Флюїди ринку повинні пронизувати суспільство
Ви часто друкуєте відгуки, пропозиції, зауваження читачів про вашу газету і навіть стали кооптувати їх в автори. Ну а для читачів зауваження — це мотив звернути вашу увагу на свій виклад.
Приємно, що ми маємо в Україні таку газету, як ваша. Ми — це виховані в застійні часи на джентльменському наборі: «Известия», «Литературная газета», «Спортивная газета», «Новый мир», «Наука и жизнь», «Иностранная литература». Як нам пояснюють зараз, «часи були мерзотними», але інтерес до преси був. Жінки на роботі обговорювали «підвали» незабутньої Тетяни Тесс.
Але нові теми вигадало життя. Це й темні сторінки минулого, і сексуальна революція, і компромат, і ще багато іншого. Не завжди преса була на висоті. Як написала в одній зі своїх статей Лариса Івшина: «Найважче було перелізти через жовту огорожу». Боюся, що випробування не закінчилися. Чи не найбільша мужність потрібна тепер для того, щоб назвати чорне чорним, а біле білим, та й бачити інші кольори та півтони. Раніше було як? Треба було погано відгукнутися про минуле, сказати кілька слів про «ринок», сказати, що ви за демократію, — і все гаразд, усі бачать, що ви дійсно демократ. Але все важче стало списувати «негаразди» на минуле і звинувачувати в усьому «лівих», та й жити пора б уже краще. Отже час платити за «гамбурзьким рахунком».
Ви бачили, як жінка, скажімо, «бальзаківського віку» дивиться в дзеркало? Вона не лестить собі, не панікує, хоч і помічає те, чого інші не помічають, бачить, що можна вигідно підкреслити, — абсолютно тверезий погляд на себе. Мабуть, ми так само повинні поглянути на наші справи, на економічний стан, на необхідні кроки. Певна річ, з погляду позитивного мислення ми повинні насамперед концентруватися на позитивних моментах, хоч на якихось досягненнях. Таким дзеркалом для нас повинні бути суспільна свідомість, преса.
У «Дні» щось іще помітне. Найближче висунутим вимогам відповідають звіти про концерти, інші події культурного життя. Пишуть професіонально, просто, цікаво. Слабше про політику. Ще слабше — про економіку (але це проблема не тільки «Дня»). Майже відсутні репортажі. Так, є ще статті Клари Гудзик, якій я готовий вклонитися. Вмістили статтю та інтерв’ю комуніста Крючкова. Тим самим «День» відповідає на запити дня.
Про економіку. Академік Ю. Пахомов повідомив, що ми відмовилися від ідеї «вашингтонського консенсусу» і тепер ідеологічно знаходимося в економічному тупику. Запізнилися ми з визнанням очевидності. Хоча цьому є політичне виправдення. Після здобуття незалежності ми повинні були «закласти глибокий віраж» у бік Вашингтона, щоб якось нейтралізувати територіальні домагання сусіда (Крим, Севастополь). Тепер для балансу ми повернулися і в бік Москви (Крим втратив гостроту оголеного нерва).
Один із читачів закликав «День» відвести сторінки для вироблення нової економічної ідеології, так би мовити, спільними зусиллями. В суспільному пізнанні такий початковий період називається почуттєво-конкретним. Це той період, коли всі діляться своїми враженнями, думками тощо. Звичайно, в них присутні ті стержні, на які н анизується життя. Поступово вони прояснюються, кристалізуються, стають поняттями. Життя залучає до свого кругообігу нові поняття, і вони стають нашими інструментами. Все це — «ваучер», «ринок», «дати на лапу», «дах» і т.п. Як казали в давнину: «що наше життя — коловрат розумових категорій».
Сучасна культура замикає значну частину цього «коловрату» через ЗМІ. Сучасний стан нашої економіки — це результат доктрини Бурбуліса-Потаніна. Зайняти увагу тієї частини громадської свідомості, у формуванні якої беруть участь ЗМІ, іноземними еротичними фільмами (тоді це називалося так: «уникати зайвої політизації суспільства»), а самим за цей час споруджувати ринок... Однак флюїди ринку повинні пронизувати все підгрунтя суспільства, стати основою повсякденного життя, спілкування.
Ну а як же з такою потрібною нам ідеєю? Судячи з колишніх радіотрансляцій сесій Верховної Ради, уряд має якусь математичну модель, вона описує ту частину економіки, яку ми називаємо реальною. Ще щось подібне є в Національного банку. А те, що називається тіньовою економікою — тому й тіньова, що функція «вхід—вихід» не відома («чорний ящик»). При чому тут «вашингтонський консенсус»? Фіксуючи вхід і вихід «чорного ящика», можна скласти функцію його поведінки. Ну то й хто ж це допустить? Є ще один вислів іншого класика зазначеного псевдовчення: «Якщо є соціальна потреба, вона рухає науку сильніше, ніж десять університетів». Очевидно, такої потреби в суспільства немає.
А «День»? У ньому переважають аналітичні статті. Побудування ж потрібної теорії перебуває, як ми бачимо, на почуттєво-конкретній стадії. Потрібні статті безпосередніх учасників економічного процесу (підприємців, торговців, робітників тощо).
Наприклад, із декількох інтерв’ю з підприємцями в вашій газеті зрозуміло, що без «даху» нового підприємства не створиш. І марно пані О.Кужель запевняє, що розвиток дрібного підприємництва душать високі податки та пожежні інспектори. Все схоплено.
Ще й про останні події. Зі сказаного ясно, що прем’єр-міністр прагне звузити ту частину економіки, де створення економічної теорії неможливе в принципі, і розширити її реальну частину. І тут є пояснення прихильності його до Ю.Тимошенко. Для прем’єра вона була сталкером для дій у тій самій непередбачуваній частині економіки. Я гадаю, ми маємо добре ставитися до Ющенка, все-таки стабільна гривня — доконаний факт.
А основу сучасної політичної нестабільності заклали, на мій погляд, під час славнозвісної «спікеріади», де ліберали спокійно йшли на ліквідацію демократичної гілки влади — парламенту.
Можна поглянути на теперішню кризу і з економічної точки зору. Апологетів лібералізму турбують успіхи китайської економіки. У змаганні економік не може встояти перед США жодна інша відкрита економіка, позаяк американська нагромадила незрівнянні фінанси, банк нових технологій, інші ресурси. Є, звичайно, виклик — це Китай. Тому нас так настирливо «тикають носом» у «вашингтонський консенсус». Як мовиться, дякуємо за марципани, в нас уже починають розплющуватися очі.
