Казка та бувальщина
Мені дуже подобається колонка шановної Клари Гудзик у п’ятничних випусках «Дня». Якась у цих рядках добра філософія, яка змушує задуматись. Ось і я, прочитавши «Різдвяну казку» («День», №3) , кілька днів ходила в роздумах: наче казка, а щось десь колись зі мною було.
Згадала. Було це в іншій уже країні, досить далеко звідси. У це місто мій чоловік одержав призначення після інституту, а я до нього приїхала, років 30 тому. Запросили нас до чоловікового приятеля на потрійне свято: день народження їхньої п’ятирічної доньки, входини в нову квартиру, яку цей приятель (він же пан Ікс) одержав разом з виборною посадою секретаря обкому комсомолу. Я не знаю, які там були анфілади кімнат у його батька, досить великого начальника, а квартира, куди ми втрьох із шестирічним сином прийшли, була звичайною «хрущовкою», хіба що кімнати здавались більшими за звичайні, може, тому, що ще без меблів.
Дітей із подарунками запрошували направо, дорослих — наліво, за стіл, що займав усю кімнату. Досить швидко в кімнаті стало тісно. Гості стояли в черзі до столу аж до самих вхідних дверей. І от тут, зовсім як у казці пані Клари, «увагу господаря привернули аж занадто голосні — навіть для свята — вигуки у дитячій кімнаті». Не тільки вигуки, але й плач. Найгучніше волав мій син. Виявляється, діти, приголомшені кількістю подарунків, що дісталися одній-єдиній хазяйці, стали просити її дати погратись, поки вони тут.
А як же! Це янголятко схопило батьків ремінь і стало шмагати всіх підряд малюків, захищаючи своє добро. Може, мій синок ближче всіх стояв, а може, їй більше сподобався, то йому більше за всіх і дісталося. «Мамо, — захлинався він сльозами, — ти ж мене вчила бути чемним, я ж тільки їй хотів сказати...»
Більше ми до них не ходили, вони до нас теж. Зустрічались тільки на нейтральній території. Коли пан Ікс, уже після закінчення нашими дітьми інститутів, заклопотаний, що донька досі не одружена, став натякати: непогано було б їх між собою одружити, — син висловився категорично проти. Він і досі неодружений — при всіх дипломах і привабливій зовнішності працює за копійки в своєму рідному інституті. А янголятко вже депутат міськради, і сім’я в неї нівроку.
А пан Ікс став головою держадміністрації у своєму місті. Ось тільки не знаю, які у нього зараз прийоми, і чи дарує біднякам подарунки. Правда, син пише, що біднякам дарують квартири в багатоповерхівках на околицях міста, а на місці їхніх зруйнованих хатин будують шикарні будинки за індивідуальними проектами і продають їх багатим.
