Що Кучма забув у Єкатеринбурзі?

Різкі повороти російської політики вже давно не новина. За турецьким інцидентом слідують цілком конкретні економічні та фінансові проблеми. Хто міг ще тиждень тому передбачити такий різкий поворот.

Внутрішня політика так само непередбачувана, як і зовнішня. То зліт шовінізму щодо України, то раптом зникає з федеральних каналів хунта, карателі, натомість з'являються силовики й армія. В цілому коливання накладаються на коливання і в такій інтерференції ніяке майбутнє не проглядається.

Донедавна кремлівська пропаганда протиставляла так звані «лихі 90-ті» стабільним «нульовим» і подальшим. Відповідно при Єльцині велика Росія впала на коліна, а ось при новому начальнику держави російської Путіні з колін піднімається. При цьому підйом такий, що півсвіту налаштувала проти себе і своїм сусідам спокійно жити не дає. Та що ближнім сусідам, замахнулась і на далеких.

І ось ми свідки чергового повороту в оверштаг. Про «лихі 90-ті» вже не згадують, окрім комуністів, але їм за відведеним місцем у так званій опозиції належить. Навпаки, згадали першого президента Росії не просто незлим, тихим словом, а з розмахом. У Єкатеринбурзі відкрили «Єльцин-центр». З розмахом, на який здатен Кремль і його бюрократія. Всі, хто хоч щось значить у нинішній російській владі і був у попередній, з'їхалися на торжество, яке вшанував своєю присутністю і виступив на ньому найголовніший начальник.

Якби сам по собі захід носив суто російський характер, то не варто було на ньому й зупинятися. Які у них відкриваються центри, нам особливого діла немає. Проте в цьому випадку є, і пряме.

Зрозуміло, що запросили іноземних гостей. І серед них виявився колишній президент України Леонід Кучма. Ніби й привід є. З Єльциним зустрічався, вів перемовини, підписував документи.

Навіть з суто формальної точки зору сьогодні колишній президент України не зовсім приватна особа. Він веде, за дорученням української влади, перемовини в Мінську, де в певному сенсі представляє країну. Перемовини ведуться з країною, яка здійснила анексію нашої території, а нині веде проти України неоголошену війну. Агресія зафіксована постановою українського парламенту, і це юридичний факт для будь-якого нашого громадянина, зокрема й того, хто виконує певні дипломатичні доручення. Як у цьому світлі розуміти участь Леоніда Кучми в заході за участю президента Росії. І це питання не тільки про всеїдність Леоніда Кучми, але й до нашого зовнішньополітичного відомства. Як виглядає в цьому світлі імідж України, що закликає весь світ ізолювати агресора, коли її в цьому випадку дипломатичний представник бере участь у такому заході.

Особистість і діяльність Бориса Єльцина вельми суперечливі. Він брав участь у демонтажі СРСР. Однак, по-перше, переслідуючи свої, зокрема і приватні інтереси, як спосіб позбутися свого конкурента Михайла Горбачова. Можна не сумніватися, якби були в той час інші способи розв’язати цю проблему без руйнування СРСР, Єльцин на них пішов би з великим задоволенням. Так розпорядилася історія, що нічого більш підходящого не знайшлося.

По-друге. Ставлення Єльцина до України є дуже суперечливим. З одного боку відомо його «Що ти зробив для України?», З іншого - реальна політика. Проблема Криму піднімалася ще в Біловезькій пущі, але після 1991 року Росія постійно підтримувала кримський сепаратизм. Досить згадати пряму спробу анексії за Мєшкова 1993 року. Це була перша спроба відібрати Крим. Вона зірвалася активною протидією української влади. Москва, зазначимо, при Єльцині відступила, але свої підступи продовжила.

По-третє. Саме при Єльцині розцвів пишним цвітом олігархат, і ця обставина дала поштовх подібному явищу в Україні. Згадаймо махінації з газом, ми досі ніяк на розсьорбаємо цю круто заварену кашу. З якими труднощами, передовсім внутрішніми, ми позбавляємося енергетичної залежності від Росії. Яку галузь економіки не візьмемо, так і натикаємося на олігархічні групи. І початок їм було покладено саме при Єльцині в Росії і Кучмі в Україні.

По-четверте. Є й суто ментальні обставини. Участь у заході з президентом Росії вкотре підкреслює, що багато наших політиків, хоч колишніх, хоч нинішніх, не зжили комплекс молодшого брата. Декому з них не допомогли і два Майдани. Престиж країни в розрахунок не береться, московський начальник запросив як наказав, залишилося витягнутися струнко, повернутися через ліве плече і кинутися виконувати.

Власне такі дії Кучми досить легко пояснити. Будучи вихідцем із радянської партійно-господарської номенклатури, він психологічно продовжує виконувати одного разу прийняту присягу Москві. І, коли прийшов час брати участь у президентських виборах, за підтримкою Кучма поїхав саме до Москви. Як пише у своїх мемуарах колишній керівник охорони Єльцина Олександр Коржаков, «У Єльцина в Старому Огарьово була запланована зустріч із Кучмою. Леонід Данилович перед президентськими виборами на Україні хотів заручитися підтримкою Бориса Миколайовича. Після вечері вже обох довелося у прямому розумінні спочатку підтримувати, а Кучму потім і виносити».

