Багатонаціональний Майдан: кілька зустрічей на головній площі країни
У ті, не такі вже й далекі, січневі майданні дні треба було мати міцні нерви, щоб читати пропагандистські побрехеньки. Мовляв, на Майдані заправляють «нацики», «фашисти» і «бандеровцы из Галиции». Був неабияк зворушений, коли побачив на Євромайдані немолодого варшав’янина з біло-червоним польським прапором. Посміхаючись у сиві вуса, поляк уважно слухав виступи вищезгаданих «нациків» зі сцени і раз у раз аплодував, скандуючи «Слава Україні!». А мав би ставитися до цього гасла насторожено, адже добре знає про трагічне протистояння українців і поляків у роки Другої світової війни. То чому ж тоді у нього стояли сльози на очах, коли він спілкувався з українцями? Очевидно, поляк побачив у київському Майдані більше хорошого, ніж поганого.
Про що б мало говорити гасло «Нет русификационному порабощению!!!». Гасло ніби російською, але ж свідчить про цілком проукраїнську позицію. Не знаю людини, яка зробила цей напис на фронтоні Головпоштамту, але переконаний, що автором його міг бути майже кожен третій учасник Євромайдану. Адже не менше третини столичних майданівців — російськомовні. Просто є люди, які вже не хочуть, щоб їх грабували так безсоромно, як це було дотепер. Національність тут ні до чого. Саме орієнтація на європейські цінності, а не сентимент до української мови виводить людей на Майдан. Серед останніх є чимало романтиків, у яких подібні мотивації. Вони мислять приблизно так, як поетеса Влада Вернадських, чиї вірші були написані на плакаті; я помітив, що багато людей їх переписували або ж фотографували: «Слова замешиваю на вере, /Что скоро для всех просветление грянет:/ Не только в тайге или, скажем, пещере, —/ Его можно найти на Майдане».
Без сумніву, Майдан — явище суто українське, але ж учасниками його є не лише «галицийские бандеровцы». Довго спілкувався з вінницьким росіянином, який прибирав територію наметового містечка. Він розмовляв лише російською, але щось же його тримало на Майдані! Потім зустрів чотирьох севастопольців із «Славянского возрождения». Напередодні вони давали інтерв’ю для українського телебачення. Наголосили, що на боці Майдану.
БІЛОРУСКА, КАНДИДАТ ПСИХОЛОГІЧНИХ НАУК...
А одного разу я познайомився з білорускою, яка прибирала територію біля барикади. Тоді їй вирішили допомогти два молоді жителі Ялти. Білоруска, кандидат психологічних наук, акцентувала, що Майдан повинен максимально демонструвати європейськість. Тому прибирати треба постійно. Що більше людей включиться в цей процес, то краще буде для спільної справи. Ну що ж, ретранслюю думку цієї інтелігентної білорусочки. Вона, певно, має рацію. До речі, про неї я згадав у день прощання з Міхасем Жизневським. Виходить, що не такий вже й малий внесок білорусів у справу Майдану. Переконаний, що поетичні твори про Майдан будуть написані не лише українською і російською, а й білоруською мовою. Зрештою, вони вже з’явилися.
Мені важко прогнозувати, чим закінчиться Майдан. Але можу запевнити, що з’явиться дуже багато хороших віршів про ці події. Можливо, не всі вони будуть надруковані. Можливо, не всі будуть геніальними. Але вони неодмінно з’являться!
«БАНДЕРІВКА» КОРЕЙСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ
Там же, на Майдані, випадково зустрів Світлану Лі, кореянку, яку пам’ятаю ще з середини 1970-х років. Вона тоді навчалася в Українській сільськогосподарській академії, я бачив її неодноразово. Дівчина характерної зовнішності, яка розмовляла українською, не могла не привертати увагу мешканців студентських гуртожитків Голосієва. Не могли не запам’ятати! Власним прикладом вона ніби закликала шанувати мову корінного народу. Тоді в Києві мало хто демонстрував таку мовну стійкість. Це було досить небезпечно. Потім, на початку перебудови, юна кореянка вже публічно підтримала відродження української мови. На Майдані Світлана стояла біля портрета загиблого героя Майдану Сергія Нігояна. Про що вона думала тоді? Може, мотиви вірмена були їй добре зрозумілими і вона вважала його своїм духовним братом? А може... Зрештою, не тільки Світлані цікаво бути присутньою при болісному народженні української політичної нації. Тим паче, що ці «пологи» відбувалися не в Карпатах, не на острові Хортиця, а в самісінькому центрі української столиці. Я уважно перечитав записку, адресовану Сергію Нігояну: «Сережа, всегда буду тебя помнить. Спи с миром, чистый и благородный человек. Бог забирает такими юными только самых достойных». Не знаю автора записки, але вона є важливим штрихом у груповому портреті так званого «бандерівського» середовища Майдану. Вірмени, поляки, литовці, білоруси, корейці...
МАЙДАН «ЦЕМЕНТУЮТЬ» I КРИМСЬКОТАТАРСЬКИМ ПЛОВОМ
Кримським татарам, присутнім на Майдані, варто особливо подякувати. Відчувалося, як їм непросто у Києві — і тривожно, бо чутки всілякі ходять, та й родину довго не бачать... На барикади не лізли, варили плов. «Щасливчики», які його куштували, вихваляли кожен черговий плов — справжнє диво кримськотатарської кухні. Якось я уточнив у головного кухаря Мустафи Османова, чи справді він привіз на Майдан 25 тисяч гривень із власних заощаджень? Бо про це згадувала одна з київських газет. На що кримчанин відповів, що «своїх» привіз лише 15 тисяч, решту додала кримськотатарська громада. Таку жертовність українці рано чи пізно оцінять. Плов варили зовсім недаремно — він непогано «цементує» якусь частину київського Майдану. А ще мене приємно вразив Рустем Аблятіфов — добрим знанням української мови. У школі її, звісно, не вивчав, щоправда, закінчив Морську академію в Одесі, але ж це не той учбовий заклад, який українізує... Тим паче не українізував у радянський період, коли там навчався Рустем. Просто майданівець із Криму володіє «арко-дужним перевисанням до народів». Майдан притягує і продукує таких. Можете собі уявити, наскільки приємним було наше спілкування. Я пригадав усе, що знав кримськотатарською. Тепер вже Рустем був зворушений.
ДУХ СОЛІДАРНОСТІ
Я міг би ще довго цитувати вірші — патріотичні, проєвропейські і російською мовою! Дивна річ виходить... У тому таборі, де на прапорах Бандера і Шухевич, панує толерантність, етнічне розмаїття, багатомовність, дух солідарності. Там природно звучить українська, але ж і російською вільно розмовляють і творять! А там, де Пушкін, Лермонтов і Достоєвський, — там чомусь лише одна мова, одна панівна нація, одна імперська культура... І непросто буде переконати в чомусь протилежному мільйони учасників українських євромайданів. Тому російські патріоти (в Росії і у нас) повинні швидше визначатися, на чиєму вони боці. Від сьогоднішньої позиції інтелігенції Росії значною мірою залежить доля українсько-російських відносин у майбутньому.
