Горизонти розчинились у тумані?..

Марія ДОМАНСЬКА, регіональний прес-секретар громадянської мережі «ОПОРА»:

— Гори, активна небайдужа молодь, закарпатські друзі, акція за українську мову на вершині гори, чисте карпатське повітря і чорниці на полонині — це найсвіжіший спогад, що просто гріє серце. Два тижні тому вдалося здійснити, як я називаю, «завдання життя» — зійти на найвищу вершину України, один із двохтисячників — Говерлу. Небо, простори, хороші люди, вогнище, повітря Карпат принесли море радості, втіхи й духовної енергії. Такого не отримаєш у сірому місті у квартирі, серед купи машин і натовпу невідомих тобі людей. Але там... Там усе стає магічним, набуває іншого сенсу, люди навколо стають тобі рідними, і ти просто кайфуєш від того, що ти є тут і зараз.

Як же нам, народу, не вистачає цього зараз! Десь підупав дух, десь зникли орієнтири, десь у тумані розчинилися горизонти. Країна, відчувається, живе в якійсь депресії, сумує і загублено дивиться на шлях, якого поки не бачить. Ідеї віджили своє, кризи стають причинами всіх бід, лінь поглинає й так малу працездатність населення, все котиться у прірву. Чи, може, я фаталістично до цього ставлюся? Але мені болить. Болить, що немає найголовнішого — єдності, що черпає енергію з духу, який і єднає. Де наша єдність? Де той момент, коли ми перестанемо битися за гроші, лідерство, коли ми перестанемо засуджувати і винуватити, коли забудемо про те, що треба робити для себе, і почнемо робити на благо загальне? Ніяка мудрість нас не вчить. Ніякий Шевченко вже не народиться, коли не буде єдності нації. Мені болить, і я, як і багато мені подібних, розгублена. Бо нема єднання. Бо всі самі по собі. Бо в кожного своя правда і свій шлях широкий. Але чому? Чому трагедії нас не вчать? Чому сильні духом стають знеможеними та продаються? Слабіє порода людська. А я кажу: хочеш змінити світ, країну — почни з себе.

Андрій КРИШТАЛЬСЬКИЙ, директор видавництва «Терен», письменник, лауреат премії імені Василя Стуса:

— Мене втішає те, що попри тотальну русифікацію в Україні вдається видавати хороші українські книги, зокрема й про УПА. Такі, наприклад, як видало наше видавництво, котре вже прозвали «бандерівським»: альбом повстанського художника Ніла Хасевича, спогади безпосередніх учасників збройної боротьби УПА Галини Коханської та Степана Семенюка у серії «Озброєні честю». Врешті, буквально днями ми видали спогади мого батька «Мій Декалог», він розповідає про просто фантастичні речі. Готуємо до друку невеликі за обсягом, але дуже цікаві спогади Івана Подільника, який у юнацтві був в ОУН на Стрийщині, потім були виселення до Сибіру, втеча, арешт, знову виселення. Він був чи не єдиним ветераном УПА в Севастополі. Продовжуємо серію «Нестандарт». Щойно видали нову книгу Ігоря Ольшевського у цій серії — про Павла Тичину. Попередні книги (як і книга Галини Коханської) витримали кілька перевидань. Попереду й теж, очевидно, без державної підтримки — книжка про Агатангела Кримського. Ми ж тільки хвалимося, що академік Кримський «наш, волинський», а досі нічого не видавали.

Засмучує тотальний наступ держави на українську мову та українську книгу, який здійснюють русофіли в оточенні Віктора Януковича. Не можу без презирства дивитися на діяльність табачників, клюєвих, ківалових і чекаю на появу якогось нового Богуна, Кривоноса чи Шухевича, котрий би вивів нас, українців, зі стану амнезії та апатії.

Ольга БОРИСОВА, інформаційний аналітик АПГ «Пан Курчак»:

— Порадувала можливість самореалізації у житті. Я закінчила університет, отримала диплом магістра, переді мною відкриваються великі перспективи, нові можливості, це — шанс для втілення мрій та реалізації планів.

Але водночас це ті речі, які й... засмучують. І навіть розчаровують... Переді мною і невизначеність, і нове «доросле» життя, котре не завжди рожеве та безхмарне, як нам розказували чи як ми уявляли. Тут доводиться постійно долати перешкоди, вміти відстоювати сою правоту, своє місце під сонцем, своє право бути успішним і щасливим. Боротьба прагнень і невизначеностей...

Наталія ПАХАЙЧУК, журналіст:

— Для нашої родини серпень — особливий місяць. Днями будемо святкувати з чоловіком першу річницю сімейного життя, а наші батьки — срібне весілля. Моєму дідусеві виповнюється 75, а чоловіковій бабусі — 90. І так іще зо п’ять прекрасних ювілеїв! Всі у нашій родині й народжуються, й одружуються чомусь в... останній місяць літа. А в нас із чоловіком, волинським журналістом (і східняком за походженням) Сергієм Шаповалом, буде нарешті медовий місяць і весільна подорож. Через два тижні їдемо з ним у Барселону, це наша нагорода за участь у проекті «Чотири весілля» телеканалу «1+1».

А от що не радує — вибори і все з ними пов’язане: нам знову пропонують вибір без вибору.