Кадри вирішують усе. I не вирішують нічого

Ставлення до конкретного населення, живих людей визначає рівень дієвості будь-якої влади, її життєздатність.

Можна багато говорити про любов до людей похилого віку, інвалідів, малолітніх дітей, розповідати про грандіозні плани й одночасно — про досягнення з нагоди міфічного за грандіозністю футбольного змагання декількох команд під назвою Євро-2012.

Чи підвищать усі ці просторові розмови з липня 2012 року рівень культурного обслуговування та добробуту киян? Сумнівно.

Просто необхідно всім, не говорячи вже про посадових осіб, щоденно ставитися одне до одного доброзичливо, в тому числі — робітникам-будівельникам і робітникам, які виконують дорожньо-будівельні роботи.

Існують державні будівельні норми та правила, порушники яких повинні відповідати за чинним законодавством. Слідкувати за цим покликані органи архітектурно-будівельного контролю, що мають відповідні повноваження. Інколи не зашкодить прореагувати службам органів внутрішніх справ, Державній автомобільній інспекції тощо.

Розкажу про реальний факт із конкретного життя Дарницького району Києва.

Нещодавно — в п’ятницю, 23 березня цього року — за розпорядженням міських властей проводилися дорожньо-будівельні роботи з «облагороджування» дорожнього полотна в районі станції метро «Позняки».

Шляховики дружно розрили все, що вважали за потрібне, навпроти виходу зі станції метро до ряду маршруток.

«Забули», щоправда, від виходу-входу в метро прокласти перехідні містки (дерев’яні, металеві — не про це йдеться). Дрібниця, але дуже неприємно!

Потрібно було бачити (принаймні інспекції архітектурно-будівельного контролю), як сотні людей з колясками, сумками, на милицях і без них перелазять через бордюри заввишки майже метр. І сміх і гріх.

Байдужішого ставлення до людей, навіть у наш невлаштований час, важко собі уявити.

Просто спостерігати я не став. Зателефонував черговому Дарницького відділення внутрішніх справ (Юрію Івановичу): 572-70-02, повідомив про цей випадок. Реакція позитивна: «Зараз направлю патруль Державтоінспекції». Просто і чітко.

Розуміючи, що для практичного вирішення питання повноважень районного відділення недостатньо, дзвоню черговому Дарницької держадміністрації (тел. 560-66-66). Сергій Анатолійович (нічний директор) відразу все зрозумів, доповів Василю Івановичу Пінчуку (першому заступникові голови Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації).

У результаті в неділю не те що перехідні містки облаштували, все заасфальтували (!) і питання закрили. Люди спокійно в понеділок поїхали у своїх справах, не зламавши собі руки й ноги. Ось так треба працювати.

А ось як не треба працювати.

У понеділок звертаюся до Київської інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Представляюся: дійсний член Академії будівництва України, колишній помічник заступника голови Ради міністрів УРСР, голова Оргкомітету «Олімпіади-80» (1995—1980 років) тел... П.І.Б.

Запитую в них, що мене цікавить, хто з інспекторів архітектурно-будівельного контролю займається Дарницьким районом і які заходи буде вжито до недбайливих будівельників за порушення правил виконання будівельно-монтажних робіт, внаслідок чого виникла потенційна загроза життю і здоров’ю людей.

Ввічливий жіночий голос (першого заступника начальника міської інспекції) доброзичливо радить організувати лист або від імені Академії будівництва України, або від населення. Що я як громадянин зараз і зробив.

Прошу цей матеріал розглядати як лист від жителів Позняків.

Із повагою