Чому Україна знову вибирає самоізоляцію?

На жаль, наша держава наближається до стану спостерігача за дотриманням прав тільки окремих, вибраних нею ж кланів, груп, каст. Проте класичний антагонізм: влада (держава) — соціум (народ) у нас доведено до абсурду: влада стає антинародною. Навіть комуністичний режим, із його «єфрейторським» несприйняттям інакомислення ніколи не дозволяв так цинічно нехтувати «інтересами народу». Планова система передбачала «пайку» як для зека, так і для законослухняного обивателя. Ця система як міжгалузевий баланс перебувала в рівновазі і була, на переконання більшості, самодостатньою. Монополія, про яку мало хто здогадувався, була «річчю в собі». Проте навіть «закрите» суспільство знаходило в собі силу і способи для реалізації конкуренції, наприклад, в економічному житті — приватний сектор, підпільні цеховики, шабашники, кооператори, «човники» часів «перебудови».

Наше «відкрите» суспільство — на перехресті інтересів супердержав, транснаціональних корпорацій, ідеологій, релігій. Воно на словах намагається інтегруватися до європейської спільноти, насправді ж зупинилося в розвитку, так і не зробивши рішучих кроків до «натуралізації» серед розвинутих держав. Ринкові перетворення — на рівні імпровізованих базарчиків, правове поле — на рівні банальних «разборок по понятиям», адміністративна реформа — як непомірне зростання кількості чиновництва, контрольних органів, комітетів, комісій. За всіма законами жанру створено навіть Антимонопольний комітет... А в результаті — масова поява людей з мізерними зарплатами, але одягнутих і взутих із претензією, з посвідченнями, які вони віртуозно, як фокусники, витягують у найрізноманітніших ситуаціях і місцях. Замість протекціонізму, стимулювання, визначення пріоритетів — держава ігнорує тих, кого, власне, і покликана підтримувати і захищати за допомогою механізму вільної конкуренції — на вільних ринках капіталів, робочої сили, інтелектуальної власності. Правове забезпечення і механізм захисту — і не потрібно чинити тиск, нікого особливо переконувати, доводити до самоспалення. У тому числі, не потрібно доводити до абсурду функціонування самого державного апарату. Нехай це називатиметься ліберальною ідеєю, нехай із нею змагається соціал-демократична ідея; навіть марксистсько-ленінська теорія, яка ще «гріє» значну частину наших співгромадян, теж матиме шанс. Власне, це також конкуренція! Не нами і не сьогодні вигадана модель, яка успішно працює в «старій добрій Європі», такій близькій до нас географічно і такій далекій за рівнем розвитку «продуктивних сил і виробничих відносин».

Чому ж тоді з усіх можливих варіантів Україна знову і знову вибирає чи не найгірший шлях — до самоізоляції, а на тлі третього тисячоліття — до варварства?

Олег ДАЦЮК
Ужгород