ЧАЕС дала мені все

Я народився і виріс у селі Новошепеличі Київської області Чорнобильського району. Село знаходилось поряд з Чорнобильською АЕС, і я пам’ятаю, коли забивали перші кілочки будівництва АЕС і міста Прип’ять. Після навчання і служби в армії я повернувся додому і з березня 1978 р. по листопад 1992 р. працював на ЧАЕС. Брав участь у будівництві і пуску 2-го, 3-го і 4-го енергоблоків станції. На ліквідації аварії — з перших днів, годин, хвилин. Коротше кажучи, я — енергетик і ліквідатор на всі 100%.

Зараз, у 43 роки, я на пенсії, інвалід II групи загального захворювання. Я подавав документи до комісії у Києві на вул. Ломоносова ще у 1994 р., але мені відмовили, а платити і купувати посвідчення про зв’язок захворювання з аварією на ЧАЕС, як це робили і роблять багато таращанців (та й у Києві знаю багатьох, хто платив гроші і отримував групу інвалідності і рішення про зв’язок захворювання з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС, а сам ЧАЕС і 30-кілометрової зони не бачив, навіть не знає, де вона), я не можу, та у мене і нема таких грошей. Ще працюючи в Чорнобилі, не звертався з відповідними проханнями, бо могли одразу ж вивести за станом здоров’я із зони, а у Києві для нас, чорнобильців, на той час роботу знайти було дуже важко. Ось і живу з батьками-пенсіонерами на пенсію 104 грн.

У 1993 р., уже знайшовши роботу в Києві і звільнившись iз ЧАЕС, я переніс дуже складну операцію: трепанацію черепа з видаленням гематоми — після того, як я втратив свідомість і упав на східцях. Після операції мені дали II групу інвалідності загального захворювання. Потім були консультації в інституті нейрохірургії в Києві, де мені пропонували зробити ще одну операцію — безкоштовно поставити пластину, а за посвідчення про зв’язок захворювання з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС запросили таку суму, що я одразу відмовився від усього: і від операції, і від посвідчення. У 1994 р. я лікувався у Пущі-Водиці у радіологічному центрі і був на прийомі у професора Ващенко, яка мені сказала: «Вікторе Адамовичу, я розумію, що ви — дійсно ліквідатор і дуже довго працювали на ЧАЕС, і я як член комісії буду голосувати обома руками за те, щоб вам дали відповідне посвідчення про зв’язок. Але мене не зрозуміють інші члени комісії. Може, ви не втратили свідомість і впали, а вам цеглина на голову впала, адже у виписці із медичної картки, яку дали вам у Чорнобилі, немає діагнозів, пов’язаних із втратою свідомості». Я не знаю, хто ще, крім професора Ващенко, працює у комісії зі з’ясування зв’язку захворювання з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС, але мені сказали, що є там і представник від Мінчорнобиля. Так от, я б хотів звернутися через комісію до заступника міністра Мінчорнобиля Володимира Холоші, адже він починав свою трудову біографію на ЧАЕС слюсарем цеху ТАВ (теплової автоматики та вимірювань) і повинен пам’ятати інструкцію з РБ (радіаційної безпеки), екзамен за якою кожен працівник складав щороку. А в ній сказано, що радіація або радіаційні речовини діють у першу чергу на імунну систему людини. При тривалій дії радіації людина втрачає імунітет і може померти від будь-якої хвороби. Хотів би, щоб пан Холоша пояснив це своїм підлеглим, які працюють у комісії зі зв’язків захворювання з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС.

Зараз у мене, окрім частої втрати свідомості, зупиняється серце, з’явилось ще багато інших болячок. Але хіба на пенсію 104 грн. я можу хоча б підлікуватися?

Я розумію, що Чорнобильська АЕС одразу дала нам, тоді ще молодим, усе необхідне для життя, але потім, після аварії, забрала більше. А більше — це здоров’я, якого не купиш ні за які гроші і якого у мене вже нема. Але я оптиміст і думаю, що, може, хоч краєчком ока побачу те хороше життя, яке нам обіцяють. Бо навіщо тоді я і мої друзі, з яких багатьох уже немає на цьому світі, працювали і ліквідували ту страшну аварію?

Я не знаю, до кого мені зараз звертатися по допомогу і куди подавати документи стосовно з’ясування зв’язку захворювання з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС, чи варто їх подавати без грошей. Бо у минулому році, щоб одержати посвідчення про зв’язок, потрібно було платити 1000 доларів, а у цьому уже, кажуть, треба 2000 доларів. Це мені казали люди, які з цим уже мали справу.

Ще у серпні я звернувся з листом до депутата Верховної Ради України Олександра Мороза. Листа я передав через його довірену особу тут, у Таращі, Миколу Гриценка. На початку жовтня, коли я йому дзвонив, Микола Гриценко сказав, що О. Мороз мій лист, а також і свій, передав у комісію по Чорнобилю і чорнобильцях при Верховній Раді України. Відповіді й по сьогоднішній день немає. Я уже думав звернутися по допомогу до американського посла, може, він би допоміг мені мати пенсію 100 доларів. Я думаю, для нього це було б смішно, а для мене ні, бо мені зараз не до сміху. Але вирішив звернутися з листом до комісії і сам відвезти листа. А основне моє запитання до Вашої комісії: що мені робити і як жити далі?