Iнновація та Право: європейський контекст
Пошук шляхів входження економіки України у світовий, а особливо в європейський простір вимагає прийняття цінностей, що сформувалися в «Старому Світі» протягом століть і є простими для їхнього розуміння, якщо дотримуватися сформованих традицій. Наївно думати, що «стара» Європа прийме до себе народ, який не вміє цінувати надбання її цивілізації. Навіть велика армада економічно активних людей, не впоравшись з цією системою цінностей, вирушила за океан будувати свою нову країну — США. І хоча з тих пір в Європі багато чого змінилося, але традиції завжди залишатимуться в культурній пам’яті народу.
У чому ж полягають ці цінності? Можна просто відповісти: в дотриманні принципів права, гуманітарних релігійних принципів, права інтелектуальної власності, високого рівня доходів на душу населення, вмілого використання фінансових інструментів. Іноді ми й не здогадуємося, що в ті ж самі слова європейці можуть вкладати дещо інші відтінки, ніж ми. А підставою для цього є їхні культурні традиції.
Повною мірою це стосується і традицій формування засад національних інноваційних систем. Йдеться про демократичні та протилежні їм адміністративні засади, що складають основу архітектури національних інноваційних систем.
Традиційно під правом ми розуміємо юридичну сторону питання. В такому аспекті ми знаємо й римське право. Значно менш відомим у нас є гуманітарний чинник римського права. Проте у контексті процесів входження до європейського простору воно може представляти для України інтерес.
Римське право, замішане на Християнстві, мало великий вплив на формування європейських традицій епохи середньовіччя, коли майже всі країни стали перед пострабовласницькою проблемою приборкання стихії орд вільних озброєних людей, що нападали на торгові шляхи та міста. Ця проблема була ознакою часу. Її мали всі країни того періоду: війна за політичний вплив не могла відбуватися без війни за економічні регіони. І Європа, і Київська Русь по-різному виходили з цієї проблеми, але механізми її подолання наклали свої відбитки і на економічні відносини, і на традиції. Без ключа до них важко зрозуміти сучасну Європу, як і свою країну.
Римське право в першу чергу означало, що громадяни Риму мали право не бути рабами. Крилатий вислів римлян «Хліба та видовищ» не може належати рабові. Право захищало римського громадянина — його міг судити лише римський суд. Рим не унаслідував Право, а вивів його з помилок Еллади, як роблять висновок з несподіваної, шокуючої поразки багатого сусіда. Причиною такої поразки для Греції стала її фінансова система. У Стародавній Греції з її славетною культурою через надвеликі податки та проценти лихварям майже усі ставали рабами. Навіть купці були рабами, чого не було в жодній країні ні до, ні після Греції. Класичне рабство в Греції сягнуло апогею. Вчені-філософи були рабами. Слово «педагог» у перекладі з грецької мови — це раб, що займався вихованням дітей.
Грецька економіка знищила себе зсередини через пригнічення внутрішнього споживання, через рабство власних громадян, надвелике навантаження податками, а головне, лихварськими процентами. Навіть зовнішнє споживання виявилося слабким для того, щоб цей негативний чинник компенсувати. Культура Греції мала великий вплив на розвиток усього середземноморського регіону. Але Греція стала легкою здобиччю Македонії та Риму тому, що сама себе знесилила — не змогла реалізувати власну велич.
Рим став великою державою з багатьох причин. Головним чином через те, що перейняв античну культуру Греції і дав Право власним громадянам не бути рабами. Класичне рабство було і в Римі. Але рабом міг стати хто завгодно, тільки не його громадянин. Того, хто порушував Право, карали римськi легіонери і розпинали на хрестах, що стояли над дорогами, які будував Рим для сприяння торгівлі своїм громадянам. Усім це мало нагадувати, чого не треба робити. У того, хто був прикутий до хреста, можна було запитати, з якої причини його розіп’яли.
Інституційна культура Риму, спрямована на досягнення меркантильних переваг, мала вирішальний вплив на європейські країни, які безпосередньо спілкувалися з Римом. Кажучи на сучасному жаргоні: які мали доступ до «інформаційного коду» римського «бізнесу». І навпаки — країнам, що були відрізані від доріг, що (безпосередньо) «вели до Риму» (як, наприклад, Київська Русь), зовсім було не зрозуміло, чому міста мають отримувати Право і в чому тут полягає меркантильна перевага?
Нам це важко зрозуміти й по сьогоднішній день, бо маємо інші культурні традиції. А відповідь дуже проста: пошук економічного балансу між війною та торгівлею став основою такого вимушеного Права. Європа раніше, ніж Русь, зіштовхнулася з проблемою приборкання великої навали озброєних людей, які окупували всі торгові шляхи.
Навіть не Європа, а римляни відчули, що армія вже не може ефективно виконувати функцію захисту торгових шляхів і справитися з озброєними людьми, предки яких століттями були рабами. Якщо таких людей не обернути у віру й не дати їм альтернативу, вони вийдуть на великий шлях торгових потоків і ризики для купецьких караванів зростуть. Тримати велике військо постійно напоготові важко навіть сьогоднішнім розвинутим державам — це також підвищений ризик для доходів. Тому дешевше дати людині Право й місце, де вона це право може реалізувати — щоб ці людські потоки могли туди стікатися.
