«Революція Гідності відбулася. Але не закінчилася»

20 лютого – один із найтрагічніших днів в історії незалежної України – в цей день у 2014 році загинуло 48 героїв Небесної сотні, переважно від вогнепальних поранень. На жаль, як під час Революції Гідності, так і сьогодні, її учасники умовно поділені на «людей Майдану» (суспільство) та «людей сцени Майдану» (нині – влада). Більше того, через два роки цей поділ і розрив поглибився. Якщо у 2015 році в цей день Президент та численні представники влади вшановували Небесну сотню на Майдані (хоча і по різні боки безпечного паркану), то цього року політики вирішили уникнути прямого контакту із громадськістю. Колишній комендант Майдану, а нині перший заступник голови Верховної Ради Андрій Парубій перебуває із візитом у США та Канаді, один з лідерів Майдану Віталій Кличко – з візитом у Вашингтоні, а прем’єр-міністр Арсеній Яценюк взагалі зник із поля зору ЗМІ. Натомість у Президента Петра Порошенка була своя особиста програма – без попередніх анонсів (хоча щодо інших заходів, вони з’являлися на сайті АП) вранці разом із дружиною Мариною він відвідав вулицю Інститутську та запалив свічку на честь загиблих героїв. Згодом Глава держави зустрівся із родинами героїв Небесної сотні та взяв із ними участь у панахиді за загиблими активістами у Михайлівському Золотоверхому соборі.

Пізніше на сайті Адміністрації Президента з’явилося звернення Петра Порошенка. «Це завдяки насамперед лицарям Небесної сотні підписано та в рекордні терміни ратифіковано всіма країнами Євросоюзу Угоду про політичну асоціацію та поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі», - йдеться в заяві. Не оминув Глава держави економічну статистику асоціації із ЄС, а також питання безвізового режиму.

«В січні 2016 року у порівнянні із січнем 2015 року експорт українського продовольства до Євросоюзу зріс на 16%. На 22% збільшився імпорт нових технологій з Європи. Хіба це не шанс на технічну модернізацію української економіки?, - зазначив Порошенко. - Фінальний пакет так званих безвізових законів, ініційованих мною,  Верховна Рада підтримала буквально позавчора. Тим самим знято останні законодавчі перепони на шляху отримання українськими громадянами безвізового режиму поїздок до ЄС. Після цього голосування Європейська Комісія може розпочати процес підготовки відповідної законодавчої пропозиції для її подальшого внесення на затвердження держав-членів ЄС та Європарламенту».

Головний же акцент у своєму зверненні Президент зробив на питанні покарання винних у вбивстві активістів Євромайдану: «Винесено 18 обвинувальних вироків проти 26 осіб. 84 справи вже розглядаються в судах. Ще одинадцять – передані до суду, і слухання незабаром розпочнуться. В шістдесяти трьох впровадженнях триває досудове розслідування. 16 осіб утримуються під вартою в СІЗО, із них п'ятеро «тітушок» та шестеро співробітників «Беркуту»: п'ять «беркутівців» підозрюються у вбивствах, один – у побитті. В судах вже слухаються справи по тринадцяти «беркутах» і восьми «тітушках». Загальна ж кількість осіб, яким повідомлено про підозру – 282».

«Ми всі з вами розуміємо, що Росія ніколи не видасть Януковича, Захарченка, Якименка та інших вбивць. Тому судити їх ми будемо заочно, - заявив Глава держави. - Щоправда, для цього Верховна Рада має невідкладно внести деякі зміни до законодавства. Так, заочні вироки не приведуть до ув'язнення, але дозволять конфіскувати майно цих злочинців, які вбивали людей та розкрадали країну. Але головне, що потрібно для успішного завершення справ по Майдану – це остаточно ухвалити зміни до Конституції в частині судової реформи, яка передбачає глибоке очищення судів. Відсутність судової реформи, якщо вона не набере трьохсот голосів в Раді, це єдине, що може перешкодити покаранню винних. Саме в судовій системі найбільші спротив, саботаж і кругова порука щодо покарання винних за злочини проти Майдану».

