Чи потрібен ще один герб?

У матеріалі Оксани Войтко «Відродження Великого герба» («День, №161-162, 28-29.08.2020) викладена історія спроб затвердити Великий державний герб України і ситуація, що склалася після прийняття Верховною Радою постанови № 3994. Хоча авторка і називає рішення парламенту «дискусійним», факт ініціювання постанови спікером та групою інших парламентаріїв від фракції «Слуга народу» не повинен викликати жодних сумнівів, що справа буде доведена до кінця — після доопрацювання деяких геральдичних деталей на ескізах гербів. Та й самою назвою публікації це підтверджується.

Принципово не акцентуючи уваги на можливих і доцільних зображеннях герба, вважаю, що предметом дискусії має бути інше: не яким має бути Великий герб, а чи потрібен державі України ще один герб?

Герб — неодмінний символ незалежності, його мають усі держави світу, але, звичайно, один. Зокрема, найбільші: США, Китай, Індія, Росія, Японія обходяться одним. Він і великий, і малий. І не вважають відсутність окремого великого герба виявом своєї меншовартості. Керівництво Російської Федерації, відоме своєю проімперською свідомістю, хоча й відновило на гербі держави монарші корони над головами орла, свого часу відкинуті Тимчасовим урядом після Лютневої революції 1917 року, не повернуло до життя два інших герби Російської імперії (великий та середній). І Росія благополучно задовольняється одним гербом.

Припускаю, що коли Василь Кричевський опрацьовував проєкти великого і малого гербів України, що відрізнялися один від одного лише графічним зображенням рослинного орнаменту, це не спричинялося реальними потребами, а було відлунням факту існування трьох гербів в імперії Романових.

У Європі два герби мають королівства Шведське й Данське. У Швеції великим гербом користується монархія, піддані задовольняються малим (так званим «тре крунур»). Аналогічно — у Данії. А в іншій європейській монархічній державі — Великій Британії — герб один — королівський, який править і як державний у всіх необхідних випадках. Спеціального державного герба британці не засновували.

Україна досі задовольняла свої потреби одним гербом, як і більшість держав світу, тож зможе їх задовольняти й надалі. Серед осіб, яких цитує О. Войтко, жоден не натякнув на щось, що неможливо вчинити через відсутність великого герба.

Отже, чи потрібен він? Для задоволення чиїх амбіцій?

Наміри запровадити Великий герб ґрунтуються на приписі ст.20 Конституції України. Проте Конституція як була затверджена певним колом осіб, так само іншим колом може бути змінена. І дещо виправлена. У тій же ст.20 крім великого і малого, згадано, між іншим, ще й Державний герб України. Що це таке і як він співвідноситься з великим і малим гербами? Це мало б бути викладено. Знак княжої держави Володимира Великого названо малим гербом, але він, як об’єкт геральдики, є не гербом, а геральдичною емблемою, що стає гербом, коли її розміщено на щиті. У нашому випадку вдало обрано щит п’ятикутний з двома скругленими нижніми кутами (як у гербі Німеччини). Щит гарно пасує тризубу.

Насамкінець зазначу: всім, і членів Парламенту не виключаючи, відомо, скільки років точиться війна на сході України. Проте два проєкти законів, безпосередньо пов’язаних з військовими діями: про виробництво озброєння, військової й спеціальної техніки та про військово-технічне співробітництво, — прововтузилися у Верховній Раді усю попередню і перший рік нинішньої каденції. Прийняття їх, як виявляється, не на часі. Нащо нам зброя, чи то власного виробництва, чи отримана від союзників? Намалюємо Великий герб, поставимо перед своїм військом і ... «згинуть наші вороженьки».