Феномен «чупакабри» в журналістиці
Сьогоднішній ідейний простір надзвичайно широкий. Спектр подій дозволяє бути оригінальним кожному журналісту. Політика, економіка, суспільство, культура, історія — безліч тем із багатьох галузей. Ми можемо писати про те, що нам цікаве, що актуальне, що цікавить суспільство. Ми порушуємо болючі проблеми, аргументуємо, щось доводимо, робимо висновки. Проте, разом з тим, мусимо залишатись об’єктивними, правдивими, гуманними. Журналістський твір не повинен виходити за межі раціоналізму й переходити в розряд фантастики. Якщо це все ж стається, матеріал починає «працювати» геть не на користь суспільства: він дезінформує, викликає паніку, інколи змушує робити абсолютно безглузді речі (скуповувати непотрібні ліки, ховатися під землю, покидати свої домівки).
З кожним днем кількість такої продукції (інакше не назвеш) зростає. П’єдестал, де мав би знаходитись факт, займає вимисел; де мали би бути аргументи, — незліченні домисли. Центральними змістовими фігурами стають чупакабри, полтергейсти, прогнози кінця світу (у просто фантастично-моторошних варіаціях), НЛО, снігові люди і т.д. Дуже прикро, що такі матеріали користуються надзвичайним попитом у аудиторії. Створюються масштабні проекти, на які витрачаються просто колосальні кошти. Вищеперераховані явища науково не доведені, у кращому випадку — підкріплені якоюсь теорією чи гіпотезою.
Чим пояснити так званий феномен «чупакабри» у журналістській творчості? Використання такої тематики, як на мене, ілюструє осмислення комунікації як комерційного явища. Адже такий матеріал не несе абсолютно ніякої користі для реципієнта, основною його метою є продавання самого себе, привернення уваги до ЗМІ. Також можна припустити, що захаращеність інформаційного простору такими от «чупакабрами» пояснюється прагненням відвернути увагу від дійсно важливих процесів, які відбуваються у суспільстві.