«Розстріл учасників мирних протестів – це злочин, який не має терміну давності. Розслідування й суди вже йдуть, і винні будуть покарані якщо не сьогодні, то завтра; якщо не завтра, то післязавтра», - заключив Президент.

Для нинішньої влади, визначні дати, пов’язані із Євромайданом, це своєрідний тест. Чи змогла вона взяти ту високу планку, яку виставив Майдан? Судячи з настроїв громадян і результатів покарання винних за злочини, а головне – досягнень в реформуванні країни, тест провалено. Більше того, загравшись перерозподілом посад, українські можновладці вирішили по-своєму «відзначити» трагічну дату розстрілів активістів Майдану – глибокою політичною кризою. Пожинати ж плоди своєї політики у вигляді громадського невдоволення вони відмовились, не виступаючи на масових заходах 20 лютого. Натомість, з самого ранку метро та вулиці Києва були заповнені поліцейськими та нацгвардійцями. Тим не менш, певних радикальних дій не вдалося уникнути. Група людей закидала бруківкою та камінням відділення російських «Сбєрбанку Росії», «Альфа-Банку» та офіс компанії Ріната Ахметова. Пізніше люди у камуфляжі, які назвали себе «Радикальними правими силами», захопили залу готелю «Козацький», що на Майдані Незалежності, та оголосили «проведення засідання штабу організації».

Однак епіцентром подій все одно стала вулиця Інститутська та Алея Небесної сотні, куди приходили мешканці не лише Києва, а й інших міст України. Головною метою безперервного потоку людей, які прийшли у центр української столиці, було вшанування пам’яті загиблих Героїв та рефлексія з приводу пережитого за останні 2 роки.

«Хочеться плакати від того, що у Києві герої загинули за свободу і гідність нашої країни, на сході українські військові продовжують гинути за її незалежність, а у владних коридорах вже 2 роки відбувається повний безлад, - не стримуючи сліз, ділиться із «Днем» літнє подружжя киян пані Ірина та пан Михайло. - Після перемоги Революції Гідності не відчувається те, до чого люди прагнули і за що помирали. Щось змінюється, але дуже мало. В цих умовах мені особливо шкода молоде покоління, яке було рушійною силою Євромайдану. Сьогодні їх надії обмануті, а тому з України виїжджає велика кількість найталановитіших та найрозумніших молодих людей. Сьогодні ми втрачаємо потужний потенціал і майбутнє нашої країни». Та, незважаючи на певний песимізм, загибель активістів Майдану вони не вважають пустими. «Небесна сотня не була даремною – вона не дасть нам, українцям, спокійно спати – це нам нагадуватиме, що кожного дня потрібно боротися за свою державу та відстоювати інтереси більшості, а не маленької купки людей у владі», - завершує подружжя.

«Вранці моя дружина сказала, що те, що сталося два роки тому – це насправді перемога, хоча і трагічна, - розповідає «Дню» молодий чоловік Ашот, який разом із дружиною Ольгою та маленьким сином Тимуром вдень прийшов на вулицю Інститутську. - Українці не мали іншого вибору, окрім революції, щоб зупинити режим Януковича. Якби ми затягнули з нею, вона або ніколи б не відбулася, або привела б до ще більших жертв. Завдяки Революції Гідності в українців відбувся ментальний злам, нове покоління вже росте в інших умовах. Я впевнений, вже за кілька років саме вони можуть з’явитися у Верховній Раді, щоб вести якісно нову політику, аніж та, що є сьогодні. За 2 роки не можна остаточно змінити те, що протягом багатьох років, навіть десятиліть, рухалося в неправильному напрямку. Якщо ж нашим політикам не вистачить бажання для змін, ми знов можемо допомогти їм залишити свої посади».

«Дню» також вдалося поспілкуватися із естонцем Оларом, який із прапором своєї країни та дружиною-українкою прийшов вшанувати пам'ять загиблих героїв. «Я пригадую, як в ті дні 2014 року вся Естонія була завішана українськими прапорами, була загальна підтримка та симпатія українцям від нашого маленького народу, який сам завжди страждав від великого і дурного сусіда, - ділиться він із «Днем». - Всі революційні події в Україні нагадали мені нашу «співочу революцію» більше 20 років тому. На жаль, в історії лише велика кров залишає глибокі відбитки у пам’яті та самосвідомості народу. Тож герої Небесної сотні загинули не дарма».

