Чи варто повертати стару назву?

Відгук на статтю Андрія ПЛАХОНІНА «Історія не однієї вулиці» («День» №164-165 від 5-6 вересня 2014 року)

Андрій Плахонін у своїй колонці («День», № 164-165, 5-6 вересня 2014 р.) жалкує з приводу того, що його Червоноармійську вулицю «вже 20 років усі ніяк не можуть перейменувати назад у Велику Васильківську».

Кілька десятиліть проживаючи на цій вулиці, яку, природно, також вважаю своєю, зауважу, що, поділяючи думку автора щодо доцільності позбавлення вулиці нинішньої назви, наданій їй 1919 року, коли в Києві з’явилася також вулиця Леніна, маю сумнів щодо доречності поновлення попередньої назви.

І ось чому.

По-перше. Навряд чи варто в столиці європейської держави одну з центральних магістралей — продовження головної вулиці Хрещатик — називати ім’ям районного центру Київської області, надто з огляду на наявність у місті вулиці Васильківської (від Голосіївської площі до Виставки). Остання певний час, між іншим, носила назву Велика Васильківська. Забагато честі для райцентру: аж дві вулиці у столиці. Народна приказка «Велике місто — Васильків!» може слугувати мірилом виваженості.

По-друге. Вулицю свого часу нарекли Великою Васильківською з наданням паралельній їй вулиці назви Мала Васильківська. Наявність таких двох назв була так само логічною, як існування вулиць Великої й Малої Житомирських, Великопідвальної та Малопідвальної. Проте маю великий сумнів, що хтось наважиться повертати стару назву (Мала Васильківська) нинішній вулиці Шота Руставелі.

По-третє. Питання (радше — проблема) перейменувань має вирішуватись, як і будь-яке інше, системно: принцип повернення історичної назви має застосовуватися не вибірково (для Червоноармійської — позбавлення назви з ідеологічним присмаком), а універсально.

2001 року мав нагоду викласти таку пропозицію. Можна вважати, що від Бессарабської площі починаються два бульвари: Тараса Шевченка й Лесі Українки. Чому не надати третій вулиці (проспекту), що також починається тут, ім’я Івана Франка? Щоправда, в Києві є вулиця Івана Франка. Вона з 1869 до 1926 року була відома городянам як Несторівська. Ім’я славетного поета вона отримала за часів, коли нищилося все, пов’язане із церквою, і робітничо-селянська влада автора літопису замінила автором гімну «Вічний революціонер».

Переконаний, що чернець-киянин Нестор Літописець, один із найвідоміших діячів давньоруської культури, заслуговує на вшанування його вдячними нащадками наданням його імені одній із вулиць у районі древнього Києва.

У разі прийняття пропозиції дві вулиці отримали б гідні назви.

Проте 2001 року пропозиція наразилася на зневажливу репліку з боку одного із членів Комісії з перейменувань (цитую мовою оригіналу): «Время от времени муссируется вопрос о возвращении улице И. Франко исторического названия».

Цікаво, як поставиться до цієї пропозиції нинішня міська влада?

КОМЕНТАР

«НІЧОГО ПОГАНОГО У ВІДНОВЛЕННІ ІСТОРИЧНОЇ НАЗВИ НЕМАЄ. АЛЕ ВАРТО ЩЕ ПОДУМАТИ Й ПІДНАКОПИЧИТИ КОШТИ»

Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ, дослідник київської старовини:

— Щодо перейменування Червоноармійської вулиці на Велику Васильківську. Повернення історичних назв, на мій погляд, добра справа. Це не те, щоб вигадувати щось нове і міняти плюс на мінус. Васильків — досить шановане стародавнє місто, колишній Василів, який був заснований самим князем Володимиром (Василій — його християнське ім’я). Тож Васильківська вулиця — від християнського імені князя Володимира. Свого часу Васильків був повітовим містом, яке входило до Київської губернії, і напрямок на нього був таким чином відображений. Ця вулиця доходила фактично до залізничного переїзду, за яким починалася нова вулиця зі своєю нумерацією — теж Велика Васильківська, але вже села Деміївка, тоді це ще був не Київ. Тепер це просто Васильківська вулиця на території Голосіївського району.

У даному разі є певна проблема, бо цю Велику Васильківську дійсно можна буде потім сплутати з просто Васильківською, крім того, вона занадто довга, й її перейменування викличе чимало технічних проблем. Є ще один момент — Велика Васильківська вулиця «тягне» за собою якусь Малу. А Мала Васильківська — тепер Шота Руставелі, й я теж не певен, що її захочуть перейменовувати.

З другого боку, зараз склалася така ситуація, що вже практично всі кияни звикли до паралельної назви: для когось вона Червоноармійська, а для когось — уже Велика Васильківська. У Києві вже були такі прецеденти. Прорізну вулицю ще за дореволюційних часів офіційно перейменували на честь генерал-губернатора Васильчикова. Офіційно її знали як Васильчиківську, але всі кияни її все одно називали Прорізною. І нікому це не заважало, всі знали, що це одна й та сама вулиця. То, може, певний час і зараз ми можемо потерпіти таку ситуацію.

Я не думаю, що було б погано перейменувати Червоноармійську на Велику Васильківську, але, може, у більш зручний час і так, щоб уникнути плутанини між Великою Васильківською і просто Васильківською. З одного боку, нічого поганого у відновленні історичної назви немає, з іншого — мабуть, варто ще подумати і піднакопичити на це кошти.

Підготувала Ольга ХАРЧЕНКО, «День»