Дещо про декомунізацію

...Декомунізація свідомості громадян (хоча, зрозуміло, не всі заражені і не однаковою мірою) — процес складний та тривалий, і привиди минулого щосили чинитимуть спротив. Одним із проявів хворобливості нашого суспільства... є збереження інституту почесних державних звань.

До посилення гонитви за почесними званнями значною мірою спричинилось Міністерство освіти і науки. Запровадивши уніфіковані, без урахування специфіки мистецької освіти, умови акредитації вишів, воно не зважило на той факт, що практикуючі мистці-педагоги не пишуть дисертацій (або пишуть дуже рідко). Щоби частково виправити ситуацію, було дозволено зараховувати почесні звання як науково-педагогічні («заслужений» — доцент, «народний» — професор). Це мотивує виші до максимально можливого висування претендентів на відзнаки. Як наслідок — нездоровий ажіотаж навколо здобування почесних звань і почастішання парадоксальних випадків.

Дивує те, що більшість свідомих людей, зокрема причетних до культури та мистецтва, нібито розуміють ганебність цього явища, але будь-які ініціативи та розмови щодо перегляду або цілковитого скасування схеми присвоєння почесних звань, як правило, лише глушаться і нейтралізуються. Так само, як не доходить до відкритої й радикальної боротьби з корупцією...

Зрозуміло, ця тема є болісною для всіх тих, хто вже потрапив до числа відзначених, а також для тих, хто очікує на здобуття почесного звання. Однак пережитки неминуче, рано чи пізно, мусять нас покинути. Це відбудеться раніше, якщо будемо правдивими та мужніми.