Дорога правди
Прочитав статті Марека Сівеця «Свята правда, також правда та єресь», Юрія Щербака «Бабин Яр — це частина трагічної історії України» та Миколи Сірука «Музей під вивіскою... «Ялтинської стратегії»?»
Зі слів Марека Сівеця слідує, що він є генеральним директором Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр».
Назва центру для мене не зовсім зрозуміла. Адже Голокост був усюди, а не лише в Бабиному Яру. З другого боку, в Бабиному Яру фашисти страчували не лише євреїв, а й людей інших національностей. Наприклад, членів ОУН Олену Телігу, Наталю Винників та багато інших.
Абсолютно слушна думка наших істориків про те, що «музей Голокосту і музей Бабиного Яру мають бути окремими інституціями, що розкривають різні аспекти та різні контексти трагічної історії ХХ ст.».
На відмінну від статті Марека Сівеця (який зайняв позицію «верховного судді», котрий промовляє «святу правду»), стаття Юрія Щербака — врівноважена, переконлива, не викликає у мене жодних заперечень.
І справді: «Бабин Яр — це частина трагічної історії України — так само, як історії світового єврейства, — і Українська держава не може самоусунутись і передати цю справу в приватні руки сумнівних людей, які не мають морального права брати в цьому участь».
З такими словами Юрія Щербака, як і з усією статтею, не погодитись неможливо.
А заслуга Миколи Сірука — в тому, що освітив тему. Мареку Сівецю не подобається акцентування автором того, що в Бабиному Яру вбивали не лише євреїв, що в проекті має брати участь і наша держава.
До наглядової ради проекту взяли Святослава Вакарчука, Володимира Кличка, Віктора Пінчука, Павла Фукса, хоча від України, перш за все, повинні були взяти голову Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича.
Після статті Марека Сівеця мені чомусь пригадались слова екс-посла США в Україні Джона Гербста («День», 17 грудня 2014 р.): «Україна віддала свою ядерну зброю, і їй не надали гарантій недоторканності території, а натомість — запевнення».
Із цих слів ніби слідує, що гарантії — це правда, а запевнення — брехня. Глибока думка, своїм розумом я б до неї ніколи не дійшов.