Ще одна пара іноземців – француженка Анієліка, яка зі своїм чоловіком прийшла пригадати події 2-річної давнини. «Мої батьки – українці, тому Україна – це також моя рідна земля, - розповідає іноземка. - Через це під час Майдану я вважала своїм обов’язком бути тут. 18 лютого 2014 року я брала участь в акціях протесту, ми разом пішли до парламенту, але коли з’явилася загроза, то через те, що я не громадянка України, мусила повернутися до свого готелю. Після цих подій я відчуваю потребу щороку повертатися сюди, звідки походить моя сім’я, оскільки це також моя земля, щоб вшанувати пам'ять загиблих та відзначити перемогу українців».

«За національністю я росіянка, але з чоловіком переїхала до України ще у 1991 році, - через сльози розповідає «Дню» інша співрозмовниця – пані Ірина, яка принесла букет троянд до меморіалу Небесної сотні. - До Євромайдану я не ідентифікувала себе з Україною та українським народом. Але Революція Гідності повернула моє життя на 180 градусів. Я зрозуміла, що кращого народу, сильнішого народу немає. Як ще пояснити, що матері віддають своїх дітей захищати державу, знаючи, чим це може закінчитися?». Та, незважаючи на сум, вона оптимістично дивиться на все, що відбувається в Україні: «Революція Гідності – це надзвичайно важлива подія для України за всю її незалежність, вона обов’язково все змінить, хоча і не одразу. За 2 роки після її закінчення ззовні ми не бачимо майже ніяких змін, але цей процес тривалий і важкий – не дарма Мойсей 40 років водив свій народ по пустелі. Мабуть, доля України така. І я хочу вірити, що всі смерті були не даремні, бо іншого шляху у нас не було. Але як мати та жінка я з ними не можу змиритися».

Останнім співрозмовником «Дня» став активний учасник подій під час Євромайдану, колишній військовий полку «Азов», а нині народний депутат від «Блоку Петра Порошенка» Олег Петренко. Попри свою приналежність до владного БПП, він не приховував свого невдоволення тим, що нині відбувається у владних колах. «Інститутською я ходжу часто. Коли у Верховній Раді відбуваються якісь голосування і треба йти на компроміс, внутрішньо розумієш, що цього не можна робити, - розповідає пан Петренко. - Саме в обличчях і фотографіях загиблих на цій вулиці я завжди знаходжу те, що укріплює мене діяти правильно. У сьогоднішній же день я більше згадую, як все це відбувалося, оскільки ще з 1 грудня 2013 року я був на Банковій, у січні – на Грушевського, а з Майдану поїхав 21 лютого. Пригадуючи все, що відбувалося тоді, не покидає внутрішнє відчуття, що, мабуть, не заради того, що сьогодні відбувається в державі, люди були готові віддавати життя».

Відповідаючи на питання «Дня», який, на його думку, відбиток залишили по собі зимові події 2013-2014 рр. та трагедія Небесної сотні, депутат зазначив: «Завдяки Революції Гідності український народ змінився невідворотно і набагато сильніше, ніж держава та влада. Тому, коли сидиш у сесійній залі Верховної Ради і бачиш, які там відбуваються процеси, а потім 20 лютого виходиш на Інститутську молитися за загиблих, бачиш обличчя та розмови людей, в голові виникає певний дисонанс».

«Революція Гідності відбулася, але не закінчилася – зовнішній агресор завадив цьому. Якщо пригадати декілька перших місяців після подій на Майдані, то учасників революції представники системи боялися – майже не було хабарів і корупції – якщо і була, то у мізерних масштабах і потайки, а не так, як зараз. Але потім майже всі, хто був на Майдані, пішли добровольцями захищати державу – більшість із них досі на фронті. Тож сьогодні ті, хто творив революцію, а потім пішов захищати країну, відчувають зраду верхівки», - закінчив співрозмовник «Дня».