Чорна рада: як припинити традицію

Головне, що цікавило кіровоградців минулого тижня, — це те, чи скресне крига протистояння Євромайдану та влади, а також відкриття Олімпійських ігор у Сочі. Звісно, навіть на тлі такої грандіозної події та перших успіхів українки Віти Семеренко політична криза в країні все ще залишається у свідомості кіровоградців «топовою» темою.

Світлана КОВТЮХ, професор, завідувачка кафедри української мови Кіровоградського педуніверситету:

— Мені болить моя рідна Україна... Мені жаль відомих і невідомих її громадян, яких убили чи покалічили (фізично, морально) через участь у Майдані. Мій молодший син Роман років п’ять тому написав вірш, який, на жаль, досі актуальний, він завершується словами: «Мені соромно в рідній країні жити, // Поки нація лівобережна. // Скільки ж треба нам душ українських згубити, // Щоб ти дійсно була незалежна?» Проте я пишаюся своїми колегами, які пізно ввечері зібралися в суді, коли заарештували викладача кафедри літератури Олександра Михайловича Ратушняка. І наступні дні використовували всі можливості, щоб людину звільнили з-під варти, підтримували і морально, і матеріально. Олександр Михайлович розповідав, що навіть кримінальні злочинці, з якими він перебував у камері, були обурені тим, що ув’язнили кандидата наук.

Якесь цікаве виходить художнє обрамлення мого Майдану. Я була там, у Києві, й 29, і 30 листопада, але не в ту трагічну ніч. Крім того, 30 листопада дивилася в Театрі ім.. Франка «Гімн демократичної молоді» Сергія Жадана. А вже в середу цей автор у Кіровограді представив нову книжку. Надія на неординарну зустріч із талантом виправдалася. Мені щастить на спілкування з непересічними людьми. Не став винятком і минулий тиждень. Постійно ділюся враженнями зі своїми синами Богданом і Романом; ми по-справжньому дружимо, нам цікаві думки одне одного, повсякчас обмінюємось інформацією в скайпі.

Також були зустрічі з дипломниками, магістрантами, аспірантами. Мій девіз по життю: docendo discimus — навчаючи вчимося, сформульований ще Сенекою. Цікаві теми, захоплюючі обговорення, збагачуємо одне одного. Почала читати лекції з лексикології для студентів першого курсу. Досить непростий матеріал, проте, наче, зрозуміли. Багато розумних очей, не бояться ставити запитання, що мені імпонує.

Час від часу перечитую «Кобзар». Як член оргкомітету університету з відзначення 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка та 150-річчя від дня його перепоховання, готую вірш для участі у відеофільмі-альманасі «Живе слово Тараса Шевченка» (виразне читання поезій викладачами та студентами). У Інтернеті та під стінами суду обговорювала з друзями три редакції Шевченкового вірша «Молитва», які були написані, відповідно, 24, 25, 27 травня 1860 року. Більшості з нас імпонує другий варіант, де автор закликає покарати ворогів, а в кінці висловлює бажання пересічної особистості: «Мені ж, о господи, подай Любити правду на землі І друга щирого пошли!» Проте в тому й полягає конгеніальність Великого Кобзаря, що останній варіант він, як справжній пророк, який завжди актуальний, завершує словом-закликом до нас — нині живущих: «А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли». Дай, Боже, ці слова у вуха й душі наших очільників, щоб перервалася, нарешті, сумна традиція багатовікової Чорної ради.

Слава Україні!!! Героям слава!!!

Андрій ЛАВРУСЬ, громадський активіст, депутат Олександрівської районної ради:

— Тиждень, що минув, був насичений подіями. Понеділок ознаменувався від’їздом близької людини до іншого міста, а результатом буднів стала плідна праця. Наприкінці тижня нарешті поїхав до Дніпропетровська, до рідних. Теплий прийом, дружня атмосфера та щасливі дні з хрещеником Микитою... А вже в неділю повернувся до Кіровограда, де взяв участь у Народному віче на кіровоградському Євромайдані. Кіровоград, як і дев’ять інших українських міст, також приєднався до всеукраїнської акції «Піаніно по всій країні». Мене та всіх учасників цієї акції зарядили хорошим настроєм гарна музика та спів активістів кіровоградського Євромайдану. Скільки талановитих і креативних людей по всій Україні! Усі вони достойні кращого життя... Сповнений позитивом ы бадьорістю розпочинаю новий тиждень: нові події, люди та емоції.

Євген САВРАНСЬКИЙ, директор Кіровоградської дитячої спортивної школи №2:

— Що хорошого зі мною сталося за останній тиждень? Безперечно — початок ХХІІ зимових Олімпійських ігор в Сочі. До Олімпіад, а тим більше зимових, у мене ставлення особливе. Усе почалося 1992 року, коли я школярем-другокласником уперше в житті спостерігав за Олімпійськими іграми, що відбувалися в Альбервілі. Відтоді я не уявляю свого життя без змагань кращих спортсменів світу. Із початком Олімпійських ігор я живу ними, стаючи нерозлучним на цей період із телевізором та Інтернетом. Усе відходить на другий план. Саме тоді в мені, дев’ятирічному хлопцеві, прокинулася любов до спорту, яка в подальшому вплинула на все життя. Спортсменом великими сам не став, але я працюю в спортивній сфері, люблю свою роботу, а хобі — спортивна журналістика — переросло в другу професію. А ще наступного дня після відкриття Ігор у Сочі запам’яталася гра в хокей. Років 15 — 17 я не тримав ключки в руках, а 9 лютого став на ковзани і взяв участь у товариському матчі між державними службовцями Кіровоградської міської ради та працівниками спортивних шкіл обласного центру, присвяченому відкриттю сочинської Олімпіади. Якщо погода дозволить, обов’язково знову стану на ковзани та лижі.

Не хочеться писати про негатив, однак... Події, які вже третій місяць розгортаються в Україні й зокрема протягом останнього тижня, не дають спокою. Кожного дня заходжу у «Фейсбук», читаю новини про зниклих у Києві активістів Євромайдану, яких розшукують близькі. Кожного дня дивлюся на фото побитих, покалічених людей, читаю про нові підпали машин, про так званих тітушок, які нападають на мирних людей; про український суд, який ув’язнює на 15 років людину за перевезення автошин, та відпускає на свободу хлопця, який на власному авто вбиває людину. Це просто шокує, хіба таке можливе у ХХІ столітті в європейській країні?..

Василь БОНДАР, голова Кіровоградського обласного осередку Спілки письменників України, письменник:

— Не може не радувати те, що минулої п’ятниці відбулася зустріч творчих спілок із головою Кіровоградської обласної держадміністрації Андрієм Ніколаєнком. Мені здається, що це знакова подія, яка дає можливість подальшого порозуміння. Річ у тім, що до цього з творчими спілками губернатор за період свого керівництва не зустрічався жодного разу. Так само не зустрічався й попередній голова ОДА Сергій Ларін, хоча він і декларував багато речей. До речі, наскільки мені відомо, ініціатива про організацію цієї зустрічі з’явилася згори...

Ми, митці, завжди готові йти на такі розмови й завжди хочемо, щоб вони відбувалися хоча б раз на рік. Ця зустріч, в якій взяли участь і художники, і театрали, й краєзнавці, була знаковою й дуже корисною для обох сторін. Треба зрозуміти, що громадські організації працюють, не маючи особливих фінансових можливостей, ми ж фактично йдемо до влади по таку допомогу, тому без співпраці просто неможливо.

Про погане я скажу, можливо, загально, але ніде правди діти: якось досі не вирішується справа протистояння на найвищому рівні нашої країни, й це вже тягнеться із тижня в тиждень, а хочеться домовленостей. Це тримає в напруженні всю Україну, особливо тяжко людям, які безпосередньо залишаються на Майдані. Цю думку носиш в собі щодня, прокидаєшся щоранку і розумієш: нічого не змінилося, ескалація напруженості триває...