Без істерики, панове!

Спостерігаючи за проявами антиамериканської істерії, яка охопила певну частину нашого політикуму перед виборами, дивуєшся «сміливості» декого з кандидатів у президенти. Особливо тих, кого голова ЦВК так влучно назвав «технічними». Саме вони часто з’являються у рекламних роликах, агітуючи не за свою програму, а проти «ставленика американців». Усе це схоже навіть не на театр абсурду, а на ідеологічний балаган, у якому кожен персонаж грає відведену йому роль блазня. Кожне слово грізної антиамериканської тиради технічний кандидат промовляє з таким героїчним виразом обличчя, ніби він лягає на амбразуру.

Видовище не стільки смішне, скільки жалюгідне. «Облаюючи» США, політики нічим не ризикують. Ніхто не відбере в них кусень хліба — можливість говорити казна- що перед багатотисячною телеаудиторією.

Ніхто не говорить, що політика США — поза критикою, але критика має бути принциповою, а не кон’юнктурною. Чому рвуть голосові зв’язки саме тепер, коли після виборів можливі зміни у зовнішній політиці США, а не тоді, коли необхідно було виявити себе: жодна політична сила не змогла організувати адекватні настроям українського народу антивоєнні демонстрації проти вторгнення військ США в Ірак? Простіше будувати тепер п’єдестал своєї значущості на передвиборних антиамериканських гаслах. Добре, що нам показали теледебати між Бушем і Керрі. Стало зрозумілим, чого так бояться наші кандидати. Чинний президент США Дж. Буш звітує перед своїми виборцями як клерк, якого американський народ найняв на роботу. У нас же під час теледебатів один із «технічних» кандидатів повчає українців так, ніби він спадкоємець корони Російської імперії та виступає не перед виборцями, а перед своїми підданими. Схоже, що страх зміни такого стану речей, страх перед справжньою демократією штовхає їх на брудні технології.