Чи запанує здоровий глузд у православ’ї?

Я, Казанжі Михайло Костянтинович, один із понад 250-тисячних представників болгарського етносу в Україні, який на 150 років раніше за Київську Русь прийняв християнство, не міг залишитися осторонь теми святкування Різдва Христового в Україні, що порушувалася Я.Лучківим («День» № 8-9 від 20-21 січня 2012 р.), й постарався, в міру свого бачення, висвітлити ті глибокі проблеми, що стоять перед православ’ям, яке перебуває більш ніж у глибокій кризі.

Я є передплатником п’ятничного номера «Дня». Відкрив для себе новий, досі невідомий для наших читачів, світ. Світ ніколи не в’янучих цінностей, правдивої історії, високого інтелекту.

Многая літа! — найкращій газеті. Слава Україні!

Автор статті цілковито правий у своїх думках. Дійсно, всі західні християни (католики, православні й навіть протестанти) живуть за новим — григоріанським календарем, започаткованим 1582 року. А ми живемо, на превеликий жаль, одночасно за двома вимірами часу й святкуємо двічі, а це й витратно (і для людей, і для держави), й не здравословно, й позбавлено здорового глузду.

Автор порушив питання про те, що стримує українців перейти на новий стиль. Найголовніше, що стримує українців (і не лише їх), — це відсутність ініціативи, так би мовити, знизу, від них самих, через відсутність єдності у самих парафіян, незнання історії переходу на новий стиль. Упевнений, якщо запитаєте у 100 громадян України, різних верств населення, в чому новизна нового стилю (а новизна саме в приведенні до відповідності обліку часу), то рідко знайдете хоч одного, хто дасть правильну відповідь.

Тепер хочу сказати, що не ми — звичайні люди — вперто протиставляємо свою різдвяну традицію іншим, а найвище духівництво. А відбувається це через те, що на світовій арені йде боротьба, яку почала російська православна церква, очолювана Московським патріархатом, проти Вселенської церкви, очолюваної Варфоломієм, з метою очолити православ’я в усьому світі. І звідси ця непоступливість Російської церкви, прагнення за всяку ціну нав’язати свої, нехай уже пропахлі нафталіном, старі традиції своїй пастві, наперекір усьому світу й здоровому глузду.

Використовуючи паству УПЦ Московського патріархату, Росія впливає на виборчий процес в Україні, звідси до влади приходять проросійськи налаштовані політичні функціонери, бізнес яких прямо або опосередковано пов’язаний з Росією, велика частина яких українофоби, яким чуже все українське. Ці люди виступають за запровадження російської мови як другої державної, виношують плани підпорядкування Києво-Печерської лаври, Почаївської лаври та Кременецького монастиря Московському патріархату, позбавляють українців своєї історії, безупинно її фальсифікуючи, не визнають Голодомор Геноцидом українського народу.

У нас немає громадянського суспільства, про необхідність якого багато говорять наші політики, але нічого майже при цьому не роблять. У громадянському суспільстві, на мій погляд, люди мають певний рівень політичної, економічної й релігійної грамотності, а все це залежить від певного культурного рівня. Давайте себе не обманюватимемо щодо нашого сьогоднішнього рівня після 20 років незалежності.

Придивіться, як пропагують свої погляди Свідки Єгови. Як правило, підібрані охайно вдягнені молоді, наполегливі люди, котрі вміють викликати прихильність довірливих православних, поширюють у необмеженій кількості своє видання «Сторожова башта» в близько 70 країнах світу. Кілька разів, піддавшись на вмовляння мого знайомого, я відвідав церкву євангелістів сьомого дня й побачив, на мій подив, що проповіді функціонерів церкви мають велике виховне спрямування. Чудово була розкрита тематика взаємин у родині в нашому сучасному житті, а також ставлення до довкілля. Бесіду проводить або кваліфікований релігійний лектор, або йде відеопередача, хор з добре дібраними солістами співає осучаснені релігійні пісні.

Я живу в маленькому райцентрі. За роки незалежності в нас було збудовано й відкрилося п’ять молитовних будинків і церков неправославного спрямування. Дивуюся колективізму людей у зведенні та ремонті своїх молитовних будинків, прибиранні території довкола них. Мимоволі запитуєш себе: чому ми — православні на півдні й сході України — настільки деградували? Адже люди, котрі стали баптистами, євангелістами, Свідками Єгови, зовсім недавно майже поголовно були православними.

Причин багато, й вони очевидні. Великого удару по віруючих завдали комуністи, які силовими методами та шаленою пропагандою відвернули людей від церкви. Це й відсутність, навіть серед так і званих лідерів православ’я, достатньої кількості грамотних з високим інтелектом священиків, з добре поставленим голосом, дикцією, ораторськими здібностями, здатних зацікавити й повести за собою віруючих. Наші священики читають малозрозумілою церковнослов’янською мовою, без дикції, голосу, неначе відбувають номер. Православ’я катастрофічно (і не лише на Україні) втрачає свої позиції, оскільки воно не відіграє виховної ролі в суспільстві за найголовнішою тематикою сучасності — духовною деградацією в суспільстві, коли руйнується сім’я як основа суспільства, зростає злочинність, наркоманія, проституція й інше.

