Чи виправдана така поведінка Юлії Тимошенко в суді?
Цілком погоджуюся з думкою Івана Дзюби, що «День» — видання «найбільш інтелектуальне серед українських друкованих ЗМІ». Тому, дещо спантеличений поточними обставинами, пишу саме вам.
Йдеться про справу Тимошенко. Я не правник, щоб судити про її обѓрунтованість, доречність, перспективи. Для цього й існує Суд. Але вимагає тлумачень сама поведінка підсудної в судовій залі та за її межами. Суд — одна із складових держави. Тому відверта зневага до нього є також зневагою до держави. І тут, як би ми не ставилися до Юлії Володимирівни, не співчували їй, своя, незалежна держава є найвищою цінністю, пріоритетом кожної нації! А поведінка Юлії Володимирівни в суді — це те саме, що втоптувати в багно Національний прапор, смажити на Вічному вогні яєчню, співати сороміцькі куплети на мелодію Національного гімну... Їй здається, що так вона рятує себе. Але водночас, що суттєвіше, вона вчить і згуртовує кадри «пофігістів».
Якби так у суді поводилася перекупка з Привозу, яку застукали на торгівлі бичками з холерним вібріоном на присмачку, то це також виглядало б кепсько, проте зрозуміло. Але світська пані має триматися шляхетно, з гонором, аристократично, адже саме її становище в суспільстві, її ранг вимагають не лише зважати на власні амбіції, а й думати про свою державу і в суді, і на людях, і за кордоном.
У ХХ столітті мільйони українських юнаків та дівчат заплатили життям, щоб Україна була вільною. Але їх у певних колах досі вважають дурнями й прозивають бандитами. Симетрично, бодай на рівні підсвідомості, де-факто бандитів вважають героями?!
Це до того, що протягом судового процесу, який ніяк не міг розпочатися через примхи підсудної, її електоральний рейтинг зростав! Гей-гей, чи, бува, не хворе в нас суспільство?
Он молодик тягає дівчину за коси по долівці в ресторані, а присутні спокійно це споглядають. Виходить, й асоціальна, й антидержавницька поведінка комусь до смаку? То чи не перетвориться «принцеса газу», лідер опозиції на «принцесу 5-ї колони»?
У гімні-молитві на музику Миколи Лисенка є слова: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Так, але прислухаймося й до сусідів, які радять: «На Бога надейся, а сам не плошай»!
