безрозсудно давати зараз у пресу якісь прізвища. Є ще десятки людей, які за своїми якостями також відповідають не менше.
— Тоді, може, розповісте про можливу процедуру висунення нового лідера Партії регіонів, адже Віктор Федорович, прагнучи по-справжньому об’єднати країну, напевно піде з цього поста. Однак, будь ласка, не переказуйте партійний статут. Зрозуміло, що його буде дотримано, та все-таки первинне, так би мовити, рішення прийматиметься якщо не особисто нинішнім лідером, то в якомусь вузькому колі...
— Нас це питання сьогодні практично зовсім не хвилює. Давайте спочатку вирішимо першочергові кадрові завдання, визначимо пріоритети в роботі, а потім ми якось дамо раду партійному хазяйству. А крім того, зовсім не факт, що лідер нашої партії та Президент України повинен відійти від роботи в тій партії, яка його висунула і підтримала на виборах.
— У цьому випадку ви отримаєте багато критики...
— Ви знаєте, нас критикують постійно. Проте якщо ти людям чесно розповідаєш про ситуацію, то вони, як правило, виявляють розуміння. Побачимо. Життя покаже. Не виключаю, що буде і по-вашому. У нас є людина, яка давно веде тему партійної розбудови. Його, як і Януковича, асоціюють із партією, сприймають у партії. Це Рибак Володимир Васильович. У нього хороші відносини з Віктором Федоровичем. Тому в нас немає проблеми з приводу можливості такої ротації.
— Це натяк?
— Це один із варіантів. Я йду вам назустріч, оскільки бачу, що вам хочеться, щоб я назвав хоч якесь прізвище.
— Поставлю нескромне запитання: якби вам, людині, котра має і підготовку, і чималий авторитет, надійшла відповідна пропозиція, ви б на неї пристали чи з якихось причин відкинули?
— Гадаю, в партії є більш гідні кандидатури, які зробили для неї більше, ніж я.
Випуск газети №:
№26, (2010)Рубрика
Подробиці