Священикам слід проводити службу абсолютно зрозумілою літературною українською або російською мовою. Вони мають бути енергійними, хоча б відносно молодими людьми, а не старими, вибачите за слово, маразматиками. Священик в Італії — це актор на сцені. Навіть не знаючи добре мови, відчуваєш симпатію й пошану до нього, бо це й тон, і шанобливо-довірче ставлення, прагнення допомогти розібратися в своїх почуттях і труднощах, порада, як їх долати, не завдаючи шкоди собі й оточенню. Є в них одна молитва, коли всі без винятку люди в церкві подають одне одному руку на знак пошани, пробачення й миру.

Частина наших православних священиків, які роз’їжджають «мерседесами», поринули в політику. Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел (УПЦ МП), один з лідерів Партії регіонів, завзято підтримує «Русский мир» і Московський патріархат. Що можна очікувати звичайному мирянинові? Він розуміє, що церква в нас відокремлена від держави лише на словах. Євстратій Зоря, єпископ УПЦ КП, наводить приклад, розрахований, прямо скажу, на наївних. Мовляв, коли 1920 року російський патріарх Тихон видав указ святкувати Різдво Христове 25 грудня, до храмів ніхто не прийшов.

І зараз, якщо видати такий указ, мабуть, мало хто прийде. Тому вкрай необхідно заздалегідь, за рік до 25 грудня, вести цілеспрямовану, грамотну роз’яснювальну роботу серед усієї православної пастви, починаючи з маленького села й закінчуючи столицею. До цього треба долучити всі православні конфесії й усі ЗМІ держави. Держава й усі ми від цього лише виграємо, тому що, починаючи з 25 грудня й до 14 січня ми не працюємо повноцінно, а святкуємо. Треба науково довести всьому суспільству, що з часу створення юліанського календаря облік часу відстає від кількості днів, розрахованих за небесними світилами, й що достосувавши до небесних світил облік часу, ми таким чином перейдемо на новий, досконаліший календар, яким є григоріанський.

Суспільні відносини дуже швидко розвиваються, а церква сьогодні є консервативною структурою, що не йде в ногу ні з суспільством, ні з часом. Суспільству не потрібні закоренілі ортодокси, котрі тримаються за свої крісла, церковні чиновники, які нічого не можуть дати пастві, але можуть привести християнство (в період піднесення ісламу й інших релігій) до повного занепаду.

Як позитивний приклад служіння церкві й народу можна згадати лідерів Української греко-католицької церкви. Шапку знімаю перед Любомиром Гузаром — людиною високої моралі й інтелекту, котра зробила так багато для реабілітації церкви, повернення незаконно захопленої нерухомості (церков), піднесення престижу церкви. Справу Любомира Гузара успішно продовжує нинішній глава УГКЦ Святослав Шевчук.

Життя свідчить, що треба швидше реагувати й міняти свою ментальність — і пастві, і церкві. Повернути людей до церкви можна лише в разі, якщо вона знову стане духовно привабливою. Їй в цьому має допомогти й держава, яка, врешті-решт, зобов’язана створити умови для побудови громадянського суспільства.

Якщо всі православні конфесії й УГКЦ в Україні перейдуть на святкування за новим стилем, то ті групи старостильних юрисдикцій, що не визнають новизни, залишаться ні з чим, тобто без пастви й удаваного лідерства. Євстратій Зоря (УПЦ КП) говорить, що якщо виникне необхідність у переході, то лише тоді дискутуватимуть. А хто визначатиме цю необхідність?

Наважуся стверджувати, що поки церквою управлятимуть закоренілі ортодокси, з оглядкою на Московський патріархат, то дискусій і переходу з ініціативи церкви не буде. І ми — паства — й надалі залишатимемося заручниками не лише наших невдалих політиків, а й церковників, а об’єднання православ’я в Україні в єдину церкву так і залишиться нездійсненною мрією.

З моменту проголошення незалежності в Україні побудовано й відреставровано чимало церков. Зараз, перед виборами до Верховної Ради України, підрядилися такі собі «рятівники нації», які наліво й направо розкидаються обіцянками відновити в найкоротший термін один з найкращих церковних соборів країни — «Святе Преображення Господнє» в м. Болграді Одеської області, який дуже постраждав після пожежі 26 січня цього року. (Про що повідомляло багато телеканалів України та Болгарії.) Ймовірно, з відкатами й дерибаном коштів, що збираються на ремонт, собор буде відновлено. Але хто вдихне в нього (як і в інші храми в Україні) та в серця парафіян християнський дух і мораль? А це буде набагато складніше, ніж відремонтувати церкву.