Чи почули голос України?
Обидві частини нинішньої української політичної «еліти», перебуваючи при владі чи в опозиції, і не згадують, наразі, про статтю 11 Конституції України, за якою держава має забезпечувати консолідацію і розвиток української нації, розвиток мовної, культурної, релігійної, етнічної самобутності, що озброює українською мовою носіїв цієї мови, етнічних українців, дійсно і надійно, назавжди захищає українську мову як єдину державну в Україні і що... позбавило би можливості політичну «еліту» вести спільний піар на надуманих ними мовних проблемах, що позбавило би, врешті решт, можливості вести нинішню політичну гру, унеможливило би присутність цієї «еліти», «політиків-популістів» за висловом О.Пахльовської при владі. Тому і не чують, і не дадуть почути.
Прикладів такої співпраці двох груп політичної «еліти» можна навести безліч. Згадаймо лише деякі показові. Свого часу ЗМІ повідомили про звернення до влади регіоналів мешканців Сімферополя і Севастополя з вимогою добудови шкіл з українською мовою навчання(??!!) Влада відреагувала відомими постановами про обмеження вимог стосовно знань української мови при вступі і навчанні у ВУЗах. Не поспішили на допомогу мешканцям міст, де вимогу про українську мали б вітати, і політики із національно-патріотичних, демократичних сил. Не кинулися на допомогу своїм побратимам-українцям в Криму і українці із інших регіонів, не знайшлися серед українців спонсори, меценати в такій вкрай важливій для Криму, сходу і півдня України справі.
Правозахисник Сергій Мельничук із Луганська нещодавно представляв свою книгу з промовистою назвою «Моя боротьба за мову», де сказав, що місцева влада, яка перекрила всі шляхи по зупиненню зросійщення і денаціоналізації етнічних українців, фактично веде духовний геноцид проти останніх. Чи може якось відреагувала політична «еліта» а за нею і українська громада, ЗМІ на такі заяви, щоб зняти оте страшне закляття безпам’ятства, допомогти побратимам-українцям, бодай, словом?! Нічого подібного не сталося, бо такі дії ламають їхні правила гри. А оте закляття безпам’ятства, в якому нас тримають, заважає українцям інших регіонів діяти спільно, шукати неординарні шляхи до серця і розуму кожного українця, допомагаючи одне одному, борючись за кожного українця, а відтак, рятуючи Україну.
Не стало винятком із співпраці двох груп політичної «еліти» і останнє свято — День незалежності України. Партія регіонів і В.Янукович продовжили праймеріз життя України за їхнім сценарієм: сита, бездуховна країна, без всякої згадки, що «не хлібом єдиним живе людина», з ідеологією «духовної автономії» по поширенню стану етнічних українців в Криму, на сході і півдні на всю Україну. Свято як в радянські часи нагадувало партійне, Партії регіонів, з засиллям партійних прапорів, якими розмахували перед телекамерою навіть у Львові, з розповсюдженням партійної символіки, з агітацією за Партію регіонів прямо в концертах. Не вистачало хіба що закликів «Хай живе..!» Але було звернення Президента України, де в кожному реченні повторювалося «Я..», як нагадування про оте «Хай живе!..» А в промові Миколи Яновича були знайомі звинувачення проти «ворогів народу» — попереднього Уряду, дії якого принесли Україні, бачте, лише шкоду.
Була і публічна молитва за Україну російською мовою в стінах Києво-Печерської лаври УПЦ МП, щоб Бог не зрозумів, від кого та молитва і з яких вона країв, з України чи з РФ.
Була і мало чисельна акція, кажуть, головної опозиції, де Ю.Тимошенко закликала, між іншим, до складання детального плану просвітницької роботи про дії нинішньої влади, щоб люди не забували про те, яка вона погана, а готувалися голосувати за опозицію, яка, як і її лідер, не зробила висновків із поразки і знову не промовила жодного слова про нагальність активної роботи по оздоровленню української нації і суспільства як передумови перемоги дійсно демократичних сил, порятунку України, що нагадувало чергову піар-акцію політичної сили з закликами долучитися до цього і НКЗУ, як не прикро.
Були і щирі заходи самих українців як надія, що голос України почутий і не потоне в піар-акціях політичної «еліти». Вже чуємо як самі українці ставлять питання «Що маємо? Як бути? Що робити?», зокрема, як лікар-пенсіонер С.Коротенко із Луганської області («Слово просвіти» число 34 стор .3), який кличе: «Негайно в усіх краях, в усіх державах світу розпочати створення «Всеукраїнського і світового об’єднання українців за Україну!»...Об’єднуймось!».
Будемо сподіватися, що ці і багато інших подібних слів чує українська інтелектуальна еліта, яка і чує голос України про порятунок, відкине вагання, байдужість, облишить свої справи і за прикладом М.Грушевського, В.Винниченка, С.Петлюри і багатьох інших прийде в політику, щоб зламати сатанинську політичну гру нинішньої політичної «еліти» із спільним піаром, допомогти виборцям привести до влади порядних і совісних людей, насамперед, Українців з великої літери, які є і яких не чути і не видно за піаром політичної «еліти», допомогти врятувати Україну.
