Де наша дорога до Храму?
Нинішня парламентська криза, як і попередні, є відлунням духовного занепаду суспільства, коли споживацьке ставлення до життя набуває все більшого поширення. А інакше і не може бути там, де створено штучні перешкоди в друкуванні та розповсюдженні української книжки, де книжкові магазини переобладнано на крамниці з іноземним ганчір’ям, де інформаційний простір належить неукраїнським засобам масової інформації, де знищується історичне середовище наших міст разом із пам’ятками історії та культури, а музеї несуть утрати через неналежне зберігання.
Що ми будуємо — яку країну, для кого? Ці питання потребують чіткої відповіді. Якщо їх поставити селянинові, робітникові, учителю, політику, народному депутату чи прем’єр-міністру, то отримаємо відповіді, які багато в чому відрізнятимуться одна від одної. Найбільш повну й послідовну відповідь дає Президент України Віктор Ющенко, починаючи зі своєї промови в стінах парламенту після перемоги на президентських виборах. І з тих пір він, як будівничий національної держави українського народу, дотримується свого слова, під цим кутом зору оцінює всі події в країні, спрямовує свою діяльність, ставить першочергові завдання і дивиться в майбутнє. І жодні труднощі на цьому шляху не в змозі похитнути його переконання. Для нього державницький підхід є незмінним і обов’язковим, і це викликає злість і гнів у відступників та україноненависників.
Президент Віктор Ющенко вважав, що добре знає Юлію Тимошенко. Разом працювали в уряді, потім стояли пліч-о-пліч на трибуні Майдану. Утворилася демократична коаліція, де більшість належала БЮТ, тому прем’єр-міністром стає Юлія Володимирівна. З’явилася надія, що тепер керівник уряду, маючи досвід і враховуючи досягнуті домовленості, зосередиться на головному — реформуванні в економіці й управлінні, вирішенні назрілих питань, досить складних і термінових. Та цього не сталося, бо переважило честолюбство, яке ніяк не узгоджується з державницькою позицією Президента.
Народні депутати з БЮТу, як і їхній керівник, після припинення в парламенті діяльності демократичної коаліції мало не щодня повторювали, що вони готові її поновити, для чого не потрібні переговори — треба лише сісти за стіл і підписати угоду. А між тим спільно з ПР і комуністами приймали закони антиконституційного характеру, спрямовані на послаблення повноважень Президента. На кого все це було розраховано, кого хотіли ошукати? Важко сказати, залишається тільки дивуватися. І вже як анекдот після прийняття указу Президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради керівник фракції БЮТ Іван Кириленко продовжує ратувати за створення коаліції й заявляє: «На вибори ми не підемо».
Відомо, що до БЮТ входять і люди, які вважають себе націонал-демократами. Проте це ніяк не позначилося на їхній поведінці — вони теж голосують разом з ПР і комуністами, підтримують фактично надання російській мові статусу другої державної. Але при цьому пояснюють, що вони за єдину державну мову, вже навіть підготували щодо цього два законопроекти. Свята простота, приклад наївності наших горе-патріотів. Так можна скласти не два законопроекти, а двадцять, передати кому слід, а там їх заховають на довгі роки під сукно. Але ж є про що говорити і вони це роблять палко та голосно. В чому справа? А в тому, що на часі велика перестановка. Скоро складатимуть списки кандидатів у депутати...
Тому, коли люди замислюються над безладом у країні й над тим, чому ми тупцюємо на місці й що нам дала незалежність, варто наголосити: незалежності ми ще не маємо, її тільки проголошено. А до її втілення приступили лише на окремих ділянках, але й там відчувається сильний опір, гальмування, перекручення. Проте надій і сподівань народу нікому не згасити, як відвертим противникам незалежності, так і їхнім добровільним помічникам з числа тих, хто не вміє працювати.
Існують у житті знакові події, які допомагають людям краще розуміти нашу дійсність. У минулому парламенті, якщо відкинути численні обіцянки, загравання заради популярності, єдиною силою, що діяла в інтересах України та її громадян, зарекомендував себе блок НУ-НС, вірніше сказати — його основа і переважна більшість, «Наша Україна». Цього дуже мало, але така реальність. Виявили принциповість і характер у захисті національних інтересів В’ячеслав Кириленко, Роман Зварич, Руслан Князевич, Лілія Григорович, Ольга Герасим’юк, усі їхні однопартійці. І якими ж дрібними інтриганами видаються поруч з ними вождики карликових партій і утворень!
Наступного року виповнюється 18 років з дня проголошення незалежності України, настає повноліття — час для корінних звершень. Пора дитинства закінчується. До цієї знаменної дати вже треба сьогодні готуватися і найкращим подарунком від нас буде український за своїм складом, духом, помислами парламент, який візьметься розбудовувати українську державу, а не влаштовувати сварки. Це залежить від кожного з нас. Потрібно зосередитися, зібратися з силами, взятися за роз’яснювальну й агітаційно-пропагандистську роботу. Вона в жодному випадку не буде зайвою, бо немало наших людей і досі не в змозі відрізнити справжніх патріотів від пристосуванців, користолюбців, шахраїв.
У нас є вже здобуток за всі ці роки — це український Президент Віктор Ющенко. Багато людей ще цього не усвідомлюють, готові приписати йому всі наші прорахунки, біди, зловживання владою. Але ж у нього значно менше повноважень, ніж у двох його попередників, звузилася й підтримка внаслідок політичної боротьби, що є неправильним і невиправданим, але так сталося, логіка суперечностей повна несподіванок. Особливо неприпустимими є нападки й образи з боку політичних пігмеїв, у яких немає нічого за душею, крім горлодерських вигуків чи «далекоглядних» розрахунків заявити про себе не знаннями й уміннями, а голосом і крайніми, граничними з нормами моралі вчинками, ба й їх порушеннями. Не даймо себе ошукати, будьмо розсудливими й пильними до всіх цих антиукраїнських проявів! На всілякі погрози дострокового припинення повноважень Президента, імпічмент, доречно відповісти коротко: «Не дочекаєтесь!»
