Чи не зарано переписувати історію?
Що історія має бути переписаною кожного разу після приходу до влади нових людей — так це можна вважати доведеним із математичною точністю. Після того як Томас Кун установив, що немає ніяких «справжніх» законів природи, що їх нібито «відкривають» (а доти вони були «закриті», немов кілька в бляшанці), а є суто людська ідеологія сприйняття речей навколишнього світу, так звана парадигма, що об’єднує пануючу на поточний момент наукову спільноту. Якщо навіть фізика наскрізь ідеологізована, якщо навіть у природознавстві минуле визначається теперішнім, то що ж казати про історію?
Тому цілком природною видається спроба чільника Партії регіонів Євгена Кушнарьова розказати нам історію України «у світлі сьогоднішніх подій» («Чи життєздатна «помаранчева» коаліція, або Чи повинні політики пам’ятати історію?» «День», 01.04.06). Єдине зауваження. Влада нових людей — це щось більш серйозне, ніж рутинні парламентські вибори, тим більше, ніж перемога однієї партії в одному, окремо взятому регіоні. Не дарма ж для визначення зміни парадигми Т. Кун використовує метафоричний термін «наукова революція»! Порівнювати (за історичною значимістю) 32 відсотки на виборах до парламенту та відносну перемогу, яка не дає не лише можливості сформувати Кабінет, ба, навіть життєздатну коаліцію, з розвалом Російської (1917 р.) і Радянської (1991 р.) імперій — це вже просто-таки мегаломанія регіональної величі.
Звідси й дивна аберація в сприйнятті речей очевидних і загальноприйнятих (для всієї України).
Невже різдвяні подорожі слобожанських дітлахів до Галичини керівник виборчого штабу ПР розглядає як «нав’язування нехарактерного устрою побуту»?
Скидається на блюзнірство порівнювати банальне, у відповідності до норм КЗпП, звільнення (а нехай навіть і з порушенням — хіба мало ми знаємо випадків успішного судового захисту своїх прав «потерпілими»?) з трагедію тих, хто попав під коток більшовицького терору.
Якщо, за логікою автора, поляк для галичанина є іноземцем (унаслідок тотальної зради українських політиків, пише Є. Кушнарьов, «значна частина українського народу опинилась у кабалі іноземців»), то для слобожанина таким іноземцем, виходить, є росіянин?
Коли наші стосунки з Російською Федерацією були рівноправні та взаємовигідні — стосунки, які хоче відновити ПР? За часи Тузли? Чи для Росії вважається вигідним продавати газ за 50 доларів — ціна, якої навіть О. Лукашенкові вже не бачити?
Дивною виглядає аналогія між вікової давнини «колапсом економіки, розгулом кумівства та корупції» та реаліями дня сьогоднішнього. Адже Є. Кушнарьов каже про «МАЙЖЕ НЕМИНУЧУ більшовицьку диктатуру». Це що — донецьке попередження?
Наостанку — найбільш дражливе. Мова. Кушнарьовське «знищення рідної мови» східних українців (навіть мороз продирає по шкірі — «знищення»!) призвело до того, що «демографічна потужність російської мови в нашій державі досить висока.., російська мова навіть домінує, оскільки українська обслуговує переважно сферу офіціозу та публічності, тоді як російська вживається в усіх інших неофіційних комунікаціях», як простодушно зізналась палка прихильниця політики В. Януковича з Чугуєва Харківської області («Російська мова: бути чи не бути», «День», 10.12.2005). Україномовні становлять меншість на Харківщині. Це неспростовний факт. Саме на цьому факті «регіонали» вибудовують свої мовні вимоги. Але хто й як буде захищати наші мовні права, права наших дітей, ПРАВА МЕНШОСТІ? Моя донька навчається в Харківському національному університеті. Жоден предмет, навіть історія України(!) не викладається рідною мовою!
Виступаючи в передачі «Свобода слова», пан Кушнарьов схарактеризував україномовну рекламу як приклад порушення прав російськомовних. Виступав він російською мовою. Він порушив мої права — права українця в Україні, права представника україномовної меншини Харкова. Тепер, вимагаючи державного статусу для російської мови, він хоче порушити їх на державному рівні?
