І знову про мову...
Наша планета Земля є надзвичайно крихітною у Космічному Безмірі, і зберегти її для нас, для наших нащадків — святий обов’язок кожного з нас. Запорукою стійкості будь-якої природної системи, за твердженням учених-біологів, є біологічне різноманіття, збереження якого гарантує стабільність розвитку біологічних систем, до яких можна віднести також соціосистеми. Відомо, що кожна людина в її глибинному визначенні прирівнюється до Всесвіту. Такою ж мірою це стосується окремих народів, націй. Тож втрата окремої людини є великою трагедією, а втрата окремої нації є катасторфою у духовній сфері та загрозою стійкості як природної системи загалом, так і соціальної зокрема. А першою фундаментальною ознакою народу є його мова. Історія становлення українського народу і, відповідно, його мови є трагічною. Про це дуже багато ведеться дискусій у пресі, фахових часописах, на радіо і телебаченні. Одначе досі, у своїй уже незалежній державі, українська мова не отримала належної підтримки, без якої вона, після стількох століть існування в умовах бездержавності та імперських утисків, не може конкурувати з російською мовою. Оскільки, в силу історичних обставин, більш ніж 350 років на території України російська мова була панівною.
Проте за п’ятнадцять років української незалежності сумним фактом є не лише відсутність зусиль держави щодо відродження культурної спадщини та мови, а й цілком байдуже ставлення до руйнування багатьох перлин українських пам’яток культури світового значення. А реальний стан поширення і функціонування української мови є набагато гірший, ніж це було за існування Радянського Союзу. Як українська мова, так і українська культура практично загнані у резервацію майже на усій території незалежної України. Виняток складають хіба що західні області держави, але в останні роки і тут відчувається експансія російського капіталу, а разом з ним значне поширення російської мови. Парадокс — українська нація на шістнадцятому році незалежності опинилася на порозі національно-культурної катастрофи, або, точніше, національно-культурного етноциду! Мабуть в цьому і проявилася найбільша унікальність українців і українських державотворців, які на зорі відродження української державності стверджували, що розбудують таку Україну, де усім, хто проживає на її землі буде житися краще, ніж українцям. Стосовно національно-культурного (а значить духовного) життя українців так і сталося.
Тому ще раз звертаємося до вас, росіян і російськомовних громадян нашої спільної держави — допоможіть нам відвернути нашу національно-культурну катастрофу і посприяти, щоб українська мова стала справді державною (як записано у Конституції України) та знайшла поширення і пошанування на усій території України. Цей дружній жест посприяє об’єднанню держави, її процвітанню, а значить, покращенню якості життя кожного з нас. Разом з тим виграє людська цивілізація, до світової культурної скарбниці якої повноцінно додасться самобутня українська культура, а мовне різноманіття планети Земля збереже одне із тисяч своїх запашних і барвистих суцвіть — українську мову.
