«Бюджет проїдання» чи… «бюджет розкрадання»?
«Гаряча тема» останніх днів — обговорення проекту державного бюджету України на 2006 рік. Що мені вдалося зрозуміти, то це те, що бюджет цього, 2005 року, був «поганим», бо в ньому було передбачено багато витрат на соціальні потреби, а мало на розвиток економіки, і тому такий бюджет правила гарного тону примушують називати не інакше як «бюджет проїдання». А «хороший» бюджет — це такий бюджет, де багато витрачається на фінансування різних галузей економіки і називається такий бюджет прогресивно — «бюджетом розвитку».
Нібито все вірно: щоб було щось розподіляти, потрібно спочатку щось виробляти. Але коли переходимо від теорії до практики, то починаються речі менш зрозумілі, про які б хотілося поговорити. Так, я погоджуюсь, що держава повинна стимулювати розвиток економіки. І вона, скільки я себе пам’ятаю, увесь час намагається (нібито) це робити. Щороку витрачаються величезні кошти на розвиток сільського господарства, вугільної галузі тощо. А результат який? Такий, що всі говорять про занепад і руїну. При цьому одні кричать, що грошей дали мало, а інші, що вони і тих копійок не бачили. Про те, що гроші для шахтарів зникали в дорозі з Києва до Донецька, а гроші для селян до села не потрапили, говорять і пишуть, здається, всі небайдужі. От і виходить: хотіли «бюджет розвитку», а вийшло — «бюджет розкрадання».
А тепер поглянемо з іншого боку: держава зробила великі соціальні виплати. Вважають, що наслідком цього стало зростання цін. Це погано, бо високі ціни знижують рівень життя. Але ще гірше те, що зростання цін не привело до відповідного економічного пожвавлення. От де справжня біда. Те, що ціни зростали і зростатимуть, це неминуча реальність. У тій же Європі набагато вищі зарплати, але і ціни теж вищі. І наші ціни будуть намагатися вирівнятися з середньоєвропейськими. Тому боротися потрібно не з високими цінами, а з малими зарплатами та пенсіями. Якщо зростання заплат і пенсій буде в кілька разів перевищувати зростання цін, то це нормально. І це піде на користь економіці. Наші селяни криком кричать, що вони потерпають від низьких цін. А чому низькі ціни? Бо бідний споживач. Низькі ціни на продукцію селян знищують село. Як зарадити лиху? Знизити ціни на паливо, добрива, техніку шляхом «суворих» наказів Кабміну? Видати «дешеві» кредити? Це мало що дасть, бо, як відомо, гроші до фермера і селянина не дійдуть, але вони вкотре збагатять «латифундистів» і чиновників, які сидять на бюджетних грошах. Головний інвестор села — це 47 мільйонів мешканців України, споживачів продуктів. Якщо збільшаться їхні зарплати і пенсії, вони зможуть купувати і більше, і кращої якості, і за вищою ціною. І тоді відновиться сільське господарство. Тому, віддавши значні кошти на соціальні потреби тим же пенсіонерам, уряд зробив добру справу і для розвитку. І надалі потрібно збільшувати виплати зарплат і пенсій. А коли я чую крики деяких про «бюджет проїдання», мені здається, що цим крикунам дуже болить, що це не «бюджет їхнього проїдання».
Тепер погляньмо на проблеми розвитку ще з такої точки зору: а чи повинна держава фінансувати приватну власність? При Радянському Союзі, коли промисловість вважалася загальнонародною власністю, держава вкладала гроші в розвиток тієї ж вугільної галузі. А потім забирала всі прибутки і якось їх там використовувала. Зараз ситуація змінилася. Більшість підприємств є чиєюсь приватною власністю. Шановні власники, ви захотіли бути капіталістами і латифундистами (мати дуже багато землі), будь ласка, хазяйнуйте. Але до чого тепер державний бюджет? Та ні, шановні, давайте домовлятися… Капіталізм так капіталізм, ринкова економіка, так ринкова... Не можете господарювати — покладіть там, де взяли. А держава пошукає ефективного власника, щоб не запускав руку до державного (народного) бюджету, а навпаки, сам туди вносив. Тому, гадаю, раз і назавжди держава повинна припинити фінансування приватних підприємств у будь-якій формі. Гроші тільки в борг, тільки в кредит на загальних підставах. І для державних підприємств теж. Закон є закон, і всі рівні перед законом, і немає «рівніших за інших».
І давайте, шановні депутати, нарешті, забудемо термін «бюджет проїдання», як дуже хитрий і нещирий, і, перш ніж виділяти якісь кошти на щось, добре подумаймо, як зробити так, щоб ці гроші пішли-таки на розвиток.
