Iз каменем на душі
Поразка Віктора Ющенка на президентських виборах — це, на мою думку, поразка всіх національно-демократичних сил країни. Вони навіть не спромоглися дійти до другого туру виборів, що робить цю поразку ще більш нищівною і дошкульною. Драматизм події криється ще й у тому, що вона не випадкова і не є прорахунком в чомусь одному, а пов’язана з клубком протиріч між намірами й суворими реаліями.
У перерві між першим і другим турами виборів президента лідер Республіканської партії, яка, можливо, вже давно припинила своє існування, Левко Лук’яненко звернувся до співвітчизників, щоб вони проголосували за Юлію Тимошенко, бо до влади знову намагаються прийти антиукраїнські, кримінальні сили. Так, намагаються, але ж не одні, а з чиєюсь допомогою, пане Лук’яненко, і з вашою теж. Хочете ви цього чи ні, адже ви протягом багатьох років оминали спільні, погоджені дії з іншими, духовно спорідненими людьми.
«Перемога Віктора Януковича може обернутися втратою всіх надбань у національному та демократичному житті України часів політичної самостійності», — попереджає відомий поет і громадський діяч Дмитро Павличко. Так, дійсно може, але й за вашого сприяння, вільного чи невільного, бо це ж і ви, пане Павличко, свого часу брали участь у розколі Народного руху, підтримали одну з сторін, замість того, щоб як людина з досвідом у політиці закликати: «Отямтеся, що ви робите!» А ваше твердження, що Юлія Тимошенко стоїть за економічну й насамперед енергетичну незалежність не відповідає дійсності, згадаймо лише кабальні для України газові угоди.
Колись один з противників єдиного Народного руху голова УНП Юрій Костенко захотів ні багато ні мало стати президентом України і на виборах 1999 року набрав трохи більше двох відсотків голосів. На виборах 2010 року — вже в десять разів менше, якусь часточку від одного відсотка.
Друга частина Народного руху, яку нині очолює голова НРУ Борис Тарасюк, пройшла до парламенту у складі блоку НУ-НС, але там переметнулася до БЮТ, разом з іншими малопомітними партійками. Сама ж «Наша Україна» невелика чисельно, але й там знайшлися народні депутати, які залишили її лави або влилися до двох новостворених партій.
Голова Національної спілки письменників України Володимир Яворівський, ратуючи за Юлію Тимошенко, благає українців не зробити помилку. Але помилка, й не одна, вже трапилася. Це ж не хто інший, як Володимир Яворівський, створив Демократичну партію, потім її перехопили у нього бізнесмени, й де ця партія тепер — невідомо широкому загалу.
Розлад і міжусобиці бувають, коли з’ясовуються відносини в колі знайомих. Переносити ж їх на вищий рівень, до діяльності владних структур, громадських організацій — значить, приректи себе на неуспіх, програш, що й спостерігається у нас сьогодні.
Якби люди, які дотримуються національно-демократичних поглядів, поглянули навкруги й уважніше придивилися, то побачили б, що треба насамперед, утверджувати владу народу, захищати культуру, піклуватися про духовне відродження. Та замість того, щоб єднатися для досягнення успіху, підтримувати один одного й, визначивши загальнонаціонального лідера, допомагати йому, вертляві себелюбці повели наполегливу боротьбу, але не зі своїми опонентами, а між собою. Все це через відсутність державницького мислення, а звідси виникає й поверхове, спотворене уявлення про політику, роль і значення політичної партії, захист не національних інтересів, а групових чи кланових.
Тепер, як це не прикро, треба знову починати спочатку, підвести підсумки, визначити причинно-наслідкові зв’язки, назвати прорахунки. А далі вже діяти по-новому, беручи до уваги те, де ми знаходимося, в якому становищі перебуває країна, критично оцінити минуле. До того ж у нас є люди, які і в цих складних умовах не розгубилися, не втратили впевненості, мають чітку і ясну мету. Вони і є надією України.