Взагалі без московської підтримки Кучма не мислив політичного процесу. На виборах 1999 року його штаб наводнили московські політтехнологи, які не придумали нічого іншого, як в Україні повторити російські вибори. Вже тоді було зрозуміло, що це ні до чого доброго не приведе, але Леонід Данилович продовжував практику у всьому орієнтуватися на Москву. Не в останню чергу запрошені російські політтехнологи і зіграли з ним злий жарт, викликавши Майдан 2004-2005 рр. І ось тепер ми є свідками, що ніяких уроків не засвоєно і все знову повторюється спочатку. Як кажуть, що закладено в кістки, проявиться і в плоті.

З біблійних 40 років вже 24 минуло. Чекаємо 16, що залишилися. За такої психології та ментальності не вистачить і других 40 років.

П'ята колона - це не тільки і не стільки диверсанти або бойовики. Як із ними боротися, давно відомо, і загроза, що виходить від них, цілком очевидна. Більш небезпечна політична підтримка агресора всередині країни. І вона проявляється в подібних діях.

Давно час зрозуміти, що Росія – ворожа щодо України держава. І це не на місяці або найближчі роки, а на десятиліття. Наш кордон із Росією - це лінія фронту, і вона проходить не тільки по землі, а й по головах. Кожен спільний крок із агресором - удар по Україні. Невже цього не розуміє колишній президент нашої країни? Схоже, що ні.

«КУЧМА – ЦЕ «ЧЕРВОНИЙ ДИРЕКТОР», ЯКИЙ НЕ МИСЛИТЬ СЕБЕ ПОЗА «СОВКОМ»

Сергій ІВАНОВ, блогер:

- Безумовно, факт поїздки Кучми в Єкатеринбург є ненормальним, адже Росія здійснює агресію щодо України. Всі розуміють, що сам Кучма від початку орієнтований на Росію. І в тому факті, що він поїхав до Росії, нічого дивного немає. Кучма - це «червоний директор», який не мислить себе поза «совком». Я гадаю, що Кучма навіть ментально підтримує Путіна. Але не тільки Кучма їздить до Росії. Україна досі не припинала торговельні стосунки з агресором. Такі візити є одним із меседжів, які нам посилає Росія, мовляв, у неї все схоплено.

Те що він бере участь у Мінських перемовинах, то для мене ні ці угоди, ні його участь не мають легітимності. Мінські перемовини - це толока добре знайомих один з одним людей. Медведчук із Путіним шантажує Україну, а Кучма виступає в ролі прокладки. Він є симулякром легітимності цих угод.

«НОВЕ ПОКОЛІННЯ ПОЛІТИКІВ МАЄ ДИСТАНЦІЮВАТИСЯ ВІД СТАРОЇ СИСТЕМИ»

Ганна ГОПКО, народний депутат:

- Коли я дізналась про те, що Кучма поїхав до Єкатеринбурга, то була в шоці. Я навіть поцікавилась - це дійсно цьогорічні фото? Насправді це говорить про зв’язок старих радянських еліт із нинішніми, про взаємопов’язаність людей старої системи. Ми були частиною Радянського Союзу. Було поєднано все - економіка, служба безпеки, силові відомства. Очевидно, що багато кадебістів, які були імплементовані в наші системи, нікуди не ділись. Ми досі проводимо процес очищення. Пригадую, як Порошенко говорив, що у нас не було навіть захищеного телефонного зв’язку для переговорів із Меркель чи Байденом. Все було під контролем.

Дуже прикро, що в такий непростий момент історії для нашої держави, коли парламент вже офіційно визнав Росію державою агресором, коли в воєнній доктрині чітко зазначено, що ми перебуваємо в стані війни з Росією, коли постійно гинуть наші хлопці на Донбасі, Леонід Кучма дозволяє собі такі вояжі. Одна справа - бути частиною Мінського процесу. Вже знайшли десятки виправдань, чому саме Кучма бере участь у цих перемовинах. Інша справа - їхати в Росію для участі в урочистих заходах. Яке може бути цьому виправдання? Пояснювати, що Кучма в такий спосіб «розрулює» конфлікт на Донбасі? Мені здається, що просто васали поїхали на поклін. Цей приклад говорить про те, що нове покоління політиків має максимально дистанціюватися від старої системи і вибудовувати свої стосунки без олігархічного впливу. Можу сказати, що російський вплив на наші квазіеліти зберігається. І не лише на наших політиків. Тому до таких симптомів треба ставитись з відповідною увагою.

«ПИТАННЯ ВЖЕ НЕ В ТОМУ, КУДИ ЇЗДИТЬ КУЧМА, А В ТОМУ, ЯК НАРОД МІГ ОБРАТИ ЙОГО ПРЕЗИДЕНТОМ ДВІЧІ»

Наталія СОКОЛЕНКО, журналіст:

- Я не розумію, хіба чогось іншого можна було чекати від Кучми? Марк Аврелій писав, що не треба дивуватись тому, що та чи інша людина вчинила погано. Треба усвідомлювати, що то її природа, така її сутність. Отже і вчинок Кучми, а саме поїздка до країни агресора, є його сутністю. Нарешті треба усвідомити, з якого тіста ця людина, і припинити дивуватися. Треба робити висновки. Інша річ, що ми колись людину з такого тіста обрали президентом країни. І не один раз, а двічі. Це вже питання до нас усіх як до народу. Те, що «червоний директор» Кучма, який не привів Україну до НАТО, поїхав до країни, яка воює проти нас, є абсолютно закономірним явищем.