Актуальність релігії зросла. У разі, якщо бога не було б, його варто було придумати. Релігія відігравала роль критеріїв, «сита», через яке просіювалися стосунки й вирішувалося питання про надання доступу до цього Права. Таким критерієм виступило Християнство. Сила його й авторитет через це зросли до такої величі, що перший священик (кардинал) зрівнявся з першим воїном (королем). По-перше, інквізиція, прообраз теперішніх судів присяжних, формувала критерії такого відбору. А тортури інквізиції для непокірних (віровiдступників) — дуже вагомі аргументи того часу для виховання поваги до принципів Християнства. По-друге, озброєні загони лицарів-хрестоносців — караючий меч Християнства для непокірних — не просто навели порядок в Європі, а вичистили її від бандитизму, встановивши ІЄРАРХІЮ, ПОРЯДОК та ЧЕСТЬ. Коли цей каральний загін зробив свою справу, Європа, не знаючи що з цим загоном робити, направила його в різні хрестові походи — відвойовувати від невірних Гроб Господень.
Про силу наведеного порядку, поняття честі та порядності, що панували після цього в Європі, можна скласти уявлення лише за одним фактом — утворення в Антверпені першої в світі біржі. Велика кількість товарів, яких ні покупці, ні продавці не бачили й не тримали в руках, перепродавалися на біржі. І ні у кого не виникав сумнів про те, що заявлена якість та кількість товарів буде відповідати документам. А іншого й не могло бути: інквізиція й лицарство виховали і честь, і достоїнство. Для уявлення важливості події (це ж було Середньовіччя) ви можете порівняти це зі станом культури сучасної торгівлі в Україні між «бізнесменами»? Слово «кинути» твердо увійшло в оборот — чи можна говорити про те, що Європа зрадіє такому бізнесу?
Але найголовнішим у цьому механізмі, який стосується приборкання ворожої навали і впорядкування суспільства, мабуть, стало Право. Право людини не бути переслідуваною, якщо вона потрапляла в монастир або у випадках, коли доводила перебування плідною працею у місті протягом певного терміну. І хоча релігія в середні віки придушила ініціативу багатьох людей, це було значно меншим придушенням, ніж придушення в Київській Русі, де це відбувалося без утворення інституту Права, а лише шляхом міжусобної збройної боротьби.
У великому спорі між Аристотелем та Платоном не було правих. Війна і Право міст будували нову архітектуру суспільства Європи, в якій релігія, наука й технологія зайняли таке ж місце, як і влада (реалізувалася ідея Платона), маса людей замість війни на торгових шляхах пішла у заготовлене для них інше, мирне русло. Їхній потенціал у формуванні економічної могутності Європи було реалізовано: починаючи з епохи Відродження, люди переселялися в міста, формуючи цехи, мануфактури, університети — основні ланцюги інноваційної системи.
Європа унаслідувала Право у Рима, але європейське Право було значно м’якшим за римське. Пройшовши шлях через Візантію, воно виразилося в різноманітних формах права європейських міст: «Швабське дзеркало», «Дрезденське дзеркало», «Магдебурзьке право» тощо. Кожна форма права міст відігравала свою, окрему функцію сприяння розвиткові інституціональної структури суспільства Європи, але це окрема велика тема. Однак однією з найважливіших первинних форм Права стало право громадянина не бути покараним, право на притулок. В тому разі, якщо людина доводила факт свого перебування в місті 101 день, вона отримувала це Право.
Саме це право громадян обирати власний шлях (замість бандитизму на шляхах — навчання в містах ремесла чи наук) дало можливість згодом уникнути хаосу, створити наукові та культурні центри, університети. Європейське право — це право на освіту та професію, демократичне по суті.
У Київської Русі такого права і традицій не було ніколи. Магдебурзьке право, що отримав Київ, торкалося лише стосунків громад та купців і було впроваджено, коли український інституціоналізм уже сформувався, а активність населення була не структурована суспільними інститутами, а подавлена збройними загонами власних князів (адміністративне право). Навіть сьогодні людина, що приїхала до Києва, не маючи ніякої підтримки, не зможе одержати освіту. Та й рівень підтримки науки відомий, не кажучи вже про те, що «князівство» й покірність йому, як особливий стиль, характерний для московських традицій, пронизало усі стосунки суспільних відносин, серед них i наукові.
Європейські культурні традиції, що стосуються науки, релігії, технологій прийшли до нас після відомого петровського «прорубання вікна» шляхом дифузії, а не шляхом генерування власними науковими, релігійними, промисловими, фінансовими центрами. Як наслідок, власний науковець, митець, винахідник, фінансист — це ніхто, власність князя. Тому ними можна маніпулювати або знехтувати. Майже аналогія з рабством Греції.
Європейська культура, особлива повага до Права з боку населення та урядів мають значно інший відтінок, ніж в Україні. Засноване на глибоких традиціях, це Право випробувало себе не одне сторіччя. Викликає сумніви, що європейці поступляться цими традиціями задля будь-якої іншої країни, якими б компліментами ця країна не умощувала свій шлях до Європи.
Головнi показники вдосконалення, що можуть слугувати нам, — це повага основних прав і свобод, пріоритет у захисті національних економічних інтересів. В Європі ніхто не піде на погіршення умов свого життя заради іншої країни, які б перспективи не вимальовувалися. Цей шлях може бути пройдено лише через наближення культур та підвищення добробуту населення А інтелектуальна власність, як основа розвитку сучасних інноваційних систем, має отримати особливе Право. Можна сказати із впевненістю: без захисту прав винахідника, вченого не може бути й мови про розбудову національної інноваційної системи на кшталт європейської.
