Чотири помилки Павла Горностая

Перше. Стаття «Від «людського чинника» до інтелектуального капіталу» («День» №162 за 9.09.2000) написана в дусі: «Грошей дай!», інакше «дуже цінується український «мозок» на Заході, відтік його зростає. Баритися з прийняттям рішення не можна».

Нічого подібного. Ціниться головним чином «мозок» учених з Індії в галузі інформатики. Мізерна кількість українських фахівців справді працює на Заході. В основному Європа переповнена нашими чорноробами та посудомийками...

Друге. «Кожен карбованець, — пише автор, — витрачений на науку, приносив 1 крб. 45 коп.». Невірно. Розрахунки економічної ефективності наукових досліджень були, в основному, паперовими викладками, побудованими за принципом: «Скільки треба — стільки буде». Живих грошей країна від науки ніколи не мала.

Третє. Абсолютно безглузда тирада: «Вкрай брехлива обмовка, що на науку не вистачає коштів тому, що ми бідні. Не вистачає не тому, що бідні, а тому бідні, що не хочемо платити стільки, скільки треба». Кому платити, за що?

Радянська наука, за невеликим винятком, — це був величезний баласт на шиї у держави. Звичайна годівниця, де добре платили. Ієрархічна та структурна побудова радянської науки, система фінансування — незрівняний феномен в історії людства.

У розвинених країнах фінансується не наука, а наукові програми на конкурсній основі, уникаючи посередників у вигляді академічних контор. Прикладна наука в основному кредитується. Теоретичні дослідження проводяться в університетах і спеціалізованих лабораторіях, що фінансуються спонсорами і лише частково державою.

Четверте. «Нація в небезпеці...», але не тому, що наука занедбана. Україна не зуміла реформуватися так, як це зробили Польща, Прибалтійські країни, а пізніше Болгарія.

Коли я бачу по ТБ ледве чи не щодня парад із врученням орденів, а в газетах із номера в номер — «Золота фортуна» з десятками фотографій, помпезні свята «Людина року» в Палаці «Україна», читаю привітання у зв’язку з реалізацією Національного проекту «Золота книга ділової України», що займають цілу газетну шпальту, у тому числі й у «Вістях», мені стає, як кажуть, ніяково. Я розглядаю ці події як шик людини, у якої під піджаком запрана манішка.

ВІД РЕДАКЦІЇ. Ми запрошуємо наших читачів поділитися своїм баченням проблем, порушених як у статті Павла Горностая, так і в листі, що публікується.