Еліти: теорії, інстинкти, монополії

Незаперечним і основним принципом демократії є відповідальність влади перед народом. Однак реалії політичного життя України дають нам підстави припускати, що цю відповідальність політики трактують досить широко. Її межі визначають вони самі, залежно від загального рівня політичної та загальнолюдської культури. Одні й ті самі дії учасники політичних процесів розглядають по-різному. Але є щось, що об’єднує владу з «непримиренною опозицією». Це «щось» — твердження сторін, що саме вони істинні прихильники демократії. Між тим за застосовуваними методами і способами політичної боротьби сторони мало чим відрізняються одна від одної. Чи відчувала б сантименти голова АП Ю. Тимошенко до опозиціонера В. Медведчука? Дотримувалися б правил чесної конкурентної боротьби Д. Жванія та П. Порошенко, якщо б президент мав прізвище Ющенко? Навряд чи хтось відповість на ці запитання безумовно. І не тому, що український політичний бомонд ущербний або порочний, а тому, що такою є сама суть, природа політичних еліт. Інстинкти не можна зжити. Але їх можна приборкувати. Закони розвитку суспільства універсальні, як закон всесвітнього тяжіння, і не залежать від географії подій.

Уперше теорію правлячої еліти було сформульовано на межі XIX — XX століть у працях італійських соціологів В. Парето і Г. Моска. Вона прийшла на зміну вченню про так звану «плюралістичну демократію», що розвиває ідеї про розпад суспільства на безліч груп, кожна з яких має свої власні інтереси. «Елітисти» стверджували, що в будь-якому людському суспільстві правляча еліта (істеблішмент) має монопольне право прийняття рішень. Ця меншість займає своє мiсце не внаслідок виборів, а в результаті завоювання панівного становища в економіці. Вибори лише оформлюють олігархічну владу правлячої еліти. Причому, як стверджують «елітисти», правляча еліта панує за будь- якого політичного режиму, з будь-якою ідеологією.

З елітарною теорією співвідносяться теорії масової держави і масового суспільства. На думку теоретиків, масове суспільство складається з аморфного, безликого натовпу, який керується тільки примітивними емоціями — любов’ю, ненавистю, патріотизмом, націоналізмом тощо. Натовп здатен тільки на спонтанні дії. Тому він потребує вождя. Його породжує сама ситуація. Вождь формує натовп, хоч він цього і не усвідомлює. Вождь натовпу — це суб’єкт, наділений харизмою. У свою чергу, харизма — теологічна концепція. Людина, наділена нею, — знаряддя в руках Провидіння.

1949 року було опубліковано монографію відомого американського правознавця Роберта Мічелса «Political Parties», в якій автор висунув і обгрунтував свою «теорію еліти». Суть цієї теорії полягала в тому, що всі уряди і політичні організації фактично керуються невеликою кількістю людей, тобто елітою. Р. Мічелс дає визначення цьому явищу, як «залізний закон олігархії». Попри всю видимість рівності та демократії, стверджує автор, будь-якою спільнотою, організацією управляє невелика група впливових людей. При цьому не має значення, наскільки демократично формалізована діяльність цієї організації, наскільки рівним може бути членство в ній. Партійне керівництво, як і бізнес-еліта, постійно змінюється, зміщається, перебудовується. Постійною є тільки взаємодія еліт економічних і політичних. Вони необхідні одна одній. Кожна з еліт висуває зі своїх рядів лідерів згідно з партійною системою, формою державного устрою, політичним режимом, притаманним даній державі. Як писав у своїй праці Р. Мічелс, «неможливо уявити Адольфа Гітлера президентом США, так само як і Франкліна Рузвельта — фюрером Німеччини».

Проблема впливу вузького кола осіб на визначення політики урядів різного рівня є предметом аналізу і вивчення багатьох сучасних американських дослідників. Результати їхнiх досліджень можна умовно розділити на дві категорії. До першої з них належать висновки про те, що еліти, насправді, керують усіма економічними і політичними процесами у США. Американський вчений Ксандра Кейден, наприклад, стверджує, що економічна еліта є «суперелітою суспільства, яка керує урядом з-за лаштунків». На думку автора, «всі інші еліти лише використовують підказки супереліти. Всі обрані або призначені чиновники є або ставлениками цієї категорії суспільства, або її членами. Частіше за все супереліта «купує» політика, оскільки сама дуже зайнята, щоб займати державні посади. Більше того, супереліта може вважати державну посаду нижньою планкою своєї життєвої позиції. При цьому впливати на уряд супереліта вважає за краще непрямо, і не завжди за допомогою грошей».

Інший погляд на роль економічної еліти в політичному житті США відображений у праці американських правознавців Р. Гребенара і Р. Скотт. У своїй праці «Interest Group Politics in America» автори підтверджують припущення про те, що економічні еліти впливають на суспільно-політичні процеси у країні і на прийняття певних рішень урядом. Але при цьому, на думку авторів, ці впливи перебільшені. Дослідники підкріплюють свої припущення такими аргументами: «В Америці економічна еліта не цікавиться кожним питанням. Окреме питання висуває й окрему еліту. Іншими словами, влада у штатах і у Вашингтоні досить плюралістична: під час вирішення будь-якого питання вперед висувається окрема еліта. Чому економічна еліта вважає за краще залишатися поза суспільними справами? Безпосередня участь у них може дорого коштувати їм, але не у грошах, а у часі. Вони більше цікавляться успіхами своєї фірми, тому не можуть відволікатися на суспільні справи».

Без сумніву, обидва погляди мають право на існування, оскільки відображають характерні риси сучасної реальності. Водночас, ми вважаємо, що вплив економічних еліт, часто об’єднаних під знаменами політичних партій, дуже великий, бо становище великого бізнесу прямо залежить від урядових рішень.

То в чому ж відмінність української еліти від такої ж у світі західних демократій? У державах з демократичними засадами і традиціями, якою є, наприклад, США, жодна з існуючих еліт не може монополізувати вплив на владу. На розробку державної політики впливають численні громадські, політичні організації та ділові кола. Зміна економічних або політичних державних пріоритетів приводить і до зміни зацікавлених еліт. На думку американського правознавця Уїльяма Кіфа, «конкуренція серед еліт підтримує американське суспільство вільним від тиранії однієї-єдиної еліти». Цей погляд відомий як «теорія компенсаційної влади».

Західна еліта суспільно активна, оскільки її члени — передусім, громадяни своїх країн. Завдяки особистим якостям вони стали лідерами у певних галузях. Але вони виховані в дусі демократичної політичної культури, тому переконані, що існування еліт — частина цієї культури, і не в її традиціях брати участь в будь-яких змовах проти власного народу. Західні теорії еліт підтверджені практикою і не є антидемократичними. Їхнi автори не ідеалізують владу, не плазують перед нею, не наділяють її або опозицію якостями, яких в них немає. Вони говорять правду про те, як функціонує демократія.