«Бути моральним — в інтересах самої людини»
Відповідь на запитання про те, чи потрібні моральні цінності сучасному суспільству, напрошується не дуже оптимістична, оскільки досвід сьогодення свідчить про те, що без моральних цінностей досить велика кількість людей обходиться абсолютно вільно. За прикладами далеко та довго ходити не треба. Так, у рамках показаної на російському телеканалі НТВ передачі, присвяченої розповіді про Рубльовку (елітне передмістя Москви. — Ред. ) і її мешканцях, які належать до дуже багатих людей, промайнув сюжет про виступ популярного естрадного сатирика перед публікою, що проживає на Рубльовці. Сюжет цей забрав усього кілька хвилин, але не даремно при цьому прозвучав коментар журналіста за кадром про те, що з таким виступом сатирик не з’явився б перед широкою публікою, не схожу на рубльовську, перед якою він виголосив буквально наступне: «Бідні? А що бідні? Я сам готовий любити бідних, але в спеціально відведених для цього місцях». І як при цьому задоволено та з розумінням сміялася нечисленна багата публіка. І як задоволений був сам естрадний дотепник тим, що так уміло полестив своїм далеко не бідним слухачам, хоча лестощі в даному разі були досить низькопробними. Якщо це не цинізм і не аморальність, нехай хто-небудь спробує переконати нас у зворотному. Боюся, що буде нелегко обгрунтувати, що багатство є позитивна характеристика людини, а бідність свідчить про те, що це — людина нешляхетна, у гетто її, тобто у спеціально відведене місце.
Багатозначні в цьому плані приклади подають нам і наші політики, які кілька місяців тому одностайно й самовіддано відстоювали ідеали демократії і обіцяли такий суспільний устрій, в якому пануватимуть закони та благополуччя. Зараз, на жаль, у їхнiх рядах немає й натяку на минулу єдність. Але ж політики виступають не від самих себе. Вони покликані виражати інтереси широких соціальних шарів і захищати ці інтереси. Отже, вони вважають, що цілком припустимо спускати в суспільство з політичних вершин такі принципи поведінки.
Аморальні вчинки в нашому суспільстві стали нормою, настільки звичною, що цього вже ніхто не соромиться й не засуджує. Серед них — і використання службового становища в корисливих цілях, і безсоромний перехід iз однієї політичної партії до іншої на підставі кон’юнктурних міркувань, і можливість дістати позитивну оцінку під час навчання в залежності від фінансової забезпеченості або службового станвища батьків тощо. Цинізм уразив багато що у відносинах між людьми в нашому суспільстві, в найрізноманітніших сферах життя і діяльності.
Моральні норми не вводяться указами й постановами. Вони мають з’являтися в житті повсякденно і спиратися на силу масових звичок і авторитет громадської думки. Тільки в цьому разі вони можуть виконувати свою найважливішу функцію — регулювати відносини між людьми з позицій загальнолюдських моральних цінностей.
У нашому суспільстві роль моральних норм, ідеалів, принципів як регуляторів стосункiв між людьми значно ослаблена в умовах, коли переважна частина людей веде запеклу боротьбу за виживання, а нечисленна соціальна верхівка зайнята також запеклою боротьбою, але за збільшення своїх капіталів і сфери впливу. Духовний простір, як і будь-який інший простір, не терпить порожнечі, отож та його частина, яка має бути заповнена моральним змістом, за браком такого заповнюється зовсім іншим: зневірою, цинізмом, озлобленістю, безсоромністю, вседозволеністю.
Бути моральним — в інтересах самої людини. Завдяки моральним якостям, вона може досягнути поваги рідних, близьких, партнерів. Її словам і діям довірятимуть, що додасть їй упевненості в собі й авторитету в очах оточуючих. Проте для цього моральні якості мають бути такими, що цінуються в суспільстві, мають бути запитані.
Справедливість вимагає визнати, що неможливо назвати такий період у суспільному розвитку, коли моральні цінності не були б запитані, як неможливо знайти й такий відрізок часу в історії, коли не було б зради, цинізму та інших виявів аморальності. Люди завжди переслідують свої цілі й домагаються досягнення своїх інтересів різними шляхами і за допомогою різних засобів, у тому числі й аморальних. Пригадаємо хоча б таке відоме твердження: мета виправдовує засоби.
Вічну боротьбу добра і зла репрезентовано в житті суспільства й окремої людини боротьбою між моральними цінностями та аморальністю. Суть питання, очевидно, в тому, щоб ця боротьба не припинялася, щоб люди остаточно не зневірилися й не розчарувалися в моральних цінностях настільки, щоб відмовитися від них як орієнтирів у своїх словах і вчинках, а наше суспільство зараз перебуває в небезпечній близькості до цієї межі. Дуже важливо, щоб моральні норми, які хоча й зневажаються нерідко в політиці, економіці, особистих стосунках, зберігали своє значення як цінності. Про їх збереження мають передусім турбуватися керівники всіх рангів і рівнів та публічні особи — не тільки в царині виховання й освіти, але і в політиці, економіці, науці, мистецтві, у правовій сфері. Тому що «важко привести до добра моральними повчаннями, легко — прикладом». Автор цих слів — римський політик, філософ, поет Сенека зафіксував цей висновок наприкінці I століття до н.е. чи на початку I століття н.е. Не випадково один iз великих мудреців ХVIII століття доби Просвітництва і розвитку капіталізму в Європі, яка мала найсильніший вплив на суспільне життя наступних століть, — Вольтер — залишив нам у повчання таку думку: «Змінювати звичаї та прославляти чи принижувати націю — це справа уряду».
