Перейти до основного вмісту

Чим загрожує демілітаризація в зоні АТО?

У Києві відбувся мітинг проти Мінських домовленостей
02 серпня, 19:26
Фото Валентина ТОРБИ

У неділю в Києві відбувся мітинг проти Мінських угод та демілітаризації 30-ти кілометрової зони по лінії розмежування в зоні АТО. Розпочавшись о 17.00, він був нечисленним: зібралося близько 50-ти активістів. Організатор акції також стверджував, що паралельні мітинги проходять ще в декількох містах України, зокрема в Маріуполі, Харкові та Миколаєві. Організатор мітингу Віталій Тилиженко проголосив, що акція не покликана до "дурних гасел". Щоправда кількість і зміст постерів, якими обклеїли стелу на Майдані, говорять про провокаційний посил заходу.

На сьогодні дійсно існує проблема з розумінням того, чим може обернутися для нас реалізація умов подібних угод. Відповідно на цьому тлі провокується безліч спекуляцій. Очевидно, що Мінський формат, як похідна від Нормандського, коли до переговорного процесу не були запрошені США, спочатку поставив українську сторону в умови тупика. Кожне рішення, кожен пункт домовленостей припускав у кращому випадку заморожування конфлікту. За фактом же спостерігалося перманентна жорстокість по всій лінії фронту, повне і цинічне порушення угод. Кремль, використовуючи ситуацію, в якій він формально не був учасником, тиснув і тисне на Україну військової армадою і політичним шантажем.

Річний досвід перемовин з бойовиками і Путіним доводить, що правила гри, встановлені Кремлем, однобічні, а заяви ще в серпні минулого року про те, що Путіну потрібно дати можливість вийти з конфлікту зі збереженим обличчям оголили наївність експертів і політологів. Ймовірно, нерозуміння психологічного портрета агресора, його мотивації і принципів ухвалення рішень, спочатку повело українську сторону хибним шляхом - шляхом поступок і діалогів. Існує й інша версія витоків подібних перемовин. Згідно з нею практично знищена за час правління Януковича армія була просто нездатна до відбиття путінської агресії. Це пояснення здавалося настільки очевидним, а кількість експертів, «свідків» і думок настільки зашкалювала, що не всі звертали увагу на деталі. Успішне визвольне просування українських військ, зокрема добровольчих батальйонів, зруйнувало загальноприйняту думку про «слабку» українську армію. Проте вже в серпні наша армія зіткнулася зі, здавалося б, несподіваним - Росія ввела додатковий (підкреслимо - саме додатковий) контингент військ, чим оголила прорахунки українського командування, яке, ймовірно, просто не враховувало подібної загрози. Трагедія під Зеленопіллям, коли Росія зі своєї території обстріляла українські війська, регулярні обстріли українській території з під Гуково Ростовської області, напевно, не натякали ні на що. Дроблення сил, зосередження уваги на другорядних пунктах, спроби створити оточення великих міст малими силами, ігнорування особливостей місцевості (як це було в Іловайську з його розвиненою мережею залізниць, які утруднювали просування та наступальні бої), інші прорахунки і, як наслідок, втрата часу призвели до того, що російські війська зупинили визволення Донбасу в серпні 2014 року.

Досвід перемирень з ворогом, який практикувався з моменту інавгурації Президента, сумнівний підбір учасників перемовин давав можливість Росії всіляко зміцнювати свої позиції на сході України, а потім і зовсім створити там свій анклав. Прийнятий у вересні 2014 року Закон України про «Особливий статус» низки територій Донбасу багатьма був розцінений як капітуляція. Бойовики, у свою чергу, просто проігнорували цей документ, демонстративно призначивши місцеві «вибори» на 2 листопада. Нагадаємо, що вже зараз при спробах змінити Конституцію України і розмовах про місцеві вибори на Донбасі за українськими законами, бойовики знову демонстративно призначають свої дати і ставлять свої умови...

З іншого боку, Україна опинилася один на один з російською армадою і чекати, що замість українців буде воювати Європа чи США, не доводиться. У сформованих умовах нам потрібна посильна допомога тих, хто був гарантом нашого суверенітету. Потрібно усвідомлювати, що будь-яке відкрите втручання світової спільноти в конфлікт призведе до відповідного посилення агресії Кремля. Допомога від Європи і США може бути отримана лише за умови їхньої впевненості в тому, що Україна зайняла чітку позицію у своєму європейському виборі, а це означає, що готова дотримуватися взятих на себе зобов'язань. Досвід новітньої історії України свідчить, що революційні ривки і рішучий героїзм без точної, консолідованої позиції дають ефект в короткостроковому періоді. Однак не можна забувати так само і те, що «диявол криється в деталях». Чим може загрожувати відведення техніки з Широкіно, Щастя, Станиці Луганської, Авдіївки, Пісок, інших стратегічних пунктів? Чи будуть бойовики слідувати Мінським угодам, яких вони ніколи за весь цей час не дотримувалися? Чи не стане відведення техніки в підсумку відступом, при якому ми знову опинимося наодинці з ворогом? Небезпеки подібних відводів артилерії з хвилею спекуляцій на темі відведення добровольчих батальйонів з фронтових позицій породжують безліч питань, які потребують не емоційних закликів, а ґрунтовного розбору ситуації.

Віталій Тіліженко, організатор мітингу «Проти демілітаризації Широкіного і Мінських домовленостей»:

 - Зараз поширюється дуже багато пропаганди і брехні. Чому люди не активні і не беруть участь у мітингах? Тому що вони заплуталися. З одного боку їм говорять одне, з іншого інше. Вони не впевнені і не знають чию сторону прийняти. Їм розповідають, що скоро запанує мир і нові санкції задушать Росію, тому сидіть біля телевізора і все буде добре. У нас є приклади того, як здавалася наша територія подібними методами. Я хотів би акцентувати увагу на двох речах. Перше. Захід від початку від нас нічого не вимагає. Мінські домовленості підписували ми. У цих домовленостях брали участь Кучма й інші, хто є агентами Кремля. Пункти про те, що треба відводити озброєння, демілітаризувати територію, написали не США і не Європа. Це написали ми своїми руками і погоджували їх із терористами, з Путіним. Захід вимагає лише виконання того, що ми підписали. І він вимагає цього виконання синхронно - і від нас, і від них. Агенти Кремля малюють вигідну для Росії картинку, їх підписують, а Захід вже, як наслідок, просто вимагає виконання взятих зобов'язань. Другий момент. Запускаються розмови про те, що в Донбасі величезна кількість російських військ, що на кордоні з Україною потужна російська армія, яка будь-якої миті може увійти на нашу територію. Реальність полягає в тому, що на окупованій території є 2-3 тисячі бойовиків як з місцевих, так і надісланих найманців з Росії. Їхніх сил недостатньо для того, щоб здійснювати як і раніше успішні бойові операції. На Дебальцеве вони відправили практично всіх кого могли, і при цьому зайняти Дебальцеве їм було дуже важко. Тобто будь-яка здача наших територій відбувається за допомогою зради з нашого боку. Наша армія, якою б слабкою її не називали, демонструє те, що ворогу не так просто з нею воювати. Це видно з Широкіного, Мар'їнки. Війна - це продовження політики, дипломатії. Якщо не виходить політично, то починають воювати. Не виходить військовими засобами впливати на Україну, то нав'язується формат перемовин. Бойовики і російська армія на Донбасі зараз не можуть захопити територію, яка їм потрібна. Але зупинятися вони не будуть. Тому вигадується тема демілітаризації. Ось тільки, крім самого Широкіного, в зону демілітаризації будуть входити і Авдіївка, і Піски, і Щастя, і Станиця Луганська. Тобто всі ті стратегічні пункти, які нам необхідні для утримання ворога, а Росії - для забезпечення хоч якоїсь економічної незалежності окупованих територій. В Авдіївці коксохімічний завод, у Щастя ТЕС. Маріуполь захопити у них не вийде. Його неможливо захопити, бо це величезне місто. Тому окупанти будуть тиснути на Маріуполь економічно. Вони займуть висоти, будуть обстрілювати його з артилерії і тим самим створять Україні купу проблем. Сотні тисяч біженців, зруйновані підприємства, а це ще 2-3% ВВП просяде. Це буде блокада, змор, може бути напівоточення. Цей варіант - знесилити України - набагато реальніший, ніж ті, які нам малюють про масштабний наступ. У нас є приклад Донецького аеропорту, де була спроба створити демілітаризовану зону. Ми знаємо до чого все це призвело.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